передаємо скорботу
з рук в руки —
як вуглик —
швидко щоб не попекти пальців
швидко щоб не залишити чорних слідів
гадаємо:
хто ця нещасна що стоїть з краю
й не передасть вже нікому
і залишить собі
сповиє в мʼяку тканину
і зватиме донечкою

у цієї дитини
гострі зуби і нігті
вона виросте в жінку
у якої ніколи не буде лиця
і імʼя її стане спільним

підійди до неї коли зустрінеш
спитай — хто ти?
і вона відповість —
ти