Маленькі Радощі Земні

​​📚 Вбивчі письменники - Саша Павлова
Видавництво: Уроборос
528 ст.

🔪 Знайомство з цією книгою я почав задовго до її появи у світ (ба більше, до того як вона сформувалась як ідея). Бо авторка періодично викладала на своєму каналі дописи про того чи іншого "героя" цієї "збірки". Згодом, під час чергових читацько-пивних посиденьок, пощастило познайомитись з Сашею особисто. Але то все лірика...

🔪 Отже, двадцять чотири історії-справи про письменників-вбивць та про вбивць-письменників. Історії з різних часів та куточків Світу. І кожен розділ побудований в "класичному" ключі програм кримінальних хронік, які я так любив дивитись в дитинстві. Трошки біографії, вчиненя злочину (злочинів), кроки розслідування, експертиза, суд, вирок... без зайвих відступів, сюжетних ліній, сопель та нашарувань. І це великий плюс.

🔪 Одразу скажу, не всі історії мені були аж надто цікавими. Можливо хтось скаже (і буде правий), що я "бєзчувствєнній чурбан", але розповіді про вбивство на фоні ревнощів, чи заради пограбування - мене практично не зачіпили. Та це нормально, бо справи зібрані під однією палітуркою дуже різнопланові. І все ж таких випадків було обмаль.

🔪 Переважна більшість викликали реакцію "цікаво!" або "нічого собі!". А декілька взагалі змусили волосся на голові ставати дибки (варто зазначати, що вони мені "сподобались" найбільше?). Серед них справи маньячної сімейної пари Ієна Брейді й Майри Гіндлі; студента канібала Іссея Сеґави; знімача скальпів Блейка Лейбла.

🔪 Крім того хотів би окремо виділити два розділи:
- про заслуженого трударя соцліту Андрія Головка - історія, що заставила мене справді здригнутись.
- про авантюриста-отруювача Томаса Гріффітса Вейнрайта, яка розповідає, що "хороший понт дорожче грошей (а життя і поготів)".

📚 В підсумку - чудова збірка яка заслуговує як мінімум продовження (яке точно буде), і як максимум "екранізації" (хоч би й у вигляді передач). Неодмінно раджу всім любителям трукрайму та й просто детективного жанру.

#прочитав

​​🏴‍☠ Довгий Джон Сілвер 🏴‍☠
Ксав'є Дорісон, Матьє Лоффре.
Видавництво: LANTSUTA
120+120 ст.

🏴‍☠ Майже два роки це бандесіне маринувалось у мене на полиці поки руки, нарешті, дотяглись до нього. І якщо коротко про враження: задоволення як від сюжету, тексту та малюнків - просто неймовірні.

🏴‍☠ Події мальопису відбуваються через майже двадцять років після Стівенсонівського "Острова Скарбів". В сельві Амазонки лорд Байрон Гастінґс, керуючись старовинною мапою, знаходить місто інків наповнене золотом. Задля того, щоб мати змогу за один захід доправити скарб до Англії лорд відправляє листа до брата, (який привозить індіанець Мок, що був за провідника у Гастінґса) де наказує розпродати все своє майно, а на отримані гроші спорядти другу експедицію до Америки.

🏴‍☠ Та справа ускладнюється тим, що дружина лорда, Вів'єн, не надто очікувала отримати звістку від чоловіка (а особливо таку), й давно завела роман на стороні (ба більше очікує дитину від іншого). Авантюристка та інтригантка за натурою, Вів'єн звертається до доктора Лівсі з проханням звести її з його старим знайомим - Джоном Сілвером. План леді простий: заручитись підтримкою пірата, щоб він разом зі своїми "береговими братами", коли вони дістануться цілі, вчинили заколот вбивши лорда з його супутниками, а вже золота вистачить усім з головою.

🏴‍☠ Сілвер пристає на пропозицію і корабель з піратами на борту вирушає в океан...

🏴‍☠ Сюжет історії розвивається доволі динамічно, сповнений подій та вельми неочікуваних поворотів. А фінальна частина ще й додає дрібку Лавкрафтівщини.

🏴‍☠ Та окрім пригод автори чимало уваги приділили самій постаті Джона Сілвера. Його характеру, поглядам, мотивації, стосунками з іншими. Перед нами з одного боку постає неотесаний головоріз, що ставить золото вище за усілякі цінності. З іншого - розважливий маніпулятор, який готовий досягати мети не лише завдяки силі (але частіше завдяки таки їй). Не менш цікаво складаються стосунки Довгого Джона з іншими моряками. Його бояться, його поважають, до нього дослухаються... Але є й ті, хто сприймає Силвера як "списаний матеріал", місце якому на задвірках історії. Що викликає, окрім загального, ще й локальні конфлікти.

🏴‍☠ А останні сцени з одногим мимоволі викликали в голові слова з фінальної пісні з мультиплікаціоної екранізації роману Стівенсона... Бо Джон досяг чого хотів. Він отримав свій скарб переступаючи через трупи як ворогів так і товартшів... але який в цьому був сенс?

📚 Загалом неодмінно раджу цей мальопис всім, хто любить пригоди, інтриги, піратську тематику, а також містику :)

#прочитав

​​♠️ Трохи про найстаріші Європейські карти ♠️

♠️ Подумав, що мабуть прийшов час додати ще один хештег, спеціально для таких дописів. Тож нехай буде #карткові_цікавинки

♠️ Отже сьогодні історія буде картково-книжкова. І ось чому. Загалом до нашого часу практично не збереглось колод з часів, коли карти почали поширюватись Європою. Причина тому зрозуміла - паперові вироби які постійно були у вжитку просто фізично не можуть витримати стільки століть. Проте кілька екземплярів таки дожили до сьогодні завдяки випадковості.

♠️ Карти тоді друкувались на одному аркуші (за допомогою дерев'яних кліше) який потім розрізався. (Зазначу, що принцип "одного аркуша" зберігся і по сьогодні). Віддруковані аркуші які не були продані знаходили своє застосування в інших сферах. Наприклад книгодрукуванні.

♠️ В історичному архіві Барселони зберігаються два такі аркуші знайдені в палітурці примірника El Llibre de les Dones (книга про жінок) 1495 року. Карти отримали назву "Колоді Віча", і їх виготовлення приписують німецькому майстру Йогану Розембаху, що жив і працював у Каталонії приблизно між 1490 та 1530 роками.

♠️ Ця колода демонструє еволюцію дизайну зображень від «мавританського» стилю та техніки до нової, більш європейської естетики, з більш складними старшими картками в костюмах у стилі іспанського Відродження.

♠️ От так банальна економія паперу дозволила нам, через майже пів тисячиліття, побачити якіми були карти в ті далекі часи.

​​🌨📚 нечитутий лютий 📚🌨

📚 Щось місяць пролетів, а часу на почитати взагалі практично небуло. Тому допис буде коротеньким по кількості найменувань.

🔪 Гонитва за Буґіменом - Річард Чизмар
Видавництво: Vivat
368 ст
⭐️⭐️⭐️⭐️ Псевдобіографічний триллер з горорними елементами про серію жахливих вбивств, що відбулись у 1988 році в невеличкому містечку Еджвуд. Автор максимально зміг наблизити вигадку до реальності наповнивши текст як і детальними описами міста та його мешканців, так і купою світлин безпосередньо з місця подій. Сподобалось.

🛸 Ночевісник - Ґрем Мак-Нілл
Видавництво: Molfar
376 ст
⭐️⭐️⭐️
Перша книга про космодесантників Ультрамаринів з всесвіту Warhammer 40.000. Політичні інтриги, таємний культ, підступні змови і битви, битви і ще раз битви. Загалом непогана фантастика на розслабитись.

🍛 Підземелля смакоти - Рьоко Куі
Видавництво: Mal'opus
384 ст
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Ще на момент анонсу манги я сказав - мені це треба. Хоч і взагалі не знав про що воно, але підозрював, що якась пародія на DnD. Потім подивився пару серій одноіменого аніме та впевнився у бажані почитати. В результаті максимальне задоволення. Історія про типову партію пригодників, які виживають в підземеллі за рахунок того, що готують страви з монстрів яких впольовують. Купа тематичного і загального гумору. Раджу всім, хто хоч раз кидав D20.

📚 Ну і надгриз (вже на половині) місяця - Вбивчі Письменники від Саші Павлової. Літературний трукрайм - 25 історій про письменників які вчинили вбивство, та про вбивць які стали письменниками. Практично нікого з героїв не знаю (окрім пари призвіщ), але читати доволі цікаво.

🌦 Побачим яким видасться березень.