ТАТО ВЛОГ

​​ЧИЯ БУДЕ ПЕРЕМОГА?

росії не вдасться зруйнувати в Україні всю інфраструктуру, всі будівлі та споруди, спалити все зерно, ліси, всю землю.
АЛЕ… їм вже вдалось смертельно вразити всіх без виключення українців емоційно та психологічно.

вони мають мету – знищити українську ідентичність та націю. І ця їхня мета може стати реальністю.
АЛЕ вдасться їм це чи ні, залежить від того, якою буде НАША З ВАМИ мета!
Це інша площина реальної війни.

вони через шкільні підручники, своїх дітей вчать сприймати українців неонацистами. Тим самим формують їхній світогляд у вигляді зневаги і ненависті до нас. А це не просто програмне забезпечення для мізків рос населення - це базова прошивка на рівні операційної системи.
АЛЕ важливо те, чого ми навчаємо наших дітей – який світогляд ми їм передаємо!
І тут НАДВАЖЛИВЕ питання – чи усвідомлено ми БАТЬКИ формуємо світогляд наших ідтей, чи він має сформуваТИСЬ у них ЯКОСЬ сам по собі?

Святе місце пустим не буває. Якщо НЕ МИ, то обов’язково ХТОСЬ. Питань тільки ХТО? І ЩО отримаємо від того ми - батьки, ми – місто, ми - український народ, ми – Україна?


У цьому фільмі жахів є видима частина – те, що ми бачимо, читаємо, працюємо, воюємо, волонтеримо і т.д. - задля перемоги, задля України. Ми намагаємось зберегти від руйнації видиму частину будинку. А десь ми його вже й відновлюємо.

АЛЕ поза кадром може залишитись цього будинку ФУНДАМЕНТ, за котрим потрібен не менший догляд і турбота. Це про нашу духовність, людяність, наші сім’ї, батьківство, наших дітей… Це про нашу емпатичну участь в житті одне одного.

вони НАС безжально руйнують.
АЛЕ ми НАС маємо ретельно берегти і відновлювати.
І це потрібно робити точно не колись в майбутньому - після війни, коли «все закінчиться». Бо якщо так, то після війни все тільки почнеться…

Важко турбуватись про те, чого не видно. Тим більше весь наш з вами ресурс йде на те, щоб протистояти видимому ворогу у вигляді орків, снарядів, шахедів та ракет.
АЛЕ ми МУСИМО велику частину свого ресурсу спрямовувати на турботу одне про одного в наших сімʼях, в церквах, для друзів, для суспільства. Маємо вже зараз піклуватись про добре спілкування одне з одним, про серця та душі одне одного, про якісне виховання наступного покоління українців.

Бо той ворог руйнує далеко не тільки українську інфраструктуру, а паралельно кожного українця та українку з середини.

АЛЕ від нас з вами залежить чия буде перемога – диявола чи Бога!

ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ
Платформи для підписки на подкаст

https://metamorfozy-podcast.web.app/

Тати, привіт!
Публікую тут відразу ТРЕТІЙ епізод подкасту, котрий я веду.
Не зовсім про батьківство, але однозначно сильно дотична тема «Коли військові повернуться додому».

Цей епізод про ГРУБІСТЬ і ХАМСТВО в адресу військових. ЩО МОЖНА І ЩО ЗАБОРОНЕНО?

Прошу Вашої підтримки!
Будь ласка переглядайте, лайк, коментар і поширення на Ваших сторінках. Тема важлива і має бути прокачана.
Дякую!

https://youtu.be/uOlK7Yd28XU

​​ДІТИ І БАТЬКІВСТВО ̶п̶і̶д̶ ̶ч̶а̶с̶ ПІСЛЯ ВІЙНИ

Кілька роздумів з котрими живу. До батьків, наставників, вчителів, священиків - всіх дорослих людей.

Перше… важко щось писати про батьківство під час війни. Мабуть причин пояснювати не потрібно. Та й їх і неможливо пояснити словами. Слова можуть тільки зіпсувати…

Але й неможливо не думати про дітей та про батьківство під час війни і після перемоги України над рос. злом.
Думки думаються… Бо ж виклики стають дуже гострими.

Те, яке майбутнє будуть мати українські діти, в повній мірі залежить від нас - дорослих українців.

Світогляд, цінності, переконання, спосіб мислення і врешті спосіб життя - все це визначає якість життя кожної конкретної дитини, дорослої людини, суспільства, народу.

Зазвичай ми з вами бачимо тільки вершину айсбергу - це поведінку дітей. І можемо якось зовсім поверхнево оцінювати її. І можливо ще якось реагувати - в залежності від того наскільки це торкається нас особисто.

Але що переживають ці діти? Як вони мислять, чим мотивуються і якими цінностями керуються у прийнятті повсякденних рішень?

Якщо тільки реагувати на поведінку, якось її корегуючи, але не заглиблюватись у серце дитини - в майбутньому ми приреченні боротись зі злими вітряками. І щоразу більше сил та ресурсів буде потрібно для цієї боротьби. І чим далі, тим більш безглуздою та боротьба буде.
Бо видиме життя починається з задумів серця.

Не заглиблюючись в серця дітей, не формуючи їхні цінності, не направляючи їх одне до одного і до Бога - ніякі економічні, воєнні чи інші реформи нашу країну не врятують від прогресуючої біди.

Ми дорослі українці маємо серйозну відповідальність перед своїми дітьми і перед дітьми всієї України. Ми маємо бути максимально свідомими та відповідальними БАТЬКАМИ ДЛЯ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ.

Чого я хочу досягти цією публікацією.
Я хочу в наших з вами дорослих розумах зафіксувати ПУНКТИК - бути максимально уважними до сердець дітей, що живуть поряд - особливо своїх домашніх.
Запитай: - “Як ти?” і послухай. Ймовірно, що вони не відкриються. Але дай їм усвідомлення, що ти поряд. А якщо можеш дати їм щось більше - зроби це.

Вони ж далі понесуть собою те, що ми обережно і ніжно покладемо в їхні серця.

​​САМОТНІ ЛЮДИ СЕРЕД ЛЮДЕЙ
Всі ми маємо такий досвід - кожна людина.
Всі ми пережили обставини, стосунки, слова, котрі сприяли тому, щоб ми надалі захищались від болю - одне від одного.

Коли мені було 18 чи 19, я сидів в парку Шевченка у Чернівцях і приймав рішення абстрагуватись від людей та ситуацій, котрі приносять мені біль.
Тоді, я винайшов для себе дієву формулу - “Є я… і є люди, котрих я можу і не впускати у своє життя”. На той момент, я готовий був закритись від всього світу.

Чому я тоді думав про це? Бо півгодини тому пережив серйозний конфлікт з людиною, котра була для мене не чужою. Пережив конфлікт і паралельно пережив пекучий біль.

Здобуваємо ми цей негативний досвід впродовж життя з дитинства:
- зрадили друзі;
- батьки розповіли комусь твій “дитячий” секрет;
- розчарування від першого кохання;
- булінг серед ровесників;
- несправедливе звинувачення;
- хтось посміявся, коли тобі було страшно;
Подібних ситуацій у нас з вами по життю досить багато.

Але щоразу отримуючи подібний досвід, свідомо чи несвідомо, людина закривається від стосунків, прагнучи не переживати більше болю від інших людей - в тому числі близьких.
А стосунків хочеться - щоб любити і щоб любили.

Та коли, наприклад, чиїсь слова чи дії “нагадали” моєму мозку про раніше пережитий біль у схожій ситуації, то він відразу ж реагує згідно прийнятого вже рішення - “абстрагуватись… закритись.” І людина закривається. І довіра до інших все більше згасає. А стосунки не будуються… через страх - щоб знову не було боляче.
І люди серед людей стають самотніми одинаками і одиначками.
Але легше не стає ж! Тільки навпаки.

Ми створенні Богом людьми суспільними - як ті, хто без стосунків, щирості і відкритості з іншими людьми жити не можемо.
Я так стверджую, що “не можемо”, бо навколо багато історії реальних людей, котрі вперто продовжують шукати “своє” кохання, навіть після якогось n-го розчарування в людях. Ми прагнемо комусь довіритись.

Так ось… все що цінне, не зʼявляється саме по собі. Ми з вами маємо певні відповідальності, котрі мусимо взяти на себе, щоб те цінне здобувати.
Візьмемо для прикладу стосунки в подружжі.
Які відповідальності мають чоловік та дружина одне перед одним в однаковій мірі?

4 ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1. Відкриватись. Навіть попри болючий досвід - розповідати про свої емоції, про радощі та сум, про вдачі і невдачі, ділитись переживаннями. Також відповідати на відкритість відкритістю.
2. Пробачати, коли визнають провину і просять пробачення. Бо люди можуть ранити одне одного, але часто буває, що вони не хочуть щоб так ставалось.
3. Любити і робити добро. Навіть коли здається, що людина не заслуговує на любов і добро. Варто памʼятати, що любов породжує любов, байдужість породжує байдужість і т.д. Тобто ініціюючи любов, ми з вами сіємо насіння, котре має потужний потенціал згодом прорости.
4. Коли не можеш робити те, що в 1-3 пунктах, але хочеш відкритих стосунків і є готовність боротись за них - знайди консультантів, котрі допоможуть вам краще зрозуміти одне одного.

Це все стосується людей, що хочуть відкритості і готові платити відповідну ціну, щоб рухатись в тому напрямку.

Бо бувають токсичні і небезпечні люди, з котрими необхідно будувати стосунки у вигляді чітких меж, задля збереження здоровʼя і життя. Але то інша тема.

ЧИ БУДЕ ВАША СІМʼЯ СВЯТКУВАТИ ПЕРЕМОГУ?

Ми живемо в Хмельницькому. Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, наше місто пережило кілька ракетних атак, гинули і травмувалися люди. Діти в школі та коледжі під час численних повітряних тривог ховались в бомбосховища. Відсутність світла і часом тепла сильно додавали смутку до загального емоційного фону від війни. Зима була, скажем, не простою.

АЛЕ!
Станом на кінець зловісного 2022 року, на Хмельниччині зареєстровано майже 120 000 людей, котрі сюди переїхали з небезпечних територій. В самій Хмельницькій громаді тільки понад 62 000 людей!

Що б це означало?
Те, що тут, та в інших багатьох областях України, можна жити відносно безпечно! Як і будь де на планеті - відносно безпечно.

Постійно чую історій про те, що дружини з дітьми живуть десь за кордоном, а чоловіки живуть в Україні.
Я чув вже десятки виправдань на користь такого рішення, типу:
- Дітям в Європі добре.
- Там в Україні багато стресів. Страшно.
- Це ж тимчасово.
- Там немає роботи… а тут дають продукти і житло.
- У нас тут вже все облаштовано, залишилось тільки чоловіку приїхати після війни.
І т.д.

Я бачив і чув чоловіків, котрі страждають від того, що живуть без своїх сімей. Я бачив і чув їх розпач. Але також спілкувався і з тими чоловіками, котрі зацікавленні в тому, щоб їх сімʼя жила далеко.
Я не розумію ні чоловіків, ні дружин, котрі на жертовник поклали цілісність своєї сімʼї!

Який би мотив не був, те що я напишу нижче, стосується всіх, що живуть далеко одне від одного. Які б виправдання і аргументи ви б не вигадували, ваші сімʼї з кожним днем все ближче до краху. Ви рухаєтесь до червоної лінії, перетнувши яку, шансів відновити свою сімʼю у вас не буде! Багато з вас вже на межі! Багатьом не вдасться відновити стосунки вже ніколи. Не грійтесь ілюзіями, що “все буде добре”, коли ви якимось чином, колись позʼїжджаєтесь!
Як? І Коли?

Кожне ваше рішення має наслідки. Ці наслідки діють на вас і ваші сім'ї. І 100% торкнуться України і українського народу в цілому.

Напишу всього кілька наслідків від вашого життя окремо одне від одного. І ці наслідки стосуються всіх членів сімʼї в тій чи іншій мірі. А позбутись їх деяких дуже важко, а деяких неможливо.

- Відчуття покинутості і зради від найближчих людей. Це про чоловіків, жінок і дітей, котрі змушені жити згідно ваших дорослих рішень.
- Глибока гіркота образи на найрідніших людей.
Адаптація - пристосування жити одне без одного.
- Ви ваші цінності передаєте вашим дітям. Якщо коротко, то це - “є важливіші речі як наша сімʼя”…
- Зради - емоційні і фізичні.
- Хвороби - фізичні, душевні і духовні.
- Залежності - починаючи від порно, закінчуючи алкоголем чи наркотиками.
- Втрата змісту жити.
- Накінець - ви не тільки руйнуєте вашу сімʼю - а й країну, за котру триває війна. Бо немає країни без сімʼї.

Можливо, що у вас зʼявиться думка в мій бік про те, що не все так просто… але нам всім приходиться обирати між “дуже складно” і “дуже складно”.

Точно знаю, що Бог не змінив Свого бачення для сімʼї “двоє стануть одним” - в тому числі в умовах війни. Ви - ті, що живете окремо одне від одного - живете поза Божого бачення. Відстань і час вас точно не поєднують. А якщо не поєднують, то тільки розʼєднують.

Але Бог сприяє тим, котрі беруть на себе свою відповідальність - жити разом в щасті і горі, в багатстві і бідності, у хворобі і в здоров'ї, в хороші часи і погані… - ось де єднання і перемога. Коли разом, тоді сімʼя міцнішає навіть у найскрутніші часи.

Будьте чесними з собою і одне з одним. Говоріть про свої страхи, про болі, про переживання. Говоріть про те, як ви це можете долати всі труднощі разом. І з надією на Бога робіть все, щоб бути вкупі. Докладіть до цього всі сили!


Коли після перемоги в Україні буде довгоочікуваний мир, чи буде він для вас милим, якщо ви втратите свою сімʼю?
ЧИ БУДЕ ВАША СІМʼЯ СВЯТКУВАТИ ПЕРЕМОГУ?

​​МЕНЕ НІХТО НЕ РОЗУМІЄ

Назва бестселера Джона Грея «Чоловіки з Марса, жінки з Венери», на мій погляд, дуже влучна. Не з сусідніх вулиць, не з різних міст чи країн. А саме з різних планет.

Я про те, що ніхто нікого, за замовчуванням, не розуміє. І не має розуміти. Використовую ілюстрацію з чоловіками і жінками, бо на цьому фоні існує купа претензій, типу: - “Ти мене не розумієш”.

Але це має бути не претензією, а сухою константацією очевидного факту - ніхто нікого, за замовчуванням, не розуміє! Все.

Здавалось би, дорослі люди легко мали б розуміти малих дітей, бо ж прожили життя і мають досвід. Але часто дорослим людям тільки здається, що вони розуміють дітей. Насправді, варто хоча б вислухати, щоб вникнути в те що говориться дитиною і стає зрозумілим, що не все так просто.
Але ж як буває? Батьки, думаючи, що знають своїх дітей як облуплених, не вважають за необхідність вислуховувати їх.

А дорослі люди між собою?
Здавалось би, з роками вже здобули той досвід щоб знати, що ніхто не читає думок іншої людини.
Ну хіба не очевидно?
Але ж ні… аж до болю і до розчарування очікують, що чоловік чи дружина має здогадатись про щось, що навіть до кінця чітко не сформульоване в голові - як кажуть “сам не знаю чого хочу”. А хтось має знати…?


Озвучені слова - це потужний інструмент, як виявляється!
Озвучування ротом слів не тільки допомагає іншим людям нас розуміти, але ще й дозволяють чітко сформулювати те що насправді хочеться. Можливо навіть з кількох спроб - коли співбесідник щось уточнює та перепитує.

А вміння слухати і чути - це ще один інструмент - не менш важливий як попередній. Без навички уважно, тим більше емпатично слухати озвучені слова не приносять жодної користі. Навпаки, можуть тільки погіршити стосунки.

Отже.
Якщо двоє людей, дітей чи дорослих, володіють обома навичками, то порозуміння між ними буде нагородою для обох.

Здається так просто…
Чому ж буває все так складно?

Актуально?