⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Книги


▪️ Розвиваємо та популяризуємо українську поезію. 🍷
▪️ Поетичні читання у Києві: @ursus_poetry
▪️ Наші чати критики віршів: @tanok_salamandr і @litflib
▪️ Куди піти? Київ: t.me/+7X7sh-DxTKVjM
▪️ Поетична майстерня: @poets_ua
facebook.com/ukrainepoets

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Книги
Статистика
Фильтр публикаций


Друзі, давайте трішки закинемо пацанам на другий генератор. Це прям важливо. 🙏🏻


Даніела Заюшкіна читає вірш Максима Кривцова ❤️🙏🏼


Репост из: Броський, радість і динозаврики 🦕
Видео недоступно для предпросмотра
Смотреть в Telegram
Нікому то не треееба, ще вчора я був тааакий маалий... 💔


Репост из: Вероніка Мовчан
так перед ним розпалася
дольками апельсиновими
кисло-солодким соком
стікати би по рукам
.
руки його пошрамлені
рани живі незгоєні
сік тече тими ранами
і потроху зціля


ВОДІЙКА ТРАМВАЯ

Як бачу тебе, то на світі про все забуваю,
для мене в цю мить не існує нічого, лишень
в кабіні нічний силует твій, водійко трамвая.
На рейс із тобою не шкода ніяких грошей!

В цю мить, мов малюк, я цілком безпорадний, залежний
від волі твоєї, водійко, від рухів і дій.
Мов краб, що застиг на піску, розчепіривши клешні,
опісля прибою лишившись на суші твоїй.

Щоразу тебе я, мов книгу святу, відкриваю,
в просторім салоні – таємний нічний пасажир.
Мурахи по тілу збираю, водійко трамвая.
І чую, що знов перикард мій зненацька ожив!

Ти цілим трамваєм керуєш – це так сексуально!
Ці плечі, ця спина, завивка на косах твоїх.
Ти тиснеш приємно, даєш то на газ, то на гальма:
трамвай еротично трясеться із боку у бік.

Та кожна поїздка з тобою дається непросто.
Уява малює мені, після денних турбот,
що ти – мій квиток, ну а я – твій жагучий компостер,
який нетерпляче спішить проколоть твою плоть.

Здається, що вічність поїздка з тобою триває.
Хвилююсь, коли на кермо налягаєш грудьми!
Ти – травма моя, мій неспокій, водійко трамвая.
О, мите прекрасна, стривай!
Ніч співа: баю-баю...
І в сутінках Львова удвох розчиняємось ми...

Сашко Обрій


Репост из: Поліна Шишлевська
З Днем часнику, Поети!🧄😚


Репост из: Київ літературний (UrsusPoetry)
🌷10 фактів про київську поетку, тендітну леді, офіцерку, чудову дівчину та нову ведучу "UrsusPoetry" Анну Никорович:

1️⃣ В школі, як і більшість дівчат , я мріяла піти навчатись в театральне, але вступила у вищий військовий навчальний заклад, тепер не боюся ТЦК і мобілізації жінок, а ще бонусом працюю за спеціальністю і немаю проблеми, що одягнути зранку на роботу
 2️⃣ Одного разу на роботі мене так розізлили, що я кинула колезі в обличчя вазон🪴, після того в мене нестримне бажання купити кактус 🌵 на свій робочий стіл, щоб мене не чіпали 🤯
 3️⃣ Я майстерно потрапляю в незручні, смішні та цікаві ситуації, тому в мене в планах в майбутньому написати про це стендап (по секрету перший жарт я вже придумала) 
 4️⃣ Тварин люблю більше ніж людей, особливо собак 🦮
 5️⃣ В компанії своїх подруг я саме та яка завжди має якусь крінжову  історію про досвід спілкування з протилежною статтю ( ох ведусь  на цих аб’юзерів, маніпуляторів і просто ображених хлопчиків) 👫
 6️⃣ Скинула хлопцю вірш, який написала для нього, він лайкнув повідомлення і написав «ну нормально»,  до речі він став моєю музою і я написала ще багато вірші, а ще цікавий факт одного разу я сказала йому, що він гандон і він чомусь образився 🤔
 7️⃣ Не знаю як, але в мені вживаються гопнік із району і дуже вихованою милою дівчинкою яка цікавиться культурою, читає книги та може говорити на філософські теми 🗣️
 8️⃣ До 17 років не вживала нецензурної лексики, вступила в академію і тепер я як далекобійник, один із талантів сказати речення з одних матів і воно буде не просто набором  слів, а буде мати змістовне наповнення ( насправді хотілося б не мати таких талантів) 
 9️⃣ Якщо поставити мене перед вибором гори чи море, однозначно виберу похід в гори, найбільше люблю наші Карпати для мене це найбільше місце сили 🏔️
 🔟 Насправді творчість це єдине, де я не граю роль і знімаю з себе маску, тому , можливо, мої вірші не ідеально написані, але вони справжні ❤️


Репост из: кошкіна вірші і нюдси
я не хочу бачити,
я не хочу знати
я хочу закритись.
я мушу бачити.
я мушу дивитись,
я це розумію.
я дякую їм за те, що я не на їхньому місці
я хочу здатись,
я хочу скінчитись.
я не можу більше бачити,
я не в змозі усвідомити.
я не хочу такої участі.
я хочу скінчитись.
хай мене покажуть у новинах.
хай це зачепить хоч одну людину.
ні, я не хочу бути статистикою,
я не хочу ось так обірватись.
чи можу я ще щось зробити?
покажіть, може я і відважусь.
я не хочу перетворитись на цифри.
я відчуваю лють.
я хочу розділити твій біль,
поділити його на двох.
але я зможу розділити твій біль
лише примноживши його.
тож я вертаю свої слова назад.
я ніколи не хочу відчувати те, що відчуваєш ти.
мені боляче.
а як тоді тобі?
і я маю бачити.
я маю знати.
я повинна дивитись.
бо якщо мені не дивитись, то годі й сподіватись, що інші будуть.
а якщо інші будуть,
можливо, тоді болю стане менше.


Репост из: кошкіна вірші і нюдси
я дивилась «20 днів у маріуполі» і нотувала думки.


Доброго ранку, закиньте трішки на тепловізор. 🧡🙏🏻


А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся ―
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.

А в місті дитинства усміхнена мама настійливо будить:
«Гей, соне, давай піднімайся хутчіше, на кухні сніданок».
«Збирайся до школи, бо знову спізнишся, ти ще не обутий»,―
Мене підганяє стурбовано батько у дверях всіляко.

А в місті дитинства вода у калюжах цікава і тепла,
Потроху залазиш у них, по коліна піднявши холоші
І бачиш, що хтось побував тут навколо до тебе у метрах:
Сліди голубів, наче зґарди маленькі, в багнюці розмоклій.

А в місті дитинства у парку гуляти ніяк не набридне,
Де кожний куточок цікавий, хоча і надмірно знайомий.
Злітаю на гойдалці вище у небо прозоро-блакитне,
Сміюся, а серце у грудях чомусь безтурботно тріпоче.

Костянтин Ватульов


Історія, безжальна та невпинна
Мотає нас на колесо війни.
Давно сирена не тривожить сни,
Ракета долетіти не повинна,
Сьогодні не зачепить, пронесе...

Ми всі давно вже мертві, мої любі.
Як там було, в Бійцівському у Клубі –
Лише коли ти втратиш геть усе,
Тоді відчуєш істинну свободу.

Стікає час, як кров тече у воду,
Та лютий на годиннику завмер.
Історіє, твої ми потерчата.
Нема чого боятись. І втрачати
Крім люті і ненависті тепер.

Darwin Tremor


Їй пішов чотирнадцятий. Стрімко дуже пішов.
Сонцем зшитий, розкішний зношувався світшот.
Очі ж, сповнені сяйва, схожі на очі людей!
Кішка? Щось більше. Стежка:
думку в дитинство веде.
Спогад за спогадом – пазли добрих картин життя –
Тих, на яких зростають, з рідного дому летять
Птахами у дорослість, та все ж дитинство там,
Де приголубиш кицю, де скажеш тепло: «Мам».
«Шкода руда», «пампушечка», «дзиґа», «бандитка», «шасть»

Важити  стала  не більше хмаринки, на котру від нас піднялась.

Тетяна Осіпенко
09.02.2023


Репост из: Київ літературний (UrsusPoetry)
Як недобра дитина вбива кошеня,
І у неï питаються – нащо?
Вона злиться із вереском – «ні, це не я!»
I вину не признає нізащо.
Як недобра людина розкаже тобі
Свою версію, дику і хвору,
Що в тридцяті у нас не було боротьби,
Або "нє било Голодомора" –
Знай, убивці птахів, кошенят, цуценят
Виростають і хочуть добавки:
Твій охайний будинок, машину сад,
Чи мішечок зерна з-попід лавки.
I вриваються в дім, як у давні роки,
I вбивають, безжальнi та ниці.
Ми колись у вікно виставляли свічки,
А тепер виставляєм рушниці.
Три малі колоски, почорніла межа,
Не могила – окоп оборони.
Як недобрий народ свого гострить ножа,
Добрий, зрештою, купить патрони.
Не здавай бiльш нікому ніколи своє –
Тiльки так ми минуле завершим.
I коли хтось говорить, що він тебе вб'є,
Краще вір.

І стріляй в нього
Першим.

Darwin Tremor




Репост из: 𓆏 пісенник сумної жаби
все, що було мені потрібно на той момент - загубитися між дерев, змінити свою реальність на пару годин.
все, що потрібно було тобі - простір і велике чорне озеро, в якому часом вдається втопити думки, яким ніколи не судилося бути вимовленими...

обабіч розгортався ліс. я вперше за довгий час забула про навушники у своїй кишені - вперше за довгий час почула власне серцебиття. жива... і досі...
це тішить.

минув рік і наше "довго і щасливо" перетворилося на пекучий спомин, що битим склом заліг на денці моєї незахищеної свідомости.
рівно рік тихого животіння. уламок за уламком. носити їх у собі боліло менше, аніж виймати по частинках. але я терпляча, ти ж мене знаєш.

повернення до себе може відбутися у найнеочікуваніший момент, у найнепередбачуваніший спосіб.
наприклад тоді, на березі чорного озера, що в його бездонному оці - віддзеркалення сотень зір.
тут, на стику світів, час утратив свою велич і навіть, здавалося, сповільнив крок, шанобливо схиливши голову.

тільки вийнявши останній уламок, що є сили, жбурнувши його в чорне озеро, я знову відчула себе цілою.
жива... і досі...
ймовірно, хтось був поруч, щоб зупинити кров.

я чула, як перешіптувалися дерева, і як здіймався вітер.
щось шубовснуло у воду, розбивши її склянну поверхню...
час уповільнив крок, шанобливо схиливши голову. він утратив свою велич, а ми...утратили раціо...?


Репост из: Броський, радість і динозаврики 🦕
Таке діло, Поліна любить печиво і шоколадки, Аня Трегуб віддасть душу (хах, наібунькав, у рудих нема душі) за котлетки, Вероніка Мовчан любить білі пористі шоколадки, Оля Дубрівук любить чорний шоколад, Аміша любить кокоси і суші, Юля Кобрин любить "МакДональдс", Катрін Мірше любить тараньку, Anastasiiith любить шаурму, Ксюша любить еклери з масляним кремом, Віра Мирошниченко любить збірочки поезій та полуничку, Софія Фуфалько любить тривожні запіканочки, а що люблять інші дівчата з поетичних читань UrsusPoetry?) Пишіть в коментарях, хай хлопці читають і роблять висновки. 😁

П/с. Сидів позавчора на барі з хлопцями в "Мороці" і зайшла мова про то, шо дарувати дівчатам на поетичних читаннях. Тому, дівчата, краще самі скажіть. 🫣


Репост из: Ira Spiridonova Poetry
Кожне твоє "люблю"
Народжується нізвідки
Воно як весняні квіти
Як пряна музика трав
Як перший лапатий сніг
Як з моря ласкавий вітер
Як дощ затяжний у квітні,
Що з неба зненацька впав.
Кожне твоє "люблю"
Як свіжий ковток повітря,
Неначе і непомітний
Та жити без нього як?
Як прорости у світ?
Як стати для світу світлом?
Без того твого "люблю",
Що наче вночі маяк...


17.04.2024


Напиши мені.
Білий маркер на білому тлі -
Я відчую. я знаю як чути.
Розкажи мені
Де богИ вічно дбають про чорні вогні
Там допалюють залишки люті

Покажи мені
Сенс продовжити дні,
Зайвий привід дожити цю долю
Розкажи мені
Розкажи мені
Що лишається вічно зі мною

Залиши мені
Вказівник в далині -
Зліпок твого тепла, муки твого натхнення
Залиши мені
Напиши
Залиши
Трохи більше ніж згадки таємні.

Юлія Паєвська
16.04.24


Vita Adae et Evae

стала для тебе апокрифом
таємним прихованим забороненим
                                     відстороненим

грішна та ніжна
наївно-сліпа

як Єва стояла сорок днів
по шию у водах Тигра
поки чекала Адама
так і я стою заклякла й німа
лиш чекаю від тебе знаку
що пробачив
що дозволиш наблизитись
до твоїх рук лобом
та холодним кінчиком носа

визнаю, що грішниця
знати б перед ким тепер каятися
чи пішов ти сам у Йордан молитися?
чи торкаєшся ліктями з іншою?

відчуваю спорідненість з Євою —
зовсім одна в чоловічому світі
де троє оточили
і нікуди бігти

О! Трійця у неї була ще та
Диявол, що спокусив солодким
                та сокровенним
Адам, який переклав відповідальність
                за всі гріхи
Бог, який покарав, щоб найцінніше
                приходило з болем
щоб у найвищу мить жіночого тріумфу
пам'ятала, що винна
і закарбувала
на тлі свого черепа та на сітківці ока
                       «ВИННА!»

і знову як Єва
що чекала Адама
стою у холодній воді
молю про прощення
складаю до купи
поморщені подушечки пальців
а води солені спливають
а я все чекаю
знаку тільки від тебе
відштовхую руки, що точно врятують
тримаю у думці «Інші — диявол!»
хоча саме      ти
і залишив мене
                    на самоті
                    в каламутній воді...

Лисичка з лісу

Показано 20 последних публикаций.