Windtalkers

Український дослідник-марксист Степан Величенко у своїй праці "Імперіалізм і націоналізм по-червоному: українська марксистська критика російського комуністичного правління в Україні" зазначає, що саме українські марксисти на початку 20 ст. створили другу після росіян версію націонал-комунізму і що саме вони задовго до більшості західних аналітиків розпізнали у більшовизмі реінкарнацію російського імперіалізму, описали його «як виразно російський національний феномен, створений людьми, що не знали капіталізму в тій формі, у котрій він існував у Європі».

"...Більш реальними були симпатії та прагнення до поверення козацького ладу серед українських мас. В Лівобережній Україні цим планувала послуговувалась місцева влада, яка сподівалась за допомогою поверення цього ладу привернути місцеве населення до волонтерської служби в козацьких полках, які б формували в складні часи. На жаль, ця ідея залишилась тільки ідеєю..."

Движеніе политической и общественной украинской мисли в ХІХ столетій, Михайло Грушевський, С. Петербург, 1907 рік

Рефлексія на книгу Миколи Рябчука "Дві України: реальні межі, віртуальні ігри". Книга видана ще у 2003 році і сьогодні є особливо цікавою в контексті усіх подій, що відбулись в українському просторі останні два десятки років. Головний месидж книги: поділ України на східну та західну є абстрактним і малозалежним від якихось географічних меж. Це поділ є швидше відображенням національних ідей (чи їх відсутності) в окремих суспільних групах.

З моєї точки зору цей похід супроти адептів географічного поділу можна продовжити й далі, так як національні ідеї чи ідеології також не є абстракціями, а мають конкретних носіїв і, здебільшого, конкретних лідерів. Відповідно, як "Західна Україна", так і "Східна Україна", - це реальні люди, з якими можна дискутувати на ці теми, пробувати переконувати чи приймати їхні аргументи.

І ще, що цікаво, ця українська безідейна і аморфна більшість, яка затиснута між двох полюсів "Західної України" та "Східної України", на мою скромну думку, за ті 15 років з часу виходу книги значно порідшала у своїй кількості. Мені видається, що сьогодні на наших теренах зароджуються нові центри умовного націоідейного тяжіння.

Кремлівські політтехнологи вчора хильнули зайвого і розписались на щирі та відверті зізнання:

"...Есть предварительная договоренность о мягкой постепенной поддержке курса новых властей ДНР со стороны команды Ю.Тимошенко, при условии её победы на выборах президента Украины..."

"...Москва в лице Медведчука в союзе с Коломойским будет делать ставку на Тимошенко. Киеву,соответственно, будет нужен договороспособный субъект..."

Звісно, не варто вірити всьому що пише псевдоанонімний Незигарь, але й просто так на цьому каналі ніколи нічого не з'являється.

«Африка» в серці Європи

Міжнародний Союз Біатлоністів (IBU) не поновив членство російської делегації. Таким чином росіяни залишаться тимчасовими членами IBU. Росіяни зможуть і надалі виступати під власним прапором, але не матимуть можливості обиратись в структурні органи IBU та проводити міжнародні змагання. За це рішення проголосували 29 делегатів конгресу IBU. 20 залишились проти. Як голосував представник України наразі не відомо, але російські функціонери публічно розраховували на голос підтримки від України.

Це й не дивно, так як голова вітчизняної федерації біатлону Володимир Бринзак "славиться" свом "кумівським" підходом у відносинах з росіянами. Зокрема, він неодноразово намагався поставити спорт у так званий "позаполітичний" вимір, запрошував до складу відтизняної федерації росіян (які не мали змоги потрапити в основу рідної збірної) і навіть обрав головним тренером основної жіночої команди росіянина з допінговою історією.

Російська влада дуже спереживалась через можливу втрату політичного контролю над Білорусією. Настільки спереживалась, що розпочала цілу кампанію по дискредитації окремих білоруських чиновників та політиків у телеграмі через підконтрольні типу анонімні канали. Основна ціль атак - пронаціоналістичний Міністр зовнішніх справ Уладзімір Макей. На Лукашенка вже ніхто особливо не ставить. Якщо Аляксандр Ригоравіч нічого не придумає - його президентські дні вичерпано.

Вбивство Захарченка особливо нічого не змінює в ситуації на Донбасі. Роль його свити настільки номінальна, що у викладі мотивів цього кроку спитали офіційний Київ та Москву. В донецьких ніхто вже нічого не питає.

В четвертому розділі Старого Завіту є один примітний епізод, коли Каїв та Авель приносили жертви Богові. Авель, як скотар, приніс ягня і Богові сподобалсь його жертва. А Каїн, як землероб, приніс в жертво плід землі, але Бог не звернув на неї уваги. І це сильно розлютило Каїна. Бог помітив це і сказав: "Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання..."

Найпоширеніший англомовний переклад біблії ("Біблія короля Якова") завершує останнє речення фразою "а ти будеш панувати над ним".

Сучасний переклад Біблії завершує це речення словами "а ти мусиш панувати над ним".

В оригінальних текстах на івриті це речення завершується так "а ти можеш панувати над ним".

Стейнбек вважає що в цій невеликій фразі заключається еволюції фундаментальної трагедії та вибору людства.

Про роль Білорусії в Україно-Російській війні

Росіяни готують свій санкційний список щодо українських резидентів

Про порівняння військових бюджетів Росії та США:

Росії не потрібен великий оборонний бюджет. Всі ці бряцкання технікою не для Заходу, а для своїх громадян, щоб оправдати посадки за репости, відміну пенсії та вселити надію у велике світле майбутнє. А для Заходу в Росії є мобільні боєздатні підрозділи у вигляді сил швидкого реагування і приватних військових компаній. Для них не потрібен аж такий великий бюджет. Їхній козир - це швидкість і несподіванка. Допоки в США мудрували щодо моделі взаємодії з Росією в Сирії, росіяни самі туди прилетіли і швидко вирішили ситуацію так як вважали за потрібне. Допоки західні політики розбирались з Кримом, росіяни швидко розгорнули власні сили на Сході України. І росіяни будуть це робити доти, доки їм це буде сходити з рук. А великий військовий бюджет в США тут нічого не вирішить. Бо в США ще досі не знають як взаємодіяти чи протидіяти росіянам у цій їхній "мобільній" та "несподіваній" стратегії.

Ось читаєш якусь легку аналітику по Росії і думаєш: ну нарешті нормальна робота з хорошим базисом. А потім зустрічаєш абзац тексту:

"... Иллюзий не должно быть: любая русская демократия в своей чистой форме приведет к власти в России три силы - организованную преступность, националистов с их языческо-фашисткой идеологией и леваков с новым социальным экспериментом..."

Все таки частина російського think tank, як і їхня влада, живе в якосумь власномі світі з єдинорогами і придуманими постулатами.