УП. Кляті питання


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Новости и СМИ


Офіційний канал інтернет-видання "Українська правда"
Співпраця та зворотній зв'язок: @fedor_vasilievich
Реклама: https://telegra.ph/Reklama-na-UP-Klyat%D1%96-pitannya-11-24
Чат каналу: https://t.me/ukr_pravda_chat
Поставити питання: @UkrPravdaQuestionsBot

Связанные каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Новости и СМИ
Статистика
Фильтр публикаций


Чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему? Топменеджер ДТЕК Дмитро Сахарук

22 березня українська енергосистема пережила найбільш руйнівну за два роки великої війни атаку. Десятки ракет та дронів уразили об’єкти розподілу та генерації електроенергії по всій країні, у тому числі постраждали електростанції групи ДТЕК Ріната Ахметова. Через масштабні пошкодження досі без світла лишаються сотні тисяч українців, найгірша ситуація – у Харкові та Одесі.

Як енергосистема пережила останню атаку росіян та чи здатна витримати наступні? Про це ЕП розповів виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук. Деталі за посиланням, тут головне:

Про наслідки останньої атаки для енергосистеми: 22 березня відбувся найбільший обстріл з початку війни. Дуже багато руйнувань в енергетиці, перш за все, постраждала генерація. Ми втратили 50% встановленої потужності. Постраждали дві наші станції: "Бурштинська" і "Ладижинська".

Про те, скільки часу піде на ремонт: Загалом по країні дуже серйозна руйнація, яка буде вимагати навіть не місяців на відновлення. Можливо, один-два блоки почнуть працювати раніше, але загалом це 6, 12, 24 місяці або навіть більше. Зараз критично необхідні трансформатори. Нам потрібно близько десяти одиниць.

Про те, скільки коштуватиме закупівля обладнання: За попередньою оцінкою, великого обладнання зруйновано на близько $200 млн. Це лише обладнання. Плюс роботи – ще 40-50%. Частково це будуть наші кошти. Масштаб руйнувань колосальний, тому без підтримки міжнародних донорів компаніям не відновитися. Міністерство енергетики консолідує потребу за всіма компаніями. 

Про те, що відбудували з минулого року: Під час підготовки до минулого осінньо-зимового періоду ми вклали близько 4 млрд грн, відновили десять блоків. По суті, дві третини з відновлених зараз знову зруйновані. Тому тут питання не лише про обладнання, а й про ППО. Питання не просто в тому, щоб відремонтувати, це треба ще зберегти.

Про відмінність цьогорічних ракетних атак по енергетиці: Дуже велика кількість ракет, різних, сконцентрованих, дуже точні влучання. Понад 100 ракет були і в минулому ОЗП. Було менше балістики, це правда, але 100, 120, 140 ракет летіли на нас і раніше. Їх збивали або вони просто не влучали.

Про те, чим загрожують подібні повторні атаки: Буде доступна лише базова генерація, тобто атомні електростанції. У нас мінімально працюватимуть "сонце", "вітер", частково – "гідро". У системі буде близько 10 ГВт. Це базова генерація, яка покриває мінімальне споживання. Частину покриємо імпортом.

Про те, коли відновлять електропостачання на Харківщині й Одещині: Десь два-три місяці. Може, й більше.


Як ФСБ підривала довіру до Євромайдану і готувала вторгнення російської армії?

У нас вийшов великий текст про те, як російські спецслужби допомагали тодішній українській владі приборкати Євромайдан, як не давали знизити градус протистояння та як використовували події на Євромайдані, щоб реалізувати свій план вторгнення в Україну. Ми переказуємо маленьку частину цього тексту і дуже радимо прочитати його за посиланням. Отже:

1. За версією правоохоронців, на початковій стадії Євромайдану реалізацією задумів росіян в Україні займався заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович. Приблизно за місяць до початку протестів, у жовтні 2013-го, він в Одесі зустрівся із секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим. Слідство вважає, що вже тоді Росія передбачала масові протести, і Сівкович отримав перші інструкції від Кремля на випадок загострення.

2. Після втечі до Росії Сівкович продовжив роботу з ФСБ. Зокрема, разом із екссекретарем РНБО та ексголовою Адміністрації президента Андрієм Клюєвим створив у Москві "політичний офіс", через який вони вербували агентуру серед українських політиків та працівників СБУ.

3. За даними співрозмовників УП у прокуратурі та прикордонній службі, за час протестів щонайменше тричі відбулися візити співробітників ФСБ до Києва. Більшість ФСБшників, які приїжджали до України, є представниками 2-ої служби ФСБ РФ (так звана "Двойка"). Ця служба є прямим нащадком 5-го управління КДБ СРСР – підрозділу, який в усіх республіках СРСР займався боротьбою проти "інакодумців". 

4. За даними ДБР, працівники СБУ на Youtube публікували відео, які мали дискредитувати Євромайдан. Слідчим вдалося встановити зв'язок росіян та СБУ щонайменше з одним пропагандистським каналом в Youtube. Під цей проєкт ФСБ не мали окремого штату людей. Завдання поклали на тодішніх працівників СБУ. 

5. Однак самою лише пропагандою допомога росіян не обмежилася. Наприкінці січня 2014-го міністр внутрішніх справ Захарченко домовився про поставки світлошумових і сльозогінних гранат для "втихомирення" протестів. Україна заплатила приблизно 1 млн грн за розмитнення цієї так званої "гуманітарної допомоги".

6. 18 лютого стало зрозуміло, що Янукович втрачає контроль. Проте у Кремля був запасний план. Приблизно з середини лютого в Харкові починають готувати з'їзд депутатів всіх рівнів, більш відомий як "Сєвєродонецьк-2". На думку слідства, найбільш імовірний сценарій, який мав відбуватися – оголошення про перенесення столиці до Харкова або й узагалі проголошення Південно-Східної України з проханням про допомогу до Путіна.

7. Втім, як і події в Раді, з'їзд у Харкові пішов не за планом. Не останню роль у цьому відіграла відсутність підтримки серед самих "регіоналів". Більше того, Янукович не мав підтримки і всередині "донецького крила", зокрема не було підтримки Ріната Ахметова.

4k 1 60 2 56

💁‍♂️Друзі, тримайте добірку корисних Telegram-каналів про технології, бізнес, економіку та можливості

💰Останній Капіталіст — найбільша українська просвітницька націонал-буржуазна організація. Спільнота лобіює інтереси добробуту нації, зростання економічної активності, вільний ринок та цінності демократичного суспільства

💥LIGA.net — перевірені новини про Україну та світ: важливі події, ексклюзивні коментарі, глибока аналітика та пояснення актуальних тем

💸«Мінфін» — канал найвідомішого українського сайту про фінанси та інвестиції. Читайте, куди вкласти гроші, що буде з курсом долара та депозитними ставками

🔵dev.ua | IT України — канал з новинами IT сфери. Тут історії айтішників, правда про те, як IT-бізнес переживає війну та новини про українські розробки

🏦Ціна держави — канал CASE Україна, think tank, який зі світовими економістами розробив план реформ. Тут професійно розповідають про економіку, податки, бізнес і гроші

🪙Finance.ua — офіційний канал одного з найвідоміших фінансових ЗМІ України. Спеціалізація — особисті фінанси та світ навколо грошей. Тут завжди корисні для гаманця поради, статті, інфографіки, актуальні курси валют та новини

🟢Економічна правда — проєкт Української правди про бізнес та економіку. Ми якісно та оперативно інформуємо про основні економічні новини великої війни: санкції проти РФ, світова економіка, технології, ВПК, податки і фінанси

🎲Монополіст — про тарифи, податки, чиновників та олігархів. Канал розповідає про зміну цін на енергоресурси, збільшення податків, корумпованих чиновників та шкоду монополій для економіки

🔥SPEKA — медіа для тих, хто горить технологіями. Редакція щодня готує ґайди та кейси про те, як не дати йоду, коли живеш в часи кіберпанку та кібервійни

🧑🏻‍💻AIN.UA — найбільше українське медіа на тему ІТ, технологій та бізнесу. Найважливіші новини та ексклюзивні історії про стартапи, інвестиції та гроші

⚡️TOP ENERGY — канал про енергетику та політику. Інсайди від топ джерел з уряду, парламенту та енергокомпаній. Оперативні новини про стан енергосистеми та залаштунки прийняття важливих рішень

📰The Page — ділове медіа для тих, хто хоче розібратися з економікою, політикою, а також знайти поради та кейси для свого бізнесу

💼LIGA.Бізнес — все про бізнес, економіку та фінанси без політики

📲Mezha.Media — видання про технології, софт, хард, єкомерс, науку і майбутнє. Тестуємо можливості ґаджетів, пишемо про цікавинки зі світу IT та стоїмо на межі прогресу


Тінізація замість мобілізації: чи приховують трудові відносини працевлаштовані чоловіки?

На третій рік великої війни ринок праці зіткнувся з гострим дефіцитом кадрів. Бізнесу дедалі складніше знайти фахівців, тому він намагається зберегти своїх спеціалістів. Іноді – ціною порушення трудового законодавства. Чи поглибилася тінізація трудових відносин на тлі можливого посилення мобілізації? Спойлер: ринок праці детінізувався, але не все так однозначно. Детальніше розповідаємо у тексті, а тут переповідаємо у кількох тезах:

1. Кількість нових ФОПів, які відкрили чоловіки, зросла на 25,6 тис порівняно з попереднім роком. Проте таке зростання можна легко пояснити відновленням економіки після першого шоку від великої війни. Зрештою, у січні-лютому 2024 року кількість чоловіків-підприємців була меншою, ніж протягом аналогічного періоду 2022 року. Ба більше, жінки у 2023 році зареєстрували на 74,8 тис більше нових ФОПів, ніж у 2022 році.

2. Однак ФОП – не єдиний легальний спосіб приховати трудові відносини. Інший варіант – укладання договорів цивільно-правового характеру: людину наймають на виконання конкретного завдання протягом визначеного часу. Така людина не перебуває в штаті, тому роботодавець не звітує про неї в ТЦК.

3. Якщо в березні 2022 року за такими угодами працювали 79,35 тис осіб, то в грудні 2023 року – 178,58 тис. Однак таке зростання відбувається рівномірно в розрізі обох статей.

4. За останні два роки кількість офіційно працевлаштованих чоловіків зросла з 3,89 млн до 4,18 млн осіб. Примітно, що наприкінці 2023 року, коли почалися розмови про посилення мобілізаційних процесів, кількість офіційно працевлаштованих чоловіків зменшилася на 66,6 тис осіб, а жінок – зросла на 19,2 тис.

5. Кількість офіційно працевлаштованих може говорити про детінізацію праці. Пояснити такий феномен може сама мобілізація. Частина людей, які працювали без оформлення, мобілізувалися і стали зайнятими у формальному секторі економіки.

6. Компаніям стає дедалі складніше шукати людей на вакантні посади. Роботодавець іде на компроміс і обирає одну з форм співпраці: офіційне працевлаштування, фриланс або ФОП. Часто відсутність довідки з ТЦК може бути ключовою вимогою потенційного працівника.

7. У цій боротьбі немає переможців. Держава, посилюючи мобілізацію, стимулює працівників іти в тінь. Через це вона втрачає єдине джерело фінансування армії – податкові надходження. Бізнес, ідучи назустріч охочим сховатися від ТЦК, підриває обороноздатність країни та ризикує втратити все, якщо державі не вдасться втримати фронт.


Чи почалася в Україні реальна парламентська криза?

За словами джерел УП з усіх депутатських фракцій, левова частка нинішнього парламентського скликання була би не проти припинення своїх повноважень. Мабуть, уперше в українській історії представники влади хотіли б добровільно її позбутися. Чи почалася в Україні реальна парламентська криза, чи варто чекати бунту "слуг" та чи може постати якась версія "об'єднаної опозиції"? Про це написали у тексті і коротко тут:


1. Із моменту повномасштабного російського вторгнення уряд практично не звітує перед народними депутатами. У приватних розмовах депутати скаржаться, що журналістам легше побачити когось із міністрів, ніж профільним комітетам Ради.

2. Зараз у "Слузі народу" де-юре 235 парламентарів. Регулярно приходять на засідання й активно голосують – 170-180 нардепів. Решта або відкрито відкололась, або демонструє прихований саботаж, регулярно пропускаючи засідання парламенту. Головна причина, з якої депутати ігнорують парламентську роботу – відсутність мотивації. Колись депутати почувалися частиною президентської команди, але особливо після повномасштабного вторгнення цей зв'язок із Зеленським був втрачений.

3. За інформацією джерел УП, одразу кілька десятків народних депутатів зі "Слуги народу" висловлювали керівництву фракції бажання скласти мандати. Основна причина усе та ж – відсутність мотивації. По суті, керівництво "слуг" позбавлене можливості заохочувати депутатів до роботи, бо не може запропонувати їм жодних додаткових кар'єрних чи політичних перспектив. Епоха "мотивації" в конвертах минула, а на її зміну не прийшло нічого.

4. Представники монобільшості мусять як рядові опозиціонери погоджувати кожне закордонне відрядження. Питання перетину кордону тими чи іншими політиками, як переконують джерела УП, контролює безпосередньо президент. Зеленський просто не відчуває, що питання блокування закордонних відряджень є одним із наріжних каменів у загостренні конфлікту між Радою і ОП, що це реально зриває роботу парламенту. Коли президенту потрібно, Рада працює. Те, що вона недієздатна в усіх інших випадках, Зеленського загалом не обходить.

5. А тим часом керівництво "слуг" позбавлене і можливостей для мотивації депутатів страхом. До російського вторгнення ефективним методом впливу на депутатів були погрози про розпуск Верховної Ради. В умовах воєнного стану це втратило актуальність. Навпаки, за словами джерел УП з усіх депутатських фракцій, левова частка нинішнього парламентського скликання була би не проти припинення своїх повноважень.


Ми більше не називаємо Путіна "президентом". Пояснюємо, чому та яке це має значення

«Європейська правда» написала текст про те, чому називати Путіна президентом остаточно втратило сенс після цих «виборів». Прочитайте за посиланням, а тут коротко переказуємо

1. Путін не мав права висувати свою кандидатуру на третій поспіль президентський термін. Віддавати комусь посаду президента (як у 2008-му) Путін побоявся, тому провів юридично украй сумнівні поправки до конституції РФ, які встановлювали, що правило про два строки поспіль не будуть поширюватися на нього.

2. Це і шалені порушення під час виборів. Опозицію у Росії (як і в Білорусі) "зачищали" дуже давно. Але зараз страх Путіна перед опонентами завів його ще далі та змусив викреслити з бюлетенів усіх непідконтрольних владі кандидатів. Та й про вбивство Навального не варто забувати: хай яке (небезпідставно) ставлення до нього було в Україні, але його смерть стала ще одним каменем, що розбиває легітимність путінського режиму.

3. Правила голосування перед виборами змінили, додавши електронне та попереднє голосування, які в Росії вже вважали дискредитованими. А журналістські розслідування за математичними моделями, які ідентифікують найбільш відверті "вкиди", свідчать, що від третини до половини голосів на "виборах Путіна", найімовірніше, були домальовані.

4. Це і масштабне проведення виборів на окупованих територіях, де українські громадяни живуть під постійною загрозою позасудових страт, довільних арештів, катувань тощо. У цих регіонах окупаційна влада прозвітувала про масу бажаючих проголосувати та про близько 90% голосів за "переобрання" Путіна.

5. Це і втрата міжнародної легітимності Путіна, який для значної частини світу перетворився на міжнародного злочинця. Найцікавішим прикладом тут є офіційна заява речника МЗС Німеччини, який оголосив, що Берлін вже перестав називати Путіна президентом.

6. Але підтримка Путіна сама по собі не викликає заперечень ані у соціологів, ані у західних дипломатів чи тих незалежних журналістів, які досі лишаються в Росії. Росіяни також підтримують розв’язану ним війну проти України, що має численні підтвердження. Це – війна росіян проти нашої держави, а не "війна Путіна".

7. Путін втратив право бути обраним і втратив легітимність як президент РФ, але лишається лідером цієї держави. Він є і лишатиметься: правителем РФ, керівником РФ або керівником Кремля, лідером РФ або кремлівським лідером, очільником РФ/Кремля, де-факто лідером РФ.


Чому сервіс таксі Uklon опинився в епіцентрі скандалу?

Із середини лютого в анонімному телеграм-каналі "Джокер", який пов’язують з Офісом президента, почали з'являтися провокативні повідомлення про роботу сервісу таксі Uklon. Ішлося про те, що компанія нібито не сплачує податки, надає послуги під час комендантської години, а також співпрацює з платіжною системою, яка діяла в РФ.

У чому звинувачують Uklon, яке існує підґрунтя для цього, що передувало скандалу довкола українського сервісу та як у компанії на це реагують? Розповідаємо:

1. Щодо роботи сервісу під час комендантської години – у компанії наголосили, що не можуть знати, у кого з водіїв є перепустка, і яким чином водії її отримали. 7 березня до Uklon надійшло звернення поліції щодо "можливості припинення надання послуг під час комендантської години". За словами гендиректора Uklon Сергія Гришкова, компанія отримала такий запит уперше. З 15 березня сервіс обмежив свою роботу під час комендантської години.

2. Ще один закид телеграм-каналу стосується того, що Uklon співпрацює з Fondy – сервісом з надання послуг онлайн-платежів, який працював у РФ, зокрема після 2014 року. В Uklon на звинувачення відповідають, що ця платіжна система має необхідні ліцензії і погодження від регулятора – Нацбанку. Співрозмовники ЕП в правоохоронних органах зазначили, що зв'язок між Fondy та Росією є. Його детально досліджують, аби вжити відповідних заходів.

3. Одне з найсерйозніших звинувачень – ухилення Uklon від сплати податків в Україні. Воно стосується доходів і водіїв-партнерів, і самої компанії. Uklon не відповідає за податки водіїв, бо позиціонує себе як райдхейлінг-сервіс. Фірма лише надає майданчик, а не наймає водіїв на роботу, тому не відповідає за сплату ними податків: кожен зобов’язаний самостійно декларувати свої доходи та сплачувати з них податки.

4. Як повідомили ЕП в Uklon, на кіпрську юридичну особу вони зареєстрували торговельні марки, програмне забезпечення та інші нематеріальні активи. Реєстрація компаній на Кіпрі – звична практика для українського бізнесу, адже там діє чи не найменша в ЄС ставка податку на прибуток – 12,5%.

5. Ще одне зауваження до Uklon стосується відсутності ліцензії таксі. Однак Uklon позиціонує себе не як сервіс таксі, а як платформа, яка допомагає зв’язати водія та пасажира. Тобто наявність ліцензії – відповідальність водія. Утім, за словами юристів, усі перевезення пасажирів водіями, які не отримали ліцензії, незаконні. Різниця між звичайним перевезенням і ліцензованим – перевірка технічного стану автомобіля.

6. Як і багато інших райдхейлінг-сервісів, Uklon доводиться вигадувати власну схему роботи, адже наразі єдиної законодавчої рамки для компаній гіг-економіки немає. У чому ж тоді природа такої активної інформаційної кампанії? Журналіст ЕП поспілкувався з іншою компанією, яка стала жертвою подібних інформаційних цькувань. Не під запис там зазначають, що такі кампанії найчастіше виникають з метою виманювання грошей в обмін на тишу.


Що нам розповів командир РДК White Rex?

"Російський добровольчий корпус" воює проти Росії і на території України: уже понад рік пліч-о-пліч виконує спільні спецоперації зі спецпідрозділом Тимура ГУР МО. Офіцер цього підрозділу з позивним "Іванов" характеризує бійців РДК як одних із найбільш мотивованих та відданих військових, з якими йому довелося коли-небудь воювати. Дивіться відео, читайте текст, або читайте ключові цитати з інтерв’ю зараз:

Про те, за що воює РДК: Для нас ця війна – продовження тієї війни, яку ми вели ще на території Росії. Я брав участь у всіх протестних демонстраціях, псував майно системи МВС, наші бійці підпалювали офіс "Єдиної Росії". Зараз просто ставки стали вищими. Тому ми взяли до рук зброю. Глобально мотивація наша не змінювалася: РФ в тому вигляді, в якому існує зараз – це ворог не лише України, а й наш ворог, із яким ми боролися і боротимемося до перемоги.

Про рекрутинг військовополонених: Це найкращий контингент, бо вони розуміють, що вчинили злочин, що до них ще більша увага, і вони хочуть спокутувати свою провину перед власною совістю, перед цією країною, тому працюють по максимуму. Вони супермотивовані.

Про "засланих козачків": Це було на початковому етапі, одну таку людину проґавили. Згодом ми звернули увагу, що в колективі почав дуже сильно погіршуватись клімат. Із часом ми зрозуміли, що через цю людину: вона не просто плела інтриги, а хотіла перехопити важелі керування в підрозділі. Ми з нею вчинили відповідно до закону воєнного часу – вона працювала в інтересах ворога.

Про росіян, які хочуть потрапити до РДК: Є хлопці, які на свій страх та ризик перебігають кордон, щоб потрапити в РДК. Є історії, коли люди річки перепливали, лісами-кущами-городами приходили, оминаючи мінні загородження та прикордонників Росії. У нас уже насправді на території Росії є повноцінна мережа підпілля, яку ми і далі розбудовуємо. Сходять з рейок потяги, горять будівлі, горять волонтерські центри, де збирають допомогу солдатам МО РФ.

Про план викрадення Навального: Незважаючи на те, що погляди Олексія і мої погляди на політику, історію, економіку різняться, Олексій мав дуже серйозну вагу як фактор для дестабілізації політичної обстановки в Росії. І, звичайно, як союзник у боротьбі проти путінського режиму. Через це ми хотіли його звільнити. Ми знали, що його мали етапувати, але не знали до кінця, куди. План був певною мірою голлівудський: напад на конвой, стрілянина, визволення з автозаку та подальше транспортування у бік України.

Про те, що буде з РДК після закінчення війни: Залежить від того, що ми маємо на увазі під "кінцем війни". Якщо буде якесь політичне рішення заморозити цей "конфлікт", то для нас це означатиме, що ми готуємо все до його розморожування, до нової фази війни з РФ. Якщо ми говоримо про те, що Україна виходить на межі 1991 року, то для нас це здорово, це – перемога. Але це – лише її частина, бо наша перемога – це прапор РДК над Кремлем, падіння режиму. Тобто для нас війна не закінчується із визволенням України.


Що нам розповів Вадим Пристайко?

В інтерв'ю "Українській правді" Вадим Пристайко коментує перехід Валерія Залужного на дипломатичну службу, пояснює, чи Британія справді може відправити свої війська в Україну, а також оцінює, чого далі слід чекати Україні від світу. Дивіться або читайте за посиланнями, а тут ключове:

Про виклики для Залужного у Британії: Одним із найбільших завдань, які постануть перед генералом, буде відновити і вдихнути нове життя в підтримку, яку надають нам партнери. На превеликий жаль, усі втомлюються, війна триває роками. І наші британські друзі так само втомлюються. Я говорю про те, що новому послу доведеться знаходити нові аргументи та нові варіанти підтримки для України.

Про постачання військової техніки Британією: Велика Британія дуже багато в чому вичерпала свої ресурси, в тому числі військові. Нам важко зрозуміти, але це в першу чергу морська держава. І більшість її Збройних сил – це військово-морські сили: авіаносці, підводні човни з ядерними ракетами. Все, що можна було дати, вони нам дали.

Про те, чи відправить Британія своїх військових в Україну: Чи буде це зроблено в рамках НАТО? Не обов'язково. Наприклад, в Іраку не воювало НАТО. Там були окремі країни, які також входять в Альянс, але вони діяли самостійно. Це якраз є той шлях, яким у випадку катастрофічного розвитку подій, про що я говорив, і готові діяти деякі країни. Мені приємно, що Франція, щонайменше заявами Макрона, стає у ряд цих країн. Очевидно, Британія перша в списку.

Про можливий прихід Трампа до влади: В Україні чомусь дуже часто вірять, що саме демократи – це і є наше все. Насправді наше все – це демократи і республіканці. Головне досягнення для України – це збереження двопартійної підтримки. Саме тому наші навіть теоретичні задуми взаємодіяти з однією партією проти іншої – це не тільки неефективно, а ще й небезпечно.

Про реакцію Путіна на умови України під час переговорів у 2019 році: Щодо розведення і певних речей, які нам вважалися критично важливими... Пам'ятаю цю частину розмови за столом з Путіним. Я якраз вів цю частину, яка йому дуже не сподобалася, так що він надзвичайно емоційно відреагував – не хочу використовувати ці слова. Можу точно сказати, що Меркель, яка знала російську мову, зрозуміла, що він має на увазі…

Про те, як Путін ставився до Зеленського у Парижі: Важко сказати. Не знаю, чи це була гра така, але було намагання задобрити в якомусь сенсі. Щось у стилі: "Ваші попередники вони всі націоналюги і політики. Але ви ж нормальна людина, зважена, ви ж маєте зрозуміти".


Чи може Україна відкрити експорт для виробників зброї?

Грошей на закупівлю зброї у вітчизняних виробників не вистачає. Заводів більше, але нові потужності все частіше простоюють. Чи можливо тоді дозволити експорт зброї і чи немає альтернативних варіантів? Розповідаємо:

1. У 2024 році держава придбає значно більше вітчизняної зброї, ніж у 2023-му, однак сума закупівель військової техніки відносно невелика. Загальний бюджет на купівлю техніки в Міноборони, Держспецзв’язку, ГУР, СБУ та Нацгвардії – близько $10 млрд. Але ці відомства ще мають платити за чинними мільярдними контрактами, а також купувати зброю за кордоном.

2. Торік українські заводи виготовили зброї на $3 млрд, а цього року їхні спроможності зростуть в шестеро, тобто до $18 млрд. Із них держава може законтрактувати лише половину. Отже, $9 млрд треба ще десь знайти.

3. Західні країни наразі обмежені у фінансових ресурсах, тому використовують військову допомогу Україні перш за все для стимулювання власної оборонної промисловості. У 2023 році з $68 млрд американської військової допомоги Україні 90% залишились у самих США. Ними профінансували 117 виробничих ліній у 31 штаті.

4. Нещодавно країни НАТО домовились передати Україні мільйон дронів. Вітчизняні підприємства одні з найефективніших у світі виробників цих систем, тож Мінстратегпром публічно закликав союзників купувати ці дрони саме в Україні. Однак, переконати західних партнерів контрактувати українські потужності владі поки не вдається. Союзники хочуть залишати гроші своїм виробникам.

5. Відкриття зовнішніх ринків могло б вирішити низку проблем галузі. Конкурентоспроможні компанії матимуть роботу цілий рік, зароблятимуть валюту та платитимуть податки у держбюджет. Ба більше, вони вкладатимуть гроші у розробку нової техніки, матимуть кошти на захист своїх підприємств від ракет та зможуть здешевити свою продукцію для ЗСУ завдяки ефекту масштабу.

6. Армія від відкриття експорту зброї не постраждає, адже мова йде про продаж тієї техніки, яку не може або не хоче купувати держава. Продовження заборони на експорт може призвести до того, що в умовах обмеженого фінансування виробникам рано чи пізно стане тісно на національному ринку. Хтось буде змушений призупинити інвестиції або навіть скоротити штат, а хтось – шукатиме щастя в інших країнах.


Урок лідерства від Франції: як Макрон просуває ідею відправити війська в Україну?

Вас дивує еволюція Макрона від людини, яка постійно телефонує Путіну і намагається про щось домовитись, до людини, яка почала активно просувати ідею відправити війська в Україну? Нас також. ЄП публікує огляд RFI про те, як президент Франції озвучив проривну пропозицію щодо можливості направити війська в Україну, а також про міжнародну реакцію на цю заяву. Тезово:

1. Найгучнішу заяву Емманюель Макрон зробив увечері 26 лютого за підсумками Конференції на підтримку України: "Сьогодні немає консенсусу щодо того, щоб офіційно відправляти, брати на себе [тягар] відправки наземних військ. Але в динаміці нічого не можна виключати. Ми зробимо все, що необхідно, щоб Росія не змогла виграти цю війну".

2. Вже за кілька годин канцлер Німеччини, прем'єри Польщі, Чехії та Швеції, а також Генсек НАТО сказали, що не планують відправляти своїх військових в Україну, але наголосили на необхідності для всіх європейських країн надати Києву "максимальну військову підтримку". Однак від своєї позиції Париж не відмовився.

3. Вже 5-го березня Макрон не тільки підтвердив раніше сказані слова про "можливість" відправки військ, а й закликав європейців "не бути боягузами" перед обличчям повномасштабної війни. Макрон закликав тих, хто говорить про неможливість "перевищення лімітів" західної підтримки України, звернутися до того, хто розв'язав проти неї війну: "Підіть і запитайте Путіна, чого він готовий не робити".

4. Президент Чехії Петр Павел сказав, що "не можна задовольнятися тією підтримкою, яка надається сьогодні", "потрібно шукати нові можливості, зокрема, обговорювати можливу присутність в Україні в різних формах", однак не перетинаючи "червону лінію" розміщення "бойових частин".

5. На заяву Макрона відреагував і міністр оборони Німеччини: "Заклик Емманюеля Макрона "не бути боягузами" не сприяє розв'язанню проблем України на місцях, "нам не потрібні... дискусії про те, що в нас більше чи менше мужності".

6. Того ж дня на слова Макрона про "відправку військ" відреагували у Вашингтоні. "В Україні не буде американських військ, задіяних на землі. І знаєте що? Це не те, про що просить президент Зеленський. Він вимагає інструментів і можливостей. Він ніколи не просив, щоб іноземні війська билися за його країну", – заявив представник Ради національної безпеки США Джон Кірбі.

7. Наступного тижня, 12 і 13 березня, заплановані дебати щодо України в обох палатах парламенту – з подальшим голосуванням за підписану раніше в лютому двосторонню угоду про безпекову співпрацю. Нарешті, з дня на день очікується поїздка самого президента Франції в Україну. І можливо, до цієї дати та ідея, яка спочатку шокувала союзників, уже набуде своїх практичних обрисів.

8k 1 28 6 106

Чому занепадає економіка Німеччини?

Ні, ми не цитуємо російські канали про «загнівающій» захід і оце все. У Німеччини справді є проблеми: непомірні амбіції уряду з "озеленення" енергетики, газова війна з РФ, інфляція, старіння населення. Усе це призводить до закриття підприємств, перетоку інвестицій за океан та програшу конкуренції китайським підприємствам, які витісняють німецьку продукцію з європейських ринків. Детальніше про це читайте у тексті, або коротко тут:


1. Головним рушієм економічного зростання Німеччини роками був дешевий російський газ. Берлін будував з Москвою нові газопроводи та укладав великі двосторонні угоди. Газ ішов на німецькі ТЕС і перетворювався на дешеву електроенергію, завдяки чому промисловість отримувала конкурентну перевагу.

2. У 2022 році ця модель зазнала краху. Після диверсії на "Північних потоках" російський трубопровідний газ майже перестав надходити в країну. Шольц, при цьому, не захотів відступити від радикальної "зеленої" політики і в розпал дефіциту електроенергії він вирішив закрити останні АЕС, на які припадали 10% генерації. Для великих підприємств це стало додатковим тягарем.

3. Ще одна проблема – нестача робочої сили. Середній вік населення Німеччини – 45 років. Працівники дедалі частіше виходять на пенсію, а на заміну їм ніхто не приходить. Зараз у країні відкрито 700 тис вакансій, а до 2035 року Німеччині не вистачатиме до 7 млн робочих рук. Саме тому країна так тримається за українських біженців.

4. На кожен проблемний німецький завод знаходиться китайський конкурент, який виробляє аналогічні товари із значно меншою собівартістю. Частка Німеччини в постачанні складних промислових товарів на ринок ЄС з 2005 року скоротилася з 19% до 15%, а китайських – зросла з 5,4% до 13%. При цьому Берлін не захищає свої підприємства додатковими ввізними митами, побоюючись торговельних війн.

5. Великі компанії активно скорочують свою присутність у Німеччині. Одні – переносять заводи, інші – згортають інвестиції або штат співробітників. Про скорочення підприємств у Німеччині оголошували Volkswagen, Bosch, Continental, Miele, GEA.

6. Німецькі компанії тікають і в США. Штати розгорнули програму субсидій на $369 млрд для стимулювання технологічного та промислового секторів, що зробило Америку острівцем зростання в час загальної нестабільності.

7. Парламентські вибори в країні пройдуть у 2025 році. Через економічні невдачі уряд втрачає рейтинг, а громадяни гостріше відчувають нерівність та все більше підтримують радикальних політиків. Хоча щодо підтримки України позиція Німеччини залишається стійкою, стан економіки головного союзника в ЄС є важливим для продовження боротьби проти Росії.


Знайти і потопити. Як дрони Буданова Magura нищать російські кораблі?

Не знаємо, чи є причинно-наслідковий зв’язок між нашим вчорашнім текстом про «Магуру» та сьогоднішнім потопленням чергової росіїської посудини цим водним дроном, але ми подумали що це хороший привід нагадати вам про цей текст і коротко розповісти про історію цих дронів:

1. Водних дронів "Магура V5" у ГУР МО насправді могло і не бути. Приватна компанія, яка займається збиранням цих систем, спершу працювала з СБУ. Але, попри успіх, між розробниками і командою СБУ постійно виникали конфліктні ситуації щодо якості дронів, розрахунків і витрачання грошей. Тож наприкінці 2022 року СБУ вирішила розробляти безпілотні апарати самостійно. А компанія, яка збирала перші морські безпілотники, вирішила працювати із ГУР МО.

2. Перших успіхів на новому місці "Магури" досягли у травні 2023 року, коли завдали удару по розвідувальному кораблю "Іван Хурс", який виконував завдання за 120 км на північний схід від Босфора. Причому перший успішний вихід “Магури” відбувся одразу на дистанцію більше 500 км.

3. Ще за два місяці, наприкінці липня 2023 року, "Магура" вперше наздожене і пошкодить у морі патрульний корабель "Сергій Котов". Удруге вони зустрінуться у вересні 23-го, і знову "Котов" разом з іншим кораблем, "Василем Биковим", отримають ушкодження, але не затонуть.

4. На той час СБУ вже випустила свою SeaBaby і співпрацювала з приватною компанією з використання швидкісного надводного дрона "Мамай". І хоча всі співрозмовники УП в ГУРі переконують, що мають робочу тісну комунікацію з СБУ, насправді, за даними УП, відомства завзято конкурують, чиї дрони кращі. Доходить до смішного, коли оператори з різних відомств перед місіями, сидячи в одному кабінеті, ховають один від одного координати цілей.

5. В ніч на 10 листопада дрони ГУРу вперше повною мірою виконали те, для чого були створені. Просто в морі поблизу селища Чорноморське біля кримського узбережжя "Магури" вистежили та групою уразили два швидкісні десантні катери росіян: "Серну" і "Акулу".

6. Дві наступні місії цих дронів тільки ще більше розкрили їхній потенціал. 1 лютого 2024 року на дно пішов ракетний катер "Івановець", 14 лютого – згаданий уже ВДК "Цезар Куніков". Тобто в "Магур", якщо рахувати "Серну" й "Акулу" – чотири поспіль (!) не просто пошкоджених, а повністю потоплених суден ЧФ РФ.

7. "Цезар Куніков" не був спочатку головною ціллю. Але умови відпрацювання головної цілі змінилися під час самої місії. "Магури" полювали на групову ціль, але буквально за кілька годин до підходу дронів кораблі почали переміщення, і основну ціль вразити не вдалося б. Тому вирішили полювати на "Цезаря Кунікова".

7.5k 1 32 2 104

Останні дні Авдіївки. Що призвело до виходу українських сил з міста і як він відбувався?

Ми написали текст про останні важкі півтора місяця в Авдіївці. Початок масштабного наступу росіян восени 2023-го УП описувала у своїх текстах та інтерв'ю раніше. Переказуємо найголовніше:

1. До початку січня 2024 року план росіян щодо захоплення Авдіївки видавався таким: зайти на Авдіївський коксохімічний завод і відрізати головну дорогу постачання українських сил. Втім, цей план росіян не спрацював. Аж до виходу з міста 17 лютого завод перебував під контролем української армії.

2. Орієнтовно 15 січня росіяни розпочали захід у тил українських позицій на півдні міста по підземній трубі. Вони рухалися магістральною водогінною трубою заввишки приблизно 1,3–1,4 метра, яка живила Донецьку фільтрувальну станцію. Основного об'єму води там не було: ще наприкінці 2021-го Авдіївка була зневоднена через обстріли. Залишок води росіяни спустили.

3. Росіяни проробили там тунелі для просування своїх штурмових груп: через кожні 100 метрів зробили отвори для виходу. Шум від підземних робіт вони перекривали роботою мінометів та артилерії.

4. Другим і основним ударом стало просочування росіян у місто авдіївськими дачами – територією між піщаним кар'єром та озерами у перші дні лютого. Рухаючись приватним сектором, росіяни 12–14 лютого дійшли до великої асфальтованої вулиці і перерізали місто навпіл. На півночі залишився коксохім, на півдні – центральна частина міста. Головна дорога до Авдіївки була втрачена.

5. Згодом росіяни перекинули свої сили на штурм 9-го кварталу – району багатоповерхівок, що забезпечує кращу оглядовість поля бою. Так оборона Авдіївки 15–16 лютого звузилася до двох точок на карті – коксохіму та власне 9-го кварталу.

6. Другою фортифікацією в Авдіївці – після промзони, яку росіяни захопили ще в грудні 2023-го – став легендарний укріпрайон під назвою "Зеніт". Росіяни почали оточувати "Зеніт" майже за місяць до виходу української армії з міста, коли їм вдалося пробратися в місто по підземній трубі. За кілька днів до виведення українських військ з міста військовим на "Зеніті" все ж дали наказ на вихід. Вони мали пройти кілометр на північ і стати ближче до 9-го кварталу Авдіївки.

7. У захопленому росіянами місті залишилося приблизно 700 цивільних. Захопивши Авдіївку та її фланги, росіяни відсунули тамтешню лінію бойового зіткнення, сформовану за часів АТО–ООС, на 7–13 км. Так вони частково убезпечили від української артилерії окупований Донецьк, а також суттєво ускладнили потенційний український наступ на це місто.

10.7k 1 54 44 108

Податкова мобілізація. Де влада шукатиме додатковий трильйон гривень, щоб закрити діру?

На фінансування армії може не вистачити грошей. Які ідеї влада обговорює для отримання додаткового ресурсу всередині країни і чи можливе підвищення податків? Розповідаємо:

1. За даними співрозмовників ЕП, які долучені до пошуку додаткового бюджетного ресурсу, наразі основна стратегія держави – намагатися збільшити можливості ринку ОВДП та підвищувати податки.

2. У межах виконання програми МВФ уряд планує запровадити додаткове оподаткування у вигляді 0,1% військового збору з прибутку підприємств та доходів ФОПів, 1,5% – від вартості дорогоцінних металів, 30% – від вартості ювелірних виробів, 10% – від вартості рухомого майна. Також прораховуються можливості додаткового оподаткування операцій з нерухомістю та запровадження додаткового податку на деякі інші операції.

3. Сумарно ці податкові заходи мають виконати пункт програми МВФ. Проблема лише в тому, що 0,5% від ВВП, на які можуть збільшитися доходи бюджету – це близько 40 млрд грн. Тобто додаткові податки, яких від України вимагає фонд, покриють десяту частину потреб держави в додатковому ресурсі для армії.

4. Аби зібрати решту необхідного внутрішнього ресурсу, потрібно робити набагато радикальніші податкові зміни. Зокрема – переглядати ставки основних податків: ПДВ та податку на доходи.

5. Для покриття потреби у розмірі понад 400 млрд грн владі необхідно підвищити ставки ПДВ та військового збору приблизно на 6-7%. При цьому необхідно врахувати ефект Лаффера, тобто можливість того, що з підвищенням податкового навантаження чимало компаній підуть у тінь, а додатковий фіскальний ефект буде не таким великим, як очікувалося.

6. У владі розуміють, що ідея з підвищенням податків украй непопулярна. Саме тому політики говорять про неї не під запис. Проте рано чи пізно суспільству доведеться сказати правду: коштів на утримання армії в українському бюджеті критично бракує і краще починати говорити про те, як їх зібрати, уже зараз, аби не довелося знову ухвалювати рішення "заднім числом".


Які "гарантії" отримав Київ від Німеччини та Франції і чому безпекові угоди вже готують до змін?

Чим відрізняються німецька, французька та британська угоди, а також чому переговори зі Сполученими Штатами застрягли на початковому етапі? Розповідаємо у тексті і коротко тут:

1. Договір з Францією практично дослівно повторює амбітні британські формулювання. У тому числі щодо того, що Франція бере юридичні зобов’язання щодо безпекової підтримки України. А от Німеччині сміливості на таку формулу не вистачило, тому Шольц підписав договір, у якому йдеться про безпекові домовленості з Україною. Різниця доволі косметична, але для Берліна вона виявилася принциповою. Ще важливіше те, що Берліну забракло сміливості говорити про майбутнє членство України в НАТО.

2. Разом з НАТО із деяких пунктів "вичистили" і згадки про ЄС. Утім, за даними джерел ЄП, тут немає небезпеки. "Вирішили, що некоректно буде згадати про "майбутнє членство України в ЄС", викресливши тільки НАТО. Тому не згадали жодного. Але жодного сигналу це не надсилає, канцлер лишається прихильником вступу України до ЄС", – пояснює одне з джерел "ЄвроПравди".

3. Макрон, як і Сунак, задекларував політичне зобов’язання довготерміново виділяти гроші для військової підтримки України в обсягах, порівнюваних з британськими. У 2024 році, зокрема, Франція планує виділити "до 3 млрд євро" на оборонну підтримку.

4. Олаф Шольц взяв на себе політичне зобов’язання передати Україні у 2024 році зброю на суму 7,1 млрд євро! Лишається додати, що ВВП Німеччини більший за французький у майже 1,5 рази. Тож співвідношення обіцяної оборонної підтримки – явно на користь Німеччини.

5. У німецькій угоді є кілька унікальних пунктів. Наприклад, Берлін детально записав в угоді, що докладатиме зусилля та ресурси у розмінування, а також зробив одним з пріоритетів ядерну безпеку. А ще німецька угода виявилася амбітнішою у зобов’язаннях підтримувати Україну у створенні так званого "трибуналу для Путіна". Ані Франція, ані Британія на таке не зважилися.

6. Головне – не переоцінювати значення узгоджених безпекових домовленостей. Вони важливі, але не універсальні, і вони точно не є замінником членства в НАТО. По це, власне, йдеться і в самих цих угодах.

7. Водночас жодна з трьох угод не передбачає ратифікації. Це не робить їх менш чинними. Але, наприклад, якщо у Франції після виборів радикально зміниться уряд, президент та конфігурація парламенту, то нова влада зможе легко сказати, що вона нічого нікому не винна. Одне з джерел ЄП стверджує, що це сталося через позицію США. Мовляв, Вашингтон наполіг на тому, щоб ратифікації безпекових угод не було, розуміючи, що не проведе їх через Конгрес.


Чому Мюнхен-2024 став тривожним дзвіночком для України?

"Європейська правда" слідкувала за дискусіями у місті, що минулого тижня перетворилося на світову безпекову столицю і констатувала сумну для нас нову реальність, яку ми тезово спробували викласти у кількох тезах тут:

1. Програма конференції наочно підтвердила, що для багатьох світових політиків і дипломатів війна Росії проти України поволі відходить на другий план. Ізраїль, Китай, США, глобальна нестабільність, проблеми Глобального Півдня – всі ці безпекові теми видаються не менше або й більше пріоритетними за російську загрозу.

2. Треба підкреслити, що позиція щодо підтримки України не змінилася. Дії РФ і далі називають незаконними, офіційні документи МБК і далі підкреслюють, що світ повинен лишатися на боці України... Але у так званому "Мюнхенському звіті" немає навіть окремого розділу, присвяченого суто Україні. Дії РФ зводяться у загальну матрицю подій у світі. Мовляв, світ заходить у період боротьби всіх проти всіх.

3. А ще на Мюнхенській конференції з’явилося набагато більше фаталізму. Готовність Заходу вигравати не відчувалася. Навіть офіційним девізом конференції стала фраза "Lose-lose", тобто "У програші лишаються усі".

4. У промові віцепрезидентки США Камали Гарріс Україні був присвячений лише необхідний мінімум, без жодних позитивних меседжів. У закритих дискусіях з конгресменами Україна, за даними "ЄП", отримала змішані сигнали. Члени Палати представників запевняли, що пакет військової допомоги США хоч і з затримкою, але буде ухвалений. Утім, домінувала думка, що його схвалять без макрофінансової складової для бюджету, лише військову підтримку.

5. Водночас глобальність наслідків дій Росії ні в кого не викликає сумнівів. Зокрема, Камала Гарріс запевнила присутніх, що США всерйоз оцінюють можливість розширення війни РФ за межі України. У тому числі на територію держав НАТО.

6. Історик Тімоті Снайдер заявив про початок третьої світової війни. Снайдер звернув увагу на велику кількість конфліктів, які розпочалися один за одним за ініціативою держав так званої "вісі зла". Ці конфлікти пов’язані один з одним, їх не можна сприймати окремо. По суті, це – фрагментована світова війна.

7. Олаф Шольц став першим топовим учасником МБК, хто присвятив майже увесь свій виступ Україні, коректно визначивши, що російська агресія є головним безпековим викликом. Ба більше: він відверто визнав, що Захід робить недостатньо для допомоги ЗСУ, і саме це є найбільшою проблемою.

8. Загалом увага європейців до української тематики позитивно вражала (і контрастувала з браком уваги США). На український ланч прийшли президенти або прем'єри п'яти держав ЄС! А на виступі Зеленського зал був забитий під зав'язку (до слова, виступ Камали Гарріс взагалі не викликав ажіотажу). Тож серед політиків пресловутої втоми від України не відчувалося.


У Зеленського готують економічне бронювання від мобілізації: Яким воно може бути?

Що таке "бронь" в обмін на податки, кого вона може стосуватись, скільки коштувати й головне, чи не буде це історія про "відкупитись від війни»? Розповідаємо про це у тексті і коротко тут:

1. Головна задача економічного бронювання – не в тому, щоб дати комусь відкупитись, а щоб створити стале джерело надходження грошей для утримання армії. Щоб у ситуації, якщо західні партнери блокують допомогу, Україна могла сама мати достатній ресурс принаймні на утримання війська.

2. Якщо брати середню суму витрат на всіх етапах підготовки мобілізованих, то це десь 80 тис грн на одного бійця на місяць. Тому в тилу 4–5 людей мають щодня працювати, аби забезпечити бюджету ці гроші. За такою логікою, щоб мобілізувати додатково 500 тис людей, необхідно економічно забронювати до 2 млн осіб.

3. На Банковій схильні організувати цей процес, спираючись на суму реально отриманої зарплати, з якої платиться податок. Нижня "межа входу", яка дозволятиме претендувати на економічне бронювання – 3035 тис грн на місяць. За такої зарплати податкові відрахування працівника і роботодавця складуть до 18 тис грн.

4. Є в цієї концепції і недоліки. Для великих міст 35 тис грн зарплати є загалом реальним показником. Втім, вже за межами обласних центрів це може бути проблематично. Тому є ризик, що малі бізнеси на периферії навпаки підуть у тінь, бо не потягнуть такого податкового навантаження.

5. Ініціативна група в Раді, яку зібрав голова економічного комітету Дмитро Наталуха, розробляє законопроєкт, що базується на впровадженні нового квазіподатку, такого собі військового збору. Якщо роботодавець хоче подати працівників на економічну "бронь", то має гарантувати, що кожного місяця додатково заплатить за нього 20 тис грн. Таку ж можливість пропонується надати активним ФОПам.

6. Обидві концепції схожі в оцінках надходжень, які можна буде закумулювати для бюджету. За середньозваженого сценарію, додаткові надходження можуть скласти від 200 до 350 млрд грн за рік. Це дуже відчутна сума. Щоб зрозуміти наскільки, варто згадати, що весь бюджет Міноборони на закупівлю озброєння для ЗСУ в 2024 році складає орієнтовно 270 млрд грн.

10.3k 1 191 18 168

Як Олаф Шольц переконував США відновити допомогу Києву?

Канцлер Німеччини Олаф Шольц, який останнім часом перетворився на головного адвоката збройної підтримки України, наприкінці минулого тижня відвідав Сполучені Штати з важливим візитом. Він хотів застерегти від серйозних наслідків скорочення американської підтримки Києва. Більше про його зусилля у США – далі у статті, або тезово тут:

1. З початку повномасштабного вторгнення в питаннях військової підтримки Києва Шольц особливо важливою вважав координацію зі США. Коли ж стало зрозуміло, що проходження багатомільярдного пакета для України в Конгресі США може опинитися під питанням, усе змінилося. У Берліні усвідомили, що лідерство – не зовсім бажане – може перейти до нього.

2. Одним із головних пунктів порядку денного Шольца у США став прийом у німецькому посольстві восьми американських сенаторів – по четверо від обох партій. На зустріч із сенаторами Шольц прибув не з порожніми руками – а з рішенням ЄС про виділення €50 млрд для України, яке особисто канцлер активно адвокував. Шольц вже раніше висловлював сподівання, що це рішення ЄС може посприяти успішному голосуванню у Конгресі.

3. Та ключовими все ж були перемовини Шольца з Байденом. Після коротких промов лідери усамітнились на переговори, що початково мали тривати годину, а затягнулися на 100 хвилин. Хоча домовленості лідерів залишилися за лаштунками, вочевидь, на них йшлося про те, що битва за допомогу Україні не буде легкою.

4. Так, процедурне рішення щодо України було успішним у Сенаті, і є надії на подальший успіх у Палаті представників, однак гарантій на це не дасть ніхто. Ймовірно, Шольца цікавило, які інструменти має у своєму розпорядженні для підтримки України адміністрація президента США, якщо процес у Конгресі застопориться і надалі.

5. Із Вашингтона Шольц повернувся до Німеччини, де рейтинг його коаліції регулярно сягає нового дна. Якщо підтримка Штатами України послабиться, йому доведеться давати виборцям непопулярні пояснення, чому вкрай необхідно далі виділяти мільярди євро на війну.

6. А є ж іще найбільш небажаний сценарій, за якого президентом США знову стане Трамп. І він загрожує повною невизначеністю не лише щодо допомоги Києву. Під питанням і готовність США захистити союзників по НАТО у разі потенційної агресії РФ. У цьому зв’язку примітними є дані джерел німецької преси про обговорення представниками західних урядів можливої зміни формату "Рамштайн", щоб його координували не США, а НАТО.


Хто такий генерал Сирський, якого Зеленський призначив головнокомандувачем?

Що відомо про Олександра Сирського та чого очікувати від нового головнокомандувача Збройних сил України? Написали текст у якому зібрали все головне про колишнього командувача Сухопутних військ. Переказуємо в кількох тезах:

1. Сирському 58 років. Він народився в Російській РФСР. Його батько також військовий. Одразу після призначення російські пропагандистські медіа почали писати про те, що родина Сирського досі живе в Росії. Підтвердити чи спростувати цю інформацію УП не вдалося.

2. У 1986 році Сирський випустився з Московського вищого загальновійськового командного училища, яке також закінчували один із російських командувачів "спеціальною воєнною операцією" Алєксандр Дворніков та командувач Об'єднаних Сил Сергій Наєв.

3. Свою освіту Сирський продовжував у Національній академії оборони України в Києві. З 1986-го Сирський розпочинає військову кар'єру з посади командира взводу 25-ої гвардійської мотострілецької дивізії. У 2002 році він став командиром 72-ої механізованої бригади. 

4. 2013 року обіймав посаду першого заступника начальника Головного командного центру ЗСУ. Сферою його відповідальності була співпраця з НАТО. У лютому 2015-го сформована Сирським група "Барс" прикривала вихід ЗСУ з Дебальцевого. Тоді близько 4,5 тисяч українських військових протистояли майже 20 тисячам росіян. 

5. У 2016 році Сирський очолював Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ, а в 2017 році командував АТО. В 2019 році Сирський став командувачем Сухопутних військ. Сирський відіграв значну роль в успішній обороні Києва в лютому–березні 2022 року та командував двома контрнаступальними операціями ЗСУ на Харківщині.

6. Сирський також командував Оперативно-стратегічним угрупованням військ "Хортиця", яке відповідає за одну з найважчих ділянок фронту – від Куп'янська та Харкова до Бахмута. Саме надважка оборона на Бахмутському напрямку значною мірою породила уявлення про Сирського як про командира, який не рахується з людськими втратами.

7. Говорячи про російсько-українську війну, часто вказують, що маленька радянська армія не в змозі перемогти велику радянську армію. А тому українському війську треба еволюціонувати, щоб брати ворога не кількістю, а силою технологій та вмілого управління. І один з найбільших ризиків, що цей еволюційний рух має очолити людина, яка в армії має репутацію одного з найбільш "радянських командувачів".

Показано 20 последних публикаций.