Репост из: Konkretyka
Лібертаріанство vs Лібералізм або практики проти утопістів
Масштаб втручання держави в економіку — це одне з ключових питань по якому лібертаріанці та ліберали (які сповідують кейнсіанський або неокейнсіанський підхід, а це по суті ЄС та США) мають значні розбіжності.
Багато лібералів та загалом США/ЄС, часто посилаються на ефективність державного апарату римської республіки, заявляючи, що це історичний доказ успіху такої моделі. Однак, вони забувають, що його ефективність була через те, що тоді було престижним досягти успіху в бізнесі, а потім служити на благо держави – БЕЗКОШТОВНО (плюс тоді були відсутні держ закупівлі, які й стають об’єктом корупції та неефективності).
Дослідник Чарльз Адамс, чітко це підкреслює у своїй фундаментальній праці:
Дух добровільного безоплатного служіння суспільству проявлявся у всіх державних установах. Навіть магістрати служили місту безкоштовно [1].
Ігнорування цього факту та деяке специфічне трактування робіт економіста Кейнса, створило страшну неефективну бюрократію, доктор економічних наук Капогузов Є.О, при дослідженні питання проблем неокейнсіанства (на основах робіт П. Самуэльсона, Р. Масгрейва та інших), прийшов до такого висновку:
Таким образом, кейнсианство стало открытием «ящика Пандоры» в части расширения как размеров государства, особенно после налоговой революции 1950–1960-х годов, так и его функций. Это способствовало росту бюрократии и привело к возникновению государства Левиафана, зачастую неэффективного, с высоким уровнем государственного заимствования [2].
Тобто, сьогоднішній ліберал ідеалізує державний апарат, він в більшості відстоює умовно радянські принципи, які базувалися на державі, яка слідкує за всім і вся, і знає, що правильно, а що ні. Фактично вони вірять, що держава – це не жирний чунуша, а така собі дбайлива мамочка.
Такі асоціації у населення провокують розширення державних функцій та соціальних програм, тобто держави збирають все більше податків і витрачають все більше грошей, при цьому держава не обіцяє, що отримані ресурси будуть використані ефективно. Ліберали в більшості ігнорують ключовий факт, на який лібертаріанці постійно звертають увагу:
В сфере государственного управления не существует связи между доходами и расходами. Государственные службы только расходуют деньги; ... Доход, извлекаемый в виде таможенных тарифов и налогов, не «производится» административным аппаратом Его источником является закон, а не деятельность таможенников и сборщиков налогов [3].
Зверніть увагу, державний апарат тільки витрачає гроші й не заробляє, його умовний дохід залежить від ЗАКОНУ, тобто примусова сплата громадянами податків. В результаті державні служби отримують гроші – на халяву, це можна порівняти з рекетом, який дає «гарантії безпеки» в обмін на обов’язковий платіж.
Фактично отримані гроші від податків (по суті на халяву) державні чинуші використовують для досягнення чітких популістичних або політичних цілей, а через строкові обмеження бути при владі вони передають свою хвору модель наступним поколінням (борги, неефективність і тп.). Однак, от який парадокс, чим більше держава збирає податків і створюю «соціальних програм» тим менше стає корінного населення і тим більше питань до ефективності таких витрат.
Чиновник в більшості не професіонал, а банальний кон'юнктурник, який приймає не, ефективні рішення, а політичні в інтересах правлячої еліти, а вона у свою чергу абсолютно ігнорує інтереси так званих «виборців».
Людям треба памятати, що краще за них їх гроші ніхто витрачати не буде! Це теж саме, якщо ви будете просити сусіда витрачати в Ваших інтересах , Ваш заробіток (і типу контролювати його через інтрнет банкінг), просто протестуйте, щоб переконатися в маразмі діючої моделі.
#лібертаріанство
Джерела:
1. Чарльз Адмас. Історія податків. С. 112
2. Капогузов Є.О. Роль кейнсіанських ідей в еволюції парадигм державного управління.
3. Людвіг фон Мізес. Бюрократія. С. 33
Масштаб втручання держави в економіку — це одне з ключових питань по якому лібертаріанці та ліберали (які сповідують кейнсіанський або неокейнсіанський підхід, а це по суті ЄС та США) мають значні розбіжності.
Багато лібералів та загалом США/ЄС, часто посилаються на ефективність державного апарату римської республіки, заявляючи, що це історичний доказ успіху такої моделі. Однак, вони забувають, що його ефективність була через те, що тоді було престижним досягти успіху в бізнесі, а потім служити на благо держави – БЕЗКОШТОВНО (плюс тоді були відсутні держ закупівлі, які й стають об’єктом корупції та неефективності).
Дослідник Чарльз Адамс, чітко це підкреслює у своїй фундаментальній праці:
Дух добровільного безоплатного служіння суспільству проявлявся у всіх державних установах. Навіть магістрати служили місту безкоштовно [1].
Ігнорування цього факту та деяке специфічне трактування робіт економіста Кейнса, створило страшну неефективну бюрократію, доктор економічних наук Капогузов Є.О, при дослідженні питання проблем неокейнсіанства (на основах робіт П. Самуэльсона, Р. Масгрейва та інших), прийшов до такого висновку:
Таким образом, кейнсианство стало открытием «ящика Пандоры» в части расширения как размеров государства, особенно после налоговой революции 1950–1960-х годов, так и его функций. Это способствовало росту бюрократии и привело к возникновению государства Левиафана, зачастую неэффективного, с высоким уровнем государственного заимствования [2].
Тобто, сьогоднішній ліберал ідеалізує державний апарат, він в більшості відстоює умовно радянські принципи, які базувалися на державі, яка слідкує за всім і вся, і знає, що правильно, а що ні. Фактично вони вірять, що держава – це не жирний чунуша, а така собі дбайлива мамочка.
Такі асоціації у населення провокують розширення державних функцій та соціальних програм, тобто держави збирають все більше податків і витрачають все більше грошей, при цьому держава не обіцяє, що отримані ресурси будуть використані ефективно. Ліберали в більшості ігнорують ключовий факт, на який лібертаріанці постійно звертають увагу:
В сфере государственного управления не существует связи между доходами и расходами. Государственные службы только расходуют деньги; ... Доход, извлекаемый в виде таможенных тарифов и налогов, не «производится» административным аппаратом Его источником является закон, а не деятельность таможенников и сборщиков налогов [3].
Зверніть увагу, державний апарат тільки витрачає гроші й не заробляє, його умовний дохід залежить від ЗАКОНУ, тобто примусова сплата громадянами податків. В результаті державні служби отримують гроші – на халяву, це можна порівняти з рекетом, який дає «гарантії безпеки» в обмін на обов’язковий платіж.
Фактично отримані гроші від податків (по суті на халяву) державні чинуші використовують для досягнення чітких популістичних або політичних цілей, а через строкові обмеження бути при владі вони передають свою хвору модель наступним поколінням (борги, неефективність і тп.). Однак, от який парадокс, чим більше держава збирає податків і створюю «соціальних програм» тим менше стає корінного населення і тим більше питань до ефективності таких витрат.
Чиновник в більшості не професіонал, а банальний кон'юнктурник, який приймає не, ефективні рішення, а політичні в інтересах правлячої еліти, а вона у свою чергу абсолютно ігнорує інтереси так званих «виборців».
Людям треба памятати, що краще за них їх гроші ніхто витрачати не буде! Це теж саме, якщо ви будете просити сусіда витрачати в Ваших інтересах , Ваш заробіток (і типу контролювати його через інтрнет банкінг), просто протестуйте, щоб переконатися в маразмі діючої моделі.
#лібертаріанство
Джерела:
1. Чарльз Адмас. Історія податків. С. 112
2. Капогузов Є.О. Роль кейнсіанських ідей в еволюції парадигм державного управління.
3. Людвіг фон Мізес. Бюрократія. С. 33