Що вона просить в час довгих ночей і пізніх достиглих яблук:

Якщо можна бачити більше, я хочу бачити більше. Якщо можна чути те, що не вловлює слух – я хочу чути те, що не вловлює слух.
Якщо можна вийняти з себе страх – я хочу вийняти з себе страх, як виймають кісточку з вишні.
Нехай жодне сказане слово не буде невчасним, жодне зізнання не буде лишнім, жодне рішення не стане марним.

Я хочу вміти проходити крізь темряву і тумани, не вбираючи себе в тіло з темряви і туману. Хочу, щоб світло торкалось шкіри, як берега – руки хвиль океану.
Хочу, щоб мене не визначали ні настрій, ні розчарування, ні здобутки, ні ритм написаних (й тих, що ні) текстів.

Хочу – в граничну чесність.

Про дива, я знаю, просити вже не прийнято. Тому прошу – уважності для їх впізнавання, сил для творення, сміливості йти у глиб.

Щоб ми прокинулись в квітні
і побачили
що змогли.