Зейгарнік Ефект

М'яка гниль, заспокійлива гниль, розквітлий сад

Новий текст соціолога Дмитра Зайця.

«В Україні люди живуть в постійному стресі: війна, ракетні обстріли, негативні новини. Тож я вирішив досліджувати проблематику психічного здоров'я в Україні та намагатися допомогти людям із ментальними травмами. Ми розмовляли з лікарями, які займаються психічним здоров'ям. І вони не всі знають, як упоратися з такою кризою громадського здоров'я. Ось чому цей терапевтичний сад надзвичайно важливий» —  впевнений Мікаель Колвілл-Андерсен, данський урбаніст, що мешкає у Києві та створює те, що можна назвати архітектурою «занепаду».

Читати

Маков, DRUK, FPV Стус, Сила жінок, Карабиць, Фразе-Фразенко, Павличко, Серра, фільми

У цьому епізоді огляду-реакції на події у культурі України та світу від керівника студії Аза Нізі Маза та Миколи Коломійця та Зейгарнік Ефект:

🍛Виставка Павла Макова у харківському ЄрміловЦентрі.
🍛Закинуту харківську друкарню перетворили на артпростір.
🍛На честь Василя Стуса створили FPV-дрон.
🍛Опублікували списки лавреаток премії УП 100. «Сила жінок». Разом із магнітом для скандалів диригенткою Оксаною Линів.
🍛Диригент Кирило Карабиць отримав орден Великої Британії за «популяризацію симфонічних творів з України»
🍛Вийшов музичний альбом «Шістдесятники» Олександра Фразе-Фразенко.
🍛«Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко перевидадуть вперше за 23 роки.
🍛Помер скульптор Річард Серра.
🍛Фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» виходить в прокат.
🍛7 нових українських фільмів, які можна подивитися онлайн: «Як там Катя?», «20 днів у Маріуполі», «Нескінченність за Флоріаном» та інші.

Вибрав чимало цитат, але раджу прочитати всю статтю:
—
Місія та професія диригентів відрізняється від інших виконавських професій. Диригент розглядається як керівник колективу і ніколи не представляє сам себе. Тому має і більшу відповідальність, і можливість впливати на репертуар.
—
Взагалі, коли ти виступаєш за кордоном, немає гарантії, що там не буде якогось росіянина чи на маленькій, чи на великій ролі.
—
…є враження, що ідея, щоб українці відмовлялися від участі або через репертуар, або через присутність російських колег, насправді працює на те, щоби зменшити кількість наших артистів на важливих закордонних майданчиках.
—
…вибір співаків в постановці — прерогатива дирекції театру.
—
Зараз один український артист тут стоїть проти десятків російських артистів, їхнього лобі, їхніх партнерів, спонсорів і їхніх фанатів.
—
…в мене є право обирати українського композитора. Це і Сильвестров, який вже має ім’я, і молоді наші композитори, і нові твори. Як було з твором Євгена Оркіна "Татусева книга", присвяченого Володимиру Вакуленку. І як буде на Люцернському фестивалі, де ми виконаємо інший твір цього ж автора, присвячений Максиму Кривцову.
Зараз я співпрацюю із Золтаном Алмаші, який напише твір на тему катастрофи на Каховській ГЕС, і який ми з Молодіжним оркестром презентуємо на Дрезденському фестивалі нової музики.
—
…Лисенко…писав в основному вокальні, хорові і фортепіанні твори, і не цікавився розвитком оркестрового репертуару.
—
...класична музика в живому виконанні в світі зараз занепадає. Тому програмні менеджери за таких умов не будуть ризикувати і ставити щось нове, що стовідсотково не приведе до них глядача і не принесе прибуток. Тому репертуарну основу у них складають твори, які люди вже знають. І будь-яка нова музика додається дозовано і поступово.
—
Україна досі не стала гравцем в класичній музиці на глобальній арені. До цих пір жоден український композитор не досягнув такої популярності, щоб його твори виконували на всіх континентах, на всіх відомих концертних майданчиках. Виняток – Валентин Сильвестров.
—
Україна до сих пір в світі класичної музики була десь з боку. Такі наші композитори, як Березовський і Бортнянський ще дітьми були вивезені до Петербурга, там навчались, все життя провели в Росії (з деякими періодами в Європі), і досі в світі вважаються засновниками російської класичної музики.
—
Українських диригентів за кордоном можна порахувати на пальцях однієї руки.
—
Німеччина уже пережила часи, коли вони палили книги, робили списки заборонених митців і забороненої музики. Такий досвід був і у Франції. А зараз у світі прийнято берегти мистецьке різноманіття.
—
У нас часто проводять паралелі з Ізраїлем, мовляв там не виконують твори Вагнера. Так, в Ізраїлі не грають Вагнера, але ізраїльські диригенти виконують його твори всюди за межами своєї країни.
—
…їм, насправді, буде простіше відмовитись від співпраці з українськими композиторами і артистами, яких вони все рівно досі не знали. Але грати вже відомих їх слухачам Чайковського чи Рахманінова не перестануть. Тобто ведення культурної дипломатії в довгій перспективі є набагато складнішим, ніж політичні ультиматуми.
—
До Чайковського в світі ставляться як до ще одного іноземного композитора. А не так ворожо, як ми, бо Путін взяв його на прапор своєї пропаганди.
—
Я категорично не підтримую того, що Національна музична академія досі носить його імʼя.
—
Але якщо ми починаємо “боротьбу з мертвими композиторами” і відмовляємось від запрошення, на наше місце кличуть російського диригента, який далі протягує і 10 співаків-росіян.
—
Російські диригенти, хай якими проукраїнськими будуть їх погляди, не будуть розповідати про ці світові імена в прив’язці до України. В крайньому разі, досі я цього не бачила.
—
Річ у тому, що інтернаціональну популярність російських композиторів неможливо скасувати. А чи будуть взагалі відомими імена українських композиторів у світі, – це зараз залежить саме від нас і повинно бути для нас пріоритетом.

Про Оксану Линів. Завдяки їй новини зі сфери класичної музики потрапляють до українських видань. Також завдяки Линів ми маємо надзвичайно гострі срачі щодо класичної музики у Фейсбуці, що особливо цінно.

Чи збільшує це відвідування українцями музичних концертів та прослуховування української музики невідомо, але нагадування, що у нас є розвинута класична традиція — це вже багато.

Після численних скандалів вийшло велике інтервʼю, де Оксана пояснює багато речей.

Я не знайомий із Линів, тому не знаю що вона за людина. Не знаю, наскільки вона щира, а де грає у соціально очікувані відповіді (а хто не грає?). У Фейсбуці вона виглядає не дуже. Але так само й по Забужко у Фейсбуці не скажеш, що це найпотужніша українська інтелектуалка. Такий жанр та соцмережа. Нещодавно у пості про Линів інша Оксана наводила приклад, що от цей піаніст відмовляється від російської музики, а Линів не може. Але ж так само інді музикант легко похвалиться що не працює із злими лейблами, але й такої слави як поп-зірки ніколи не отримає. Бо виконавці мають можливість обирати, у диригентів все складніше. А класична музика все ж таки, на відміну від поп-музики, — це не тільки гроші, а й престиж саме держави. Євробачення дає сумнівне охоплення на кілька місяців. Класична музика вбудовує надовго. Саме тому Китай абсолютно штучно (бо це не їх традиція) і на державному рівні вкладають страшні гроші у просування своїх музикантів у класиці (хоч як і русня майже повністю у музейній музиці), та й з мистецтвом роблять те саме, хоч зі ставкою на сучасне.

Я не знаю кухню європейської індустрії класичної музики, лише цікавлюся. Тому пояснення з інтервʼю Линів звучать логічно та по-реальному складно. Тому якщо серед підписників є знавці, буду радий коментарям по суті, які стратегії у таких умовах можливі.

Бо очевидно, що на боці русні — імперська традиція класичної музики, плюс скажені нафтогроші та державна експансіоністька культурна політика. У нас, на жаль — тільки повномасштабне вторгнення як привід отримати увагу, складність у відділенні та позиціонуванні наших музикантів від російських (періодів імперії та СРСР), і музична освіта, яка була націлена на обслуговування цього імперського російського образу із музикою 19 століття та майже повне ігнорування 20 століття. Саме тому до повномасштабного вторгнення у нас і наші музиканти виконували російську та мертву/музейну класику 19 століття — її і вчать у закладах, вона гарно монетизується у світі.

Курс харківського художника Місця Павла Макова про його творчість.

Курс складатиметься з з 4 зустрічей:

Дати і теми:

4 травня - Місце;
18 травня - Утопія;
1 червня - Сади;
15 червня - ДоПо та Абракадабра.

Опис від організаторів:

«Всі зустрічі будуть по суботам. З 16:00 до 18-19:00. Після зустрічі можна буде піти на вечерю всім разом з Павлом. На вечері буде 12 осіб. Якщо буде більше бажаючих, то ми розподілемо вечері між усіма бажаючими протягом курсу, щоб всі змогли разом познайомитись і поспілкуватись».

Вартість зустрічей — 4 000 грн з особи.

Якщо бажаєте доєднатись, напишіть @andrii_cowo (Андрій Мельник, засновник Cowo Guru), вас додадуть до групи.

-
Для мене Маков — по-перше, художник, що найкраще відчуває Харків, але не тільки саме місто, а Місце взагалі, розширюючи його до країни та світу. Він один з тих художників, що мислять через свої роботи. Його думки та вміння говорити про складні речі складно дуже цінні.

Нагадаю про його сайт, де можна знайти та роздивитись майже усі роботи та артбуки.

Дуже раджу подивитись свіже відео від Cowo Guru із Павлом, він там важливі теми піднімає.

Зараз велика виставка Павла Макова «Павло Маков. Фонтан виснаження 1994—2024» триває у харківському ЄрміловЦентрі до 29 червня.

Також виставка «Фонтан виснаження» з 11 квітня по 29 червня буде у головному дворі музейного кварталу Відня.

Авангард. Конструктивізм. Єрмілов: інтерв’ю арткритика Бориса Філоненка

Нещодавно стикнувся із ганебним фактом, що про Василя Єрмілова на Ютьюбі немає жодного розгорнутого відео, що б розповідало про контекст та спадщину.

Тобто це — перше відео. І дуже радий, що про художника, що є символом українського авангарду та найголовнішим художником Харкова 20 століття, розповів саме Борис Філоненко, арткритик, куратор, головний редактор видавництва ist publishing та автор коміксів.

Тут вибрані цитати, але раджу подивитись повністю.

Музичну інтерпретацію роману Софії Андрухович «Амадока» презентували 5 квітня у США

Три українські композитори, Альберт Саприкін, Борис Логінов і Максим Коломієць, створили музичний твір у трьох частинах, на основі роману Софії Андрухович «Амадока». Проєкт започаткували в Україні у 2021 році, а 5 квітня твір вперше представлять у США, у Дартмутському коледжі.

Лірум є інформаційним партнером події.

«Амадоха» — роман про викривлення пам’яті під час геноцидів, що стались в Україні останні 100 років: Розстріляне відродження, Голокост, сучасна російсько-українська війна. Герой роману дивом залишився живим в одній із гарячих точок на Сході України. Через отримані травми він повністю втратив пам’ять. Таким його знаходить жінка, яка своєю любов‘ю й терпінням допомагає повернути спогади й «зшити докупи спільну історію». Амадока — це найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами. Та чи було це озеро насправді — питання відкрите.

Альбом Blue and Yellow through Black and Gray від міжнародної Ambient and Experimental Music Community та 12 сучасних українських поетів, які декламують свої вірші. Усі представлені вірші написані в перший рік повномасштабної війни. Усю музику було створено виключно для цих віршів.

#постзпредложки

Відеоверсію альбому можна переглянути тут.

Послухати у високій якості та придбати - тут.

Усі зароблені на продажу альбому гроші підуть у фонд підтримки Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (м. Харків)

GAIA-24. Opera del Mondo від Opera aperta

Світова прем’єра в Києві 10 травня.

Купити квитки

Коли земля дарує щедрий урожай — треба чекати на велику війну. Коли висихають моря, річки змінюють свої річища, а ліси стають непридатними до життя через радіацію — імперія скоро впаде. Коли наступає кінець світу — земля та небо зливаються в єдине ціле. Так Гайя, Гея, Терра, Мага, Мати Гайя промовляє до нас.

Богиня землі та партеногенетична матір всесвіту — Гайя породила Мнемосіну — богиню памʼяті. Мнемосіна народила девʼять муз. “Прекрасноголоса” муза Калліопа народила Орфея. Так ми опинилися в музеї та на сцені оперного театру. Коли стоїш тут, поміж променями театральних ліхтарів та відеопроєкцій, чи можливо ще почути, що Гайя промовляє?

Передісторія:

9 жовтня 2022 року в Парижі помер філософ та антрополог, активний популяризатор теорії “Гайї”, Бруно Латур. Його останній опублікований текст присвячений війні Росії проти України. Цю війну він порівнює із війною людства проти природи та нашої планети, згадуючи “Царя Едіпа” Софокла, та говорячи про “Europe in interregnum” - Європу в часи Міжцарів‘я.

6 червня 2023 року російська армія підірвала дамбу Каховського водосховища, вчинивши черговий воєнний злочин та акт екоциду. Через тиждень 18 мільярдів кубічних метрів води витекли в Чорне море. Каховське море, а разом з ним і пейзажі опери Чорнобильдорф, перестали існувати. Колишнє дно водосховища перетворилося на новий мінливий ландшафт, розташований на лінії зіткнення російсько-української війни.

Після пересихання Аральського озера, та катастрофи на Чорнобильській АЕС, підрив Каховської дамби став одним із найбільш помітних екологічних злочинів, що вчинили російські колонізаторські режими. Разом з тим, як і регенерація Чорнобильського лісу, 2000 квадратних кілометрів Дніпровського ґрунту, звільнені від сімдесятирічного полону штучної водойми, поступово повертаються до свого природного стану. Що можна побачити зараз з високих дніпровських круч правого берега, спостерігаючи одночасно театр війни, що палає, та регенерацію козацької амазонії? Повільну перемогу природи, швидку поразку людини.

Соціолог Дмитро Заєць повертається із новим текстом. «Київ-алкоголік»:

«Кілька місяців поспіль я фотографую пусті пляшки з-під алкоголю, покинуті у міському просторі столиці. До цього мене спонукає не лише власний алкоголізм, а й специфічна чарівність цих поодиноких скляних предметів, їх здатність привертати увагу. Мене також захопило те, наскільки часто вони зустрічаються на вулицях Києва. Наразі я зробив біля сотні фотографій пляшок, переважно невеликого об’єму, що дозволяє побачити у цьому прозаїчному об’єкті не сміття, а слід тих практик, які він приховує, та того що може розповісти про сучасне місто у війні»

Читати

Нагадаю, у 2022 році Дмитро писав колонку для каналу, де збирав уважні спостереження за життям у місті під час повномасштабної війни.

Всі тексти зібрані тут, а також існують у форматі лімітованого зіну «Вісник Харківщини», що став одним з експонатів виставки «НАШІ РОКИ, НАШІ СЛОВА, НАШІ ВТРАТИ, НАШІ ПОШУКИ, НАШІ МИ» у Jam Factory Art Center. Каталог отут, але вже немає накладу.