Шкільна вчителька з хімії Любов Андріївна.
Десь у 7-му класі мені почала дуже подобатися хімія, от чомусь вона мені здавалася легшою за алгебру, геометрію та фізику разом взяті. Я навіть на шкільних канікулах намагався вчити таблицю Менделєєва. І знаєте, у мене це майже вийшло. До початку шкільного курсу хімії я вже знав як мінімум сотню хімічних елементів та міг з легкістю вирішувати задачки, в основі яких були саме знання таблиці. А викладала у нас хімію Любов Андріївна, дуже досвідчений вчитель. Людина, яка наводила жах на учнів своїм серйозним видом та добре поставленим голосом (Трунов відпочиває). Вона вміла вдало використовувати наші знання з хімії на уроках та детально розповідала і обґрунтовувала кожне хімічне явище. Лабораторні роботи з хімії були моїми найулюбленішими уроками.
Ще вона обожнювала на мене казати "Дімасік" (до речі, зараз я вже досить рідко чую таке у свій бік), а мене це завжди тішило, особливо коли я був біля дошки та вирішував чергову задачу, яку ніхто з класу не міг вирішити.
За весь період мого шкільного навчання у мене було лише одне непорозуміння з Любов'ю Андріївною. Але вона не лише досвідчений вчитель, вона ще і людина з величезним життєвим досвідом (їй було десь під 80 років). Тому ми швидко вирішили наш конфлікт та продовжили жити як раніше.
Коли почалося ЗНО, я дізнався, що я ЄДИНИЙ з класу, хто обрав хімію в якості предмету ЗНО. Окрім типових предметів (українська мова та література, математика та фізика) всі обирали історію України, англійську мову, географію. А я обрав хімію, фізику, математику і, звісно ж, українську мову та літературу.
І що логічно, хімію я склав краще ніж інші свої предмети. Саме завдяки балу з хімії я пройшов за конкурсом на бюджет у Могилянку.
І що найсмішніше, я знову був ЄДИНИМ, хто вступив на 1-й курс спеціальності "Приладобудування" завдяки профільній хімії. Не завдяки математиці, фізиці, історії України чи географії, а саме хімії.
Ну і на перших двох курсах університету в дисциплінах, в яких вимагалися знання з хімії, я показував себе з найкращого боку.
От така у мене хімічна історія. Я безмежно вдячний Любові Андріївні за те, який стимул вона мені подарувала, які знання мені дала та як підтримувала мене у важких шкільних моментах. Пам'ятаю, як після ЗНО я зустрів її на вулиці, ми поговорили, я їй розповів, що у мене вдалося досить успішно скласти ЗНО з хімії. Вона була дуже задоволена і побажала мені дуже великої життєвої вдачі, щоб я вдало вступив до університету та щоб я отримав червоний диплом.
Останній раз ми бачилися в 2012-му році. На жаль, я не знаю, як вона поживає зараз, знаю лише те, що вона відразу після нашого шкільного випуску пішла зі школи на заслужений відпочинок.
Дай Бог, щоб вона ще досі була жива. Любов Андріївна допомогла зробити мені великий життєвий крок, без якого я навряд чи був таким успішним.
І так, я вступив до найкращого університету півдня україни та отримав червоний диплом, таким чином я у повній мірі виконав її побажання. Я думаю, їй було б дуже приємно знати про це. Бо вона вірила в мене.
А що найважливіше для чоловіка, скільки б йому років не було?
Правильно, віра з боку жінок. Бо без вашої віри ми не могли б робити ті подвиги та вчинки, які допомагають створювати нам хороше життя, як для себе, так і для близьких та коханих людей.
Величезне дякую Вам. Ви назавжди в моєму серці та пам'яті.
#важливілюди
