Репост из: Edges of Empathy. Зоопсихологиня Настя
Сьогодні зранку пішов Сіріус.
⠀
Малий захворів й “згорів” трішки менше, ніж за два тижні. Скоріш за все, в нього був новий тхорячий коронавірус - хвороба фреток, яку декілька років тому відкрили в Нідерландах.
⠀
Зараз в домі відчувається пустота, бо все навколо все ще пристосовано для нього: контейнер з наповнювачем стоїть на клітці, щоб Сіріус не зміг вилізти. В його схованці за батареєю досі лежать всякі “дуже цінні” дрібниці. Більше не потрібно слідкувати за щойно випраною білизною в кошику - Сіріус не прийде та не спробує повитягувати звідти шкарпетки. Не треба ховати пласткові пляшки, закривати пральну машинку в якій він гриз манжету. Я раніше навіть не помічала, як багато в нашому домі підлаштовано під це тхоряче торнадо. Сіріус був таким маленьким, але його завжди було так багато. І зараз я гостро відчуваю його відсутність.
⠀
Сіріус був розумним, комунікативним та вигадливим. Він міг знайти спільну мову з усіма моїми тваринами… Якщо він цього хотів. Чого тільки варті його ігри з Адою та Мілкушею. Мені боляче, сумно і я відчуваю багато провини. Як завжди буває, коли втрачаєш когось близького тобі.
⠀
Мені завжди важко прийняти смерть, як відсутність. Якось в голові не вкладається, що в якийсь момент людина чи тварина просто зникає. Лишається тіло, але це всього лише оболонка. І ти сидиш і думаєш: де він? Де? Куди він дівся? Можна обійти всю планету, заглянути в кожний закуток - його там не буде. Але, він же був тут. Сидів в мене на руках, їв з рук. Як можна просто взяти і… зникнути.
⠀
В силу моєї професії мене часто питають, чи колись після втрати тварини стає легше. Чи зменшується горе. Насправді ні, воно не зменшується ніколи. Але легше все одно стає. Тут мені дуже відгукається думка Лоіс Тонкін, яка казала, що з часом зменшується не горе всередині нас, а просто ми ростемо довкола нашого горя.
⠀
А ще мене підтримує та допомагає згадувати Сіріуса сильним, веселим та цікавитим. Він пішов у хворобі, і в голові стоять спогади про те, як йому було погано. Але насправді, так він відчував себе меншість свого життя. Його переважну більшість він досліджував, перемагав, здобував та радів. Прощавай, маленький друг.
Сіріус Блек, 24.06.2020-16.05.2023
⠀
Малий захворів й “згорів” трішки менше, ніж за два тижні. Скоріш за все, в нього був новий тхорячий коронавірус - хвороба фреток, яку декілька років тому відкрили в Нідерландах.
⠀
Зараз в домі відчувається пустота, бо все навколо все ще пристосовано для нього: контейнер з наповнювачем стоїть на клітці, щоб Сіріус не зміг вилізти. В його схованці за батареєю досі лежать всякі “дуже цінні” дрібниці. Більше не потрібно слідкувати за щойно випраною білизною в кошику - Сіріус не прийде та не спробує повитягувати звідти шкарпетки. Не треба ховати пласткові пляшки, закривати пральну машинку в якій він гриз манжету. Я раніше навіть не помічала, як багато в нашому домі підлаштовано під це тхоряче торнадо. Сіріус був таким маленьким, але його завжди було так багато. І зараз я гостро відчуваю його відсутність.
⠀
Сіріус був розумним, комунікативним та вигадливим. Він міг знайти спільну мову з усіма моїми тваринами… Якщо він цього хотів. Чого тільки варті його ігри з Адою та Мілкушею. Мені боляче, сумно і я відчуваю багато провини. Як завжди буває, коли втрачаєш когось близького тобі.
⠀
Мені завжди важко прийняти смерть, як відсутність. Якось в голові не вкладається, що в якийсь момент людина чи тварина просто зникає. Лишається тіло, але це всього лише оболонка. І ти сидиш і думаєш: де він? Де? Куди він дівся? Можна обійти всю планету, заглянути в кожний закуток - його там не буде. Але, він же був тут. Сидів в мене на руках, їв з рук. Як можна просто взяти і… зникнути.
⠀
В силу моєї професії мене часто питають, чи колись після втрати тварини стає легше. Чи зменшується горе. Насправді ні, воно не зменшується ніколи. Але легше все одно стає. Тут мені дуже відгукається думка Лоіс Тонкін, яка казала, що з часом зменшується не горе всередині нас, а просто ми ростемо довкола нашого горя.
⠀
А ще мене підтримує та допомагає згадувати Сіріуса сильним, веселим та цікавитим. Він пішов у хворобі, і в голові стоять спогади про те, як йому було погано. Але насправді, так він відчував себе меншість свого життя. Його переважну більшість він досліджував, перемагав, здобував та радів. Прощавай, маленький друг.
Сіріус Блек, 24.06.2020-16.05.2023