Нарешті перший написаний відгук за 4 тижня. Відгук вийшов кривенький, адже я все ще хворію (господи дапамажи), але такий бажаний, що відразу його публікую)
Отже, у минулому місяці я прочитала роман “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда. І сумнівалась, чи писати відгук, чи ні, але зрозуміла, що таки хочу про нього трохи розповісти. Адже це важлива книга, хоча, на мою думку, ми не цільова авдиторія цієї книги.
Отже, це історія про Корі - 15річну чорну рабиню, яка тікає з плантації. Завдяки підземній залізниці вона покидає штат Джорджія і потрапляє до штату Південної Кароліни. А з цього штату в інший, і інший, і інший…
Підземна залізниця - це реальна мережа, яка існувала в 18-19 столітті в рабовласницьких штатах, яка організовувала втечі темношкірих рабів до північних штатів або ж Канади. Організували все це активісти аболіціоністського руху, його прихильники та вільні чорні. Завдяки цій мережі було врятовано до 100 000 рабів.
Спочатку про сюжет.
Сюжет доволі динамічний, адже героїня постійно тікає. Тільки Корі починає нормально жити, як все руйнується, і вона змушена знову тікати. Дівчину розшукує Ріджвей - ловець рабів, для якого це особиста справа, тому він знову і знову шукає її. (От памʼятаєте “Тигроловів” і протистояння Григорія Многогрішного та майора НКВС Медвина? Оце прям схожий вайб, тільки в умовах США 19 століття).
Тепер про тематику.
Протягом книги автор описує історію рабства в США.
Він проводить Корі через різні ситуації, завдяки яким ми дізнаємось про реальні історичні події, які відбувалися під час рабства, та й не тільки.
Як потрапляли чорні в Америку, їхню ціну (іноді це просто скляне намисто).
Потім як вони ставали рабами на плантаціях: ставлення рабовласників, які хотіли “розводити” просто як худобу.
Про фізичне насилля, сексуальне насилля, зґвалтування, вбивства, каліцтва я навіть не кажу.
Потім наче чорні отримують свободу, але тільки наче. Адже вже не рабовласники, а сам уряд угнітає їх, проводячи на них медичні досліди.
Наприклад, автор згадує справжній експеримент Таскігі. З 1932 по 1972 рік афроамериканські чоловіки в Таскігі, штаті Алабама, брали участь у дослідженні сифілісу, яке проводила Служба охорони здоров'я США (!!!). 600 людей брали в цьому участь і навіть не знали про це. Лише в 1997 році Білл Клінтон офіційно вибачився за цей експеримент перед афроамериканцями.
Свобода, безпека - ілюзія. навіть в наші часи. І Black Lives Matter тому доказ.
І саме тому ця книга важлива, щоб люди глибше розуміли проблему расизму.
Цей роман про травмованість цілого прошарку американців. Про вплив цієї травми на особистість і націю в цілому. Чи можна по-справжньому бути вільним після такого минулого?
А ще цей роман про справжнє обличчя Америки: про її велич, лицемірство, небажання приймати свою історію і понести відповідальність.
Не раз чула “що цим чорним ще треба, адже вони вже отримали свободу”. Але ж ми знаємо, як колективні травми впливають на цілу націю (привіт, пані Оксано). Без усвідомлення, без проговорення, без прийняття своєї провини - проблема расизму не вирішиться.
То чому ж ми не цільова авдиторія цієї книги? Бо вона для чорних. Я відчуваю, що Колсон Вайтхед написав маніфест. І цей маніфест саме для афроамериканців, що боротьба триває. Що треба вчитися, отримувати освіту і обʼєднуватися.
“Підземна залізниця” - це хороший історичний роман, який багато що відкриває для таких, як я, хто мало що знає про історію чорних в США.
Але не можу сказати, що книга мене зачепила. Цікаво - так, емоційно - ні. Після прочитання у мене було якесь відчуття розчарування, бо я нічого не відчувала (не тому, що я була емоційно виснажена, а тому, що “дочитала і норм”). Хоча текст читається дуже швидко.
4⭐️
#Анка_прочитала
Отже, у минулому місяці я прочитала роман “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда. І сумнівалась, чи писати відгук, чи ні, але зрозуміла, що таки хочу про нього трохи розповісти. Адже це важлива книга, хоча, на мою думку, ми не цільова авдиторія цієї книги.
Вкрадені люди працювали на вкраденій землі. То був вічний двигун, який живився кровʼю.
Отже, це історія про Корі - 15річну чорну рабиню, яка тікає з плантації. Завдяки підземній залізниці вона покидає штат Джорджія і потрапляє до штату Південної Кароліни. А з цього штату в інший, і інший, і інший…
Підземна залізниця - це реальна мережа, яка існувала в 18-19 столітті в рабовласницьких штатах, яка організовувала втечі темношкірих рабів до північних штатів або ж Канади. Організували все це активісти аболіціоністського руху, його прихильники та вільні чорні. Завдяки цій мережі було врятовано до 100 000 рабів.
Спочатку про сюжет.
Сюжет доволі динамічний, адже героїня постійно тікає. Тільки Корі починає нормально жити, як все руйнується, і вона змушена знову тікати. Дівчину розшукує Ріджвей - ловець рабів, для якого це особиста справа, тому він знову і знову шукає її. (От памʼятаєте “Тигроловів” і протистояння Григорія Многогрішного та майора НКВС Медвина? Оце прям схожий вайб, тільки в умовах США 19 століття).
Тепер про тематику.
Протягом книги автор описує історію рабства в США.
Він проводить Корі через різні ситуації, завдяки яким ми дізнаємось про реальні історичні події, які відбувалися під час рабства, та й не тільки.
Як потрапляли чорні в Америку, їхню ціну (іноді це просто скляне намисто).
В Америці все зводилося до перетворення людей на речі.
Потім як вони ставали рабами на плантаціях: ставлення рабовласників, які хотіли “розводити” просто як худобу.
Про фізичне насилля, сексуальне насилля, зґвалтування, вбивства, каліцтва я навіть не кажу.
Потім наче чорні отримують свободу, але тільки наче. Адже вже не рабовласники, а сам уряд угнітає їх, проводячи на них медичні досліди.
Наприклад, автор згадує справжній експеримент Таскігі. З 1932 по 1972 рік афроамериканські чоловіки в Таскігі, штаті Алабама, брали участь у дослідженні сифілісу, яке проводила Служба охорони здоров'я США (!!!). 600 людей брали в цьому участь і навіть не знали про це. Лише в 1997 році Білл Клінтон офіційно вибачився за цей експеримент перед афроамериканцями.
Свобода, безпека - ілюзія. навіть в наші часи. І Black Lives Matter тому доказ.
І саме тому ця книга важлива, щоб люди глибше розуміли проблему расизму.
Цей роман про травмованість цілого прошарку американців. Про вплив цієї травми на особистість і націю в цілому. Чи можна по-справжньому бути вільним після такого минулого?
Кора дякувала Господові за те, що її шкіру ніколи не пропікали таким потворним тавром. Але в будь-якому разі, всіх їх затаврували, навіть якщо тавро неможливо було розпізнати. Воно крилося всередині, в душі.
А ще цей роман про справжнє обличчя Америки: про її велич, лицемірство, небажання приймати свою історію і понести відповідальність.
Не раз чула “що цим чорним ще треба, адже вони вже отримали свободу”. Але ж ми знаємо, як колективні травми впливають на цілу націю (привіт, пані Оксано). Без усвідомлення, без проговорення, без прийняття своєї провини - проблема расизму не вирішиться.
То чому ж ми не цільова авдиторія цієї книги? Бо вона для чорних. Я відчуваю, що Колсон Вайтхед написав маніфест. І цей маніфест саме для афроамериканців, що боротьба триває. Що треба вчитися, отримувати освіту і обʼєднуватися.
“Підземна залізниця” - це хороший історичний роман, який багато що відкриває для таких, як я, хто мало що знає про історію чорних в США.
Але не можу сказати, що книга мене зачепила. Цікаво - так, емоційно - ні. Після прочитання у мене було якесь відчуття розчарування, бо я нічого не відчувала (не тому, що я була емоційно виснажена, а тому, що “дочитала і норм”). Хоча текст читається дуже швидко.
4⭐️
#Анка_прочитала