Той самий Кухарчук

Нова військова омбудсмен, Ольга Решетилова, взялась за реальні проблеми в армії!

Ні, не за навчальні центри, де нічому не вчать, це явно не на часі!

Ну і ясно ж що не за масштабування успіху хороших бригад в дивізії. Це якось потім.

Та і очевидно ж що не до реформ сержантського корпусу і роботизації армії! Це нехай хтось там робить.

Вона взялася за хостел, який відмовив військовим пообідати за те що ті були в формі. Це точно сьогодні найбільша проблема і вона може буде вирішена лише військовим омбудсменом.

Давайте поаплодуємо пані Ользі за те що вона з народом! Тепер точно переможемо!

Основна проблема, на якій сьогодні має зосередитись військове командування - це навчальні центри.

Так, у нас немає національної ідеології, і як наслідок , національної єдності. Так, люди втомлені і злі одне на одного. Так, висока соціальна диференціація суспільства не сприяє покращенню внутрішнього клімату.

Але є багато людей, які готові воювати. Чи то добровільно , чи по повістці, чи навіть через кляту бусифікацію, ці всі люди готові йти на фронт.

Але вони приходять в навчальний центр , отримують там повний нуль знань, відсутність дисципліни і алкоголізм.

Що робитимуть ці люди? Вірно, підуть в сзч. Чи маємо ми право їх судити за це?

У нас є чудовий навчальний центр, яким командує Георгієм Купарашвілі, на базі Військової школи ім. Євгена Коновальця, створеної Андрієм Білецьким ще в 2016 році. Вони випускають відмінних бійців з високим рівнем військової підготовки і мотивації. Розширте його . Дайте йому можливості, нехай вони навчать сотні інструкторів , які потім навчать тисячі , а ті - десятки тисяч.

Перестаньте вже нарешті тупити! Дайте зробити роботу професіоналам, а не кумам і сватам.

Через те що ТЦК потрібні показники , до нас не доїжджають добровольці. Ловлять по дорозі і не віддають. Потім маєте безпрецедентний відсоток сзч.

Нам перемога потрібна чи показники?

Та хоча навіщо я тут починаю?
Дивізії, сержантський корпус, роботизація, MDMP… - це все не про статут!

Давайте створимо ще 20-30 «стопʼятьдесятих», «стовісімдесятих» бригад, роздамо їм бредлі і леопарди, зробимо їх двохсотими чи пʼятисотими і доповімо про те що все згідно статуту.

Забудьте про попередній допис.

Мене запитали: чому «верхи» проти масштабування успішних бригад до дивізій?

Моя відповідь: я не знаю і з точки зору логіки і здорового глузду пояснити не можу, не можу знайти жодного аргументу.

Як сказав колись один мій хороший знайомий, який до 22 року не мав жодного стосунку до армії: «Андрій Білецький - провідник української нації, просто не всі ще не знають про це.»

До речі , автор теж зараз в 3 ОШБр.

Синдром невідкладності. Як шум вбиває твою увагу.

Ще одна сповідь, ще одне сповіщення. Ти гортаєш стрічку, хапаєшся за все одразу, але нічого важливого не робиш.

Реальність жорстка: війна триває. І поки ти розпорошуєшся на дрібниці, щось справді важливе може пройти повз.

Тривога — це не момент для гортання новин, це сигнал, щоб захистити себе. Соцмережі — не заміна дії. І точно не заміна підтримки тих, хто тримає для нас небо.

Що робити?

1. Фільтруй. Не все термінове є важливим.
2. Пріоритизуй. Твоя безпека, допомога фронту, підтримка близьких.
3. Не марнуй час на шум. Новини, які треба знати, знайдуть тебе.

Перемога вимагає фокусу. А не хаосу. Пам’ятай про це.

Мене запитали: «Коли це все закінчиться?»

Моя відповідь: Ніколи. Це історичне протистояння, яке не закінчиться ніколи. Буде росія, не буде росії, не важливо. Завжди буде варварський схід, більш менш цивілізований захід і ми - геополітична арена.

Так було, є і буде.

Єдиний вихід для нас - це усвідомити це і бути сильними. Це не закінчиться, але якщо ми будемо сильними - зможемо брати довгі паузи, в яких наші нащадки житимуть щасливо.

В контексті заяв деяких політиків, в родині яких ніхто не воює, про зниження мобілізаційного віку, можу сказати лише те, що будь-які тактичні кроки в даному контексті приведуть в нікуди.

Будь-яка стратегія забовʼязана мати кінцеву мету. Якщо тактика дає короткострокові успіхи, то стратегія визначається фундаментальними підвалинами, закладеними на майбутнє.

Адже перемога не має сенсу, якщо її не закріпити в поколіннях.

Саме тому, зважаючи на виклики, які нікуди не зникають і не зникнуть, дуже важлива трансформація суспільства через впровадження системи військової культури та освіти.

Культ військового і ветерана у Сполучених Штатах здавався мені недосяжним для України, поки я не прийшов до висновку, що у нас немає іншого вибору як зробити ще краще.

Спражвня військова стратегія - це створення нації, де кожен готовий захищати свої цінності не лише зброєю, а й знаннями. І починається це не на полі бою, а у дитячому садочку.

Я маю конкретні пропозиції того що Міністерство Освіти має вже впроваджувати у дошкільну і шкільну систему освіти:

1. Уроки відповідальності.
Вони передбачають навчання дисципліні і роботі в команді, уроки лідерства і усвідомлення Лідером відповідальності перед людьми.

2. Навчання базовим навичкам виживання і допомоги. Тактична медицина і уроки виживання в критичних умовах.

3. Навчання протидії пропаганді. Логіка, яка навчить критичному мисленню. Дуже важливо паралельно впроваджувати інформаційну безпеку.

4. Природа війни і характер війни. Це більше про історичні контексти і розуміння того, що Держава захищена лише тоді, коли готова захищати себе в даній часовій перспективі.

Сьогодні ми не маємо жодної системності у впровадження програм війської підготовки в навчальних закладах. Процес виглядає, як профанація. А профанація ще гірша за відсутність процесу, оскільки створює ілюзію можливостей, які насправді відсутні.

Ті, хто скажуть що я займаюсь софістикою, ось вам кроки для реалізації, які є абсолютно реальними:

1. Аналіз і підготовка:
- Проведення аудиту поточних програм патріотичного виховання і військової підготовки.
- Визначення потреб на основі міжнародного досвіду (Ізраїль, Швейцарія).

2. Розробка програм:
- Створення нових навчальних курсів (тактична медицина, інформаційна безпека, логіка, командна робота).
- Включення курсу "Природа війни" у шкільну програму.

3. Тестування на пілотних проєктах:
- Запуск пілотних програми в кількох регіонах з участю військових, освітян і ветеранів.
- Отримання зворотнього зв’язку від учнів, батьків і вчителів.

4. Підготовка викладачів:
- Організація тренінгів для вчителів з військовими інструкторами.
- Залучення ветеранів, як менторів і викладачів.

5. Інтеграція у систему освіти:
- Затвердження програми на державному рівні через Міністерство освіти.
- Впровадження обов’язкових щорічних практичних занять з основ виживання та першої допомоги.

6. Комунікація з громадськістю: пояснення суспільству важливість таких змін через медіа і приклади успішних результатів.

7. Оцінка результатів:
- Щорічний моніторинг ефективності програм і внесення коректив.

Звертайтесь.