Гамбіт Саллівана

Байден і Обама не вірять у перемогу Камали Гарріс?

На своєму каналі я ніколи не посилався на New York Post через його таблоїдний стиль. Але сьогодні зроблю виняток, оскільки вважаю цю новину дотепною.

Днями в мережі завірусилося відео (залишу посилання в коментарях), на якому Джо Байден і Барак Обама щось активно обговорюють під час поминальної служби на честь Етель Кеннеді, дружини сенатора Роберта Кеннеді.

Так ось редакція New York Post найняла «професійного» читця по губах, який розшифрував розмову двох президентів. За компетентність цього «фахівця» ручатися не можу, тому діліть цю інформацію на два.

Президент Байден сказав Обамі, що «вона не така сильна, як я». Обама ж погодився і додав, що «у нас є час», нібито маючи на увазі, що кампанію Камали Гарріс ще можна врятувати. Важливо зазначити, прізвище Гарріс у розмові не звучало, тому ставитися до цього трактування варто акуратно.

Потім Обама сказав, що «важливо, щоб ми провели деякий час разом», можливо, маючи на увазі участь двох президентів у кампанії Гарріс.

Навіть якщо повірити в достовірність цієї «розшифровки», то вона не така далека від реальності. Істеблішмент Демпартії та члени штабу Гарріс визнають, що її кампанія втрачає імпульс. Опитування показують, що за останній місяць вона втратила 4 процентних пункти.

Однією з причин такої пробуксовки є слабшання підтримки Демпартії серед представників меншин. Наприклад BBC пише, що Дональд Трамп продовжує успішно завойовувати чорношкірих і латиноамериканських виборців, чим повторює прогрес, досягнутий ним у 2016 і 2020 роках.

Нічого дивного. Ви можете здивуватися, але значна частина чорношкірих та іспаномовних виступають за посилення боротьби з нелегальною міграцією, що відбирає в них робочі місця, на чому успішно грає Трамп.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому п'ятий пункт «плану перемоги» Зеленського вартий уваги

П'ятий пункт «плану перемоги» України, представленого Зеленським, ідеально лягає в логіку Дональда Трампа, який неодноразово говорив про скорочення контингенту США в Європі. Українські війська дійсно могли б стати хорошою альтернативою американській присутності.

Це також відповідає внутрішньому двопартійному консенсусу в США щодо стримування Китаю. Я неодноразово писав, що відхід Сполучених Штатів з Європи неминучий не залежно від того, хто переможе на виборах у листопаді. Вашингтон дедалі сильніше занурюється в контекст потенційної сутички з Китаєм, тому вивільнення додаткових ресурсів є головним пріоритетом американців.

Я вже мовчу про те, що для України це чудова можливість нарешті віднайти свою геополітичну роль на континенті, яка полягатиме не тільки в поглинанні ресурсів союзників, а й у виконанні конкретного безпекового завдання.

Але головна проблема в тому, що цей пункт можливо реалізувати тільки після завершення війни. А решта пунктів «плану перемоги» занадто неконкретна і покладається виключно на волю партнерів. Тому поки що завершення війни виглядає вельми туманним. Спостерігаємо далі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чи готові Сполучені Штати дозволити Україні програти?

Роберт Кеган, зовнішньополітичний оглядач The Washington Post написав гнітючу колонку, в якій задається питанням: чи готові США дозволити Україні програти?

Основна думка статті полягає в тому, що американські та українські прихильники врегулювання війни шляхом переговорів помилково вважають, що Путін на них піде, як тільки Україна та Захід проявлять свою ініціативу. Кеган вважає, що Росія не потребує переговорів просто зараз, оскільки її війська стійкі та досягають успіхів на полі бою.

Автор також говорить про те, що переговори потрібно було ініціювати, коли армія Росії «була розгублена», очевидно натякаючи на сильну позицію України після контрнаступу в Харківській області та звільнення Херсона. Але США не надали Україні необхідних ресурсів, щоб створити у Путіна відчуття, що він ось-ось програє війну.

Кеган вважає, що історики зроблять висновок, що це був момент, коли адміністрація Байдена програла цю війну. Особисто мені здається, що після Харківської операції Україна могла б заходити в переговорний процес навіть без «надання ресурсів», оскільки тоді перебувала в сильній позиції.

Якщо припустити, що Путін пішов би на переговори прямо зараз, то він явно заходив би в них із відчуттям, що Захід не проявить належної волі в озброєнні післявоєнної України. З огляду на те, як важко було США та іншим західним країнам надійно санкціонувати військову допомогу під час війни, то цілком можливо, що західна громадськість не відчуватиме ентузіазму з приводу витрат сотень мільярдів доларів на оборону України в мирний час.

Наприкінці Кеган стверджує, що ця війна буде виграна або програна на полі бою. Тому Україну не врятує мирна угода. Автор закликає американців скоріше вирішити, чи готові вони дозволити Україні програти.

Загалом, нічого нового. Тільки гарантії безпеки здатні встановити сталий мир. Усі інші сценарії є катастрофічними в короткій або далекій перспективі. Завтра Зеленський виступить з промовою у Верховній Раді, де представить «план перемоги». Подивимося, наскільки цей план зможе поліпшити наші шанси на отримання таких гарантій.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Камалі Гарріс не варто розраховувати на голоси поляків

Шикарний репортаж Politico з містечка Дюпон, штат Пенсільванія. Ймовірно, саме цей штат вирішить результат президентських виборів у листопаді. У місті проживає чимало польських американців, які поділилися своїми поглядами на перебіг передвиборчої кампанії. Раджу почитати матеріал повністю.

Штаб Камали Гарріс намагається переманити польських американців на свій бік, просуваючи тезу про те, що завдяки стримуванню Росії в Україні, Польща все ще не перебуває у стані війни. Але Politico пише, що більшість поляків більше стурбовані економічними проблемами, а не потенційною війною в Європі. Найважливіше в цьому те, що провину за економічні труднощі поляки покладають саме на адміністрацію Байдена.

Також видання пише, що колись згуртовані польські громади тепер розрізнені, а інтеграція поколінь дедалі більше розмиває відчуття єдності поглядів польських американців, тож аргументи Гарріс про російську загрозу Польщі можуть виявитися не тим нокаутуючим ударом, на який вона розраховує.

Єдина категорія поляків, яких можуть зачепити тези Гарріс — це діти Холодної війни, для яких тема війни в Європі справді є тригером. Але кількість таких виборців занадто мала, щоб вплинути на перебіг виборів.

По суті, цей матеріал розвінчує хибну думку українців про те, що передвиборчі ролики Гарріс про війну в Україні — це данина солідарності українському народу. Це насамперед політтехнологія, причому невдала. Бо поляки насамперед думають про Америку, а не про безпеку Європи.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Професор Ярослав Грицак не вірить у кордони 1991 року

Дуже цікаве та лаконічне інтерв'ю професора УКУ Ярослава Грицака для українського бюро Deutsche Welle. Пан Грицак говорить речі, за які у твіттері можна отримати довічну стигматизацію. Дивно, але наразі інтерв'ю набрало всього 30 тис. переглядів. Хоча, це тільки підкреслює неготовність нашого суспільства сприймати альтернативні сценарії, в якому Україна змушена йти на жертви, щоб зберегтися як держава.

В інтерв'ю Грицак називає «план перемоги» Зеленського нереальним і вважає, що повернення кордонів 1991 року є «віддаленою перспективою», яке може зайняти 5-10 років. Також, «агент Кремля» Грицак погоджується з думкою президента Чехії Петра Павла про те, що Україні, найімовірніше, доведеться тимчасово змиритися з територіальними поступками в обмін на перемир'я, яке необхідне для соціальної та економічної стабілізації української держави.

Ярослав Грицак також розмірковує про «німецький сценарій», за якого Україна інтегрується на Захід, а окуповані території повертаються дипломатичним шляхом. Авжеж, особисто я не бачу навіть натяку на такий консенсус на Заході, але пан Грицак явно вважає подібний сценарій за благо. Крім того, український професор заявив, що з'являється «відчуття алергії», коли Зеленський говорить про «війну до переможного кінця».

Ну і наостанок, Ярослав Грицак висловив занепокоєння тим, що Камала Гарріс може стати президентом, оскільки в такому разі логіка сприйняття США війни в Україні жодним чином не зміниться, що, знову-таки, втягує Київ у війну на виснаження. До слова, у Дональді Трампі пан Грицак також не бачить людини, здатної змінити хід війни на користь України.

Якось дивно виходить, що інтелектуал і не «східняк» Грицак вільно просуває такі контраверсійні думки, використовуючи досить велике видання. Не думаю, що настільки авторитетну людину почнуть масово «скасовувати» в соцмережах. Так, можливо, це натяк, що вологі мрії про розвал Росії та раптову смерть Путіна — не можуть бути основою плану з виживання держави?

Ярославу Грицаку висловлюю повагу за тверезість думки. Раджу подивитися це інтерв'ю повністю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Столтенберг закликав працювати з Дональдом Трампом

Перед тим, як залишити посаду генсека НАТО, Єнс Столтенберг дав інтерв’ю Politico, в якому закликав деякі скептично налаштовані європейські уряди «зробити все можливе», щоб переконати Дональда Трампа зберегти американську підтримку України, якщо він переможе на виборах у листопаді.

Столтенберг нагадав про зусилля Трампа на посаді президента щодо забезпечення України Javelins — протитанковою зброєю, за допомогою якої українські війська протистояли російському вторгненню. Прямий натяк на те, що Трамп здатний ухвалювати рішення, які сприяють зміцненню обороноздатності України.

По суті, Столтенберг повторив тейк Марка Рютте про те, що європейцям «потрібно перестати скиглити і стогнати» з приводу Трампа. Загалом мені подобається настрій, з яким починається каденція нового генсека НАТО. Сподіваюся, що такий тон стимулюватиме Європу дбати про власну безпеку, не озираючись на США.

Скиглити потрібно припинити й Україні, оскільки це жодним чином не вплине на результат президентських перегонів у Сполучених Штатах. Нам треба буде працювати з тим президентом, якого обере американський народ.

Не втомлюся повторювати, що суверенна Європа — це прямий інтерес України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Мені фізично боляче, коли я таке читаю.

Після ядерного шантажу Путіна, Зеленському можна їхати додому

Перегляд ядерної доктрини Росії трапився саме в момент візиту Зеленського до США, що вкотре демонструє, наскільки Путін тонко відчуває страхи Заходу і цілком успішно на них грає. І без нових ядерних погроз Кремля успіх «плану перемоги», м'яко кажучи, був неочевидним. А тепер майже зрозуміло, що нам не варто очікувати проривних рішень у сфері безпеки та наступального потенціалу України.

За весь час повномасштабного вторгнення Україні так і не вдалося вилікувати західні еліти від параноїдального страху ядерного зіткнення з Росією, який переслідує їх ще з Холодної війни. Тому, коли Андрій Єрмак заявляє, що «ядерний шантаж не спрацює», то він помиляється. Спрацює, ще й як.

Аналізувати «нову доктрину» Путіна немає сенсу, тому що «агресія проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участю або за підтримки ядерної держави» вже відбулася. Територією Курської області пересувається західна техніка, якою керує український солдат. Тому тут можна тільки здогадуватися, що Путін вважатиме агресією і чи буде він враховувати реалії на землі.

Але факт залишається фактом. Путін перемагає не тільки в конвенційній війні, а й у війні за уми західних еліт.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому не варто чекати прориву від візиту Зеленського до США

Усі заяви команди Зеленського під час візиту до США нагадують мені тон української делегації під час саміту НАТО у Вільнюсі. Повне відчуття, що буде здійснена чергова спроба переломити волю партнерів прямо в кулуарах. Це такий собі авантюризм у дусі «ще один аргумент і вони точно запросять нас у НАТО». Але цей підхід ігнорує цілу геополітичну школу мислення, на якій ріс Джо Байден і вся його адміністрація.

Я вже розвивав цю думку, але напевно варто повторитися. За майже чотири роки президентства Байдена наше керівництво так і не зрозуміло, що таке «спадщина» для демократів, у чому вона проявляється і яких форм традиційно набуває. Усю свою каденцію Байден йшов шляхом найменшого опору, ухвалюючи рішення на догоду меншого ризику. Для нього поганий, але стабільний світопорядок — є найменшим злом. Це і є його спадщина, якою він щиро пишається.

Тому «перезмінка» напередодні виборів у США — це точно не момент, коли Байден буде готовий до умовного «стрибка волі», на який так сподівається адміністрація Зеленського. Ба більше, я вважаю, що на цьому відрізку Байден затято оборонятиме свій спадок.

Тому «план перемоги», який не спирається на реальну політичну волю і консенсус усередині НАТО — не має шансів на успіх. І найстрашніше, що в трикутнику «цілі, ресурси, способи досягнення цілей» між США та Україною досі немає єдності, що не дає жодних підстав сподівається на «історичні рішення» з боку американців.

Ми просто говоримо різними мовами.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Байден не візьме Україну в НАТО

У цій новині криється викривлене та наївне уявлення нашого політичного керівництва про НАТО. Альянс — це не юридичний купол, який вбереже Україну від російської агресії.

Щоб Україна була запрошена до НАТО потрібен абсолютний консенсус серед усіх членів Альянсу. Тобто кожна країна НАТО має прийняти реальність, у якій вона воюватиме за умовний Покровськ або Часів Яр, безпосередньо стріляючи в російського солдата. Якщо кілька країн не готові до цього, навіть США не зможуть зломити їхню волю.

Ба більше, сподівання на те, що Джо Байден наприкінці своєї каденції буде готовий до подібних ризиків — ілюзія. Я напевно відкрию секрет, але Байден не просто так знявся з виборів на користь Камали Гарріс. Він щиро переживає за майбутнє партії та спадщину свого президентства.

Тому припущення, що Джо Байден передасть Камалі Гарріс «українську кризу», яка може перерости в ядерну війну — означає абсолютне нерозуміння внутрішньої логіки істеблішменту США. Українці можуть не вірити в ядерну ескалацію, але адміністрація Байдена серйозно рахується з такою ймовірністю.

Зовнішня політика, що заснована на припущеннях — веде нас у прірву.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Путін вдарить ядерною зброєю по території Росії?

У своєму попередньому пості я піддався надмірному оптимізму, коли припустив, що постачання Іраном балістичних ракет Росії стане останнім аргументом на користь того, щоб Білий дім та його союзники дозволили б Україні завдавати ударів углиб РФ далекобійною зброєю.

Після зустрічі Джо Байдена і Кіра Стармера питання про удари по території Росії залишається відкритим. Не виключено, що нещодавні погрози Путіна вплинули на рішучість США та Великої Британії. Стармер заявив, що рішення може бути ухвалено на засіданні Генеральної Асамблеї ООН наприкінці цього місяця, але наразі в це повірити складно.

Ба більше, ядерну істерію підживлюють західні медіа. Ось наприклад Reuters пише, що Росія може підірвати тактичну ядерну зброю на своїй території, щоб залякати Захід. Така ймовірність допускається тим, що Кремль перебуває в процесі перегляду своєї ядерної доктрини.

Так і хочеться процитувати пост Миколи Бєлєсова про те, що «наша взаємодія з партнерами в останні два роки — це діалог сліпого з глухим». Поки Захід не готовий піднімати ставки, Україна домагатиметься ключових для себе рішень по кілька років, що підірве її обороноздатність у війні на виснаження.

І тут вже питання до нашого військово-політичного керівництва. А чи готові ми свідомо заходити в сценарій війни на виснаження, коли ми не маємо змоги балансувати цілі та засоби, де і перше, і друге може змінюватися під час самої війни?

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Камала Гарріс може повторити помилку Гаррі Трумена?

Якби в мене була можливість показати цей матеріал Байдену, я б неодмінно це зробив. Автором є Філліпс Пейсон О'Браєн, професор Університету Сент-Ендрюса. Це коротка вижимка з його нової книги «Стратеги: Черчилль, Сталін, Рузвельт, Муссоліні і Гітлер — як війна зробила їх і як вони зробили війну».

Основна думка статті полягає в тому, що Франклін Делано Рузвельт обрав віцепрезидента, який не був готовий до того, щоб продовжити його місію з формування повоєнного світопорядку. Гаррі Трумен був недосвідченим у міжнародних справах, що не давало йому змоги вести переговори зі Сталіним з позиції сили. Ба більше, Рузвельт ніколи не посвячував Трумена у свої плани, через що останній за столом переговорів намагався інтуїтивно намацати основний задум Рузвельта.

О'Браєн вважає, що, зокрема, фактор недосвідченості Трумена допоміг Сталіну отримати вплив на Східну Європу, що дало старт Холодній війні, якої Рузвельт прагнув уникнути.

Особисто я бачу схожість Байдена і Рузвельта, спадщина яких опинилася в руках їхніх віцепрезидентів, що не були готові до викликів такого масштабу. Західні медіа неодноразово вказували на той факт, що Камала Гарріс надто залежна від своїх зовнішньополітичних радників, що може зіграти злий жарт з Україною та повоєнним світопорядком.

Під час передвиборчої кампанії Гарріс практично не говорить про свої плани у зовнішній політиці. І це лякає. Є сумніви, що ця людина здатна вести переговори з Путіним з позиції сили.

Війна в Україні рано чи пізно закінчиться і в цей момент Європа потребуватиме досвідченого президента США, який сформує нову архітектуру безпеки, що встановить міцний мир на континенті.

Гарріс точно не готова до цього виклику.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Іранські ракети в Росії — наслідок ядерної угоди Обами

The Wall Street Journal пише, що Іран відправив до Росії свої балістичні ракети малої дальності. Деталей щодо кількості та типів ракет видання не наводить.

Хоча агентство Reuters місяць тому писало, що мова може йти про Fath-360 — систему, яка запускає балістичні ракети з максимальною дальністю 120 кілометрів і боєголовкою вагою 150 кілограмів.

Україна стає жертвою одного зі слабких місць ядерної угоди з Іраном імені Барака Обами. Угода передбачала зняття санкцій і заморожування ядерної програми, але ніяк не обмежувала здатність Тегерана розробляти балістичні ракети.

Тільки адміністрація Обами могла тимчасово зупинити іранські центрифуги і проігнорувати розробку засобів доставки ядерної зброї. Геніально, нічого не скажеш. Також не виключено, що балістичні ракети, які отримала Росія, були спроектовані саме за рахунок розморожування іранських активів на Заході.

Передбачаю уїдливі закиди про нібито намір Дональда Трампа зняти санкції з Ірану та Росії, про що він заявив під час виступу в Економічному клубі Нью-Йорка. Поки слова не матеріалізувалися в дії, не бачу сенсу це обговорювати всерйоз. Якщо Трамп стане президентом і все ж зніме санкції, я буду одним із перших, хто це засудить.

Але станом на зараз Україна пожинає плоди жахливої угоди, яку спродюсував ніхто інший як Джейк Салліван.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Переможе Трамп чи ні — Європі потрібна стратегія щодо США

Радниця Міністерства закордонних справ Франції Джованна Де Майо разом із Селією Белін, старшою науковою співробітницею Європейської ради з міжнародних відносин, написали велику статтю для Foreign Affairs, у якій вони розмірковують про долю Європи після виборів у США. Головна думка полягає в тому, що незалежно від того, переможе Дональд Трамп чи програє, континенту потрібна нова стратегія щодо США.

Авторки вважають поганою ідеєю готуватися до непередбачуваних ситуацій спираючись на результат виборів у США. Європейці мають розробити колективний план взаємодії зі Сполученими Штатами.

У статті присутні страшилки стосовно другого терміну Трампа. Однак, якщо від цього абстрагуватися, мені подобається думка, що при формуванні стратегії континенту необхідно виходити з найапокаліптичніших сценаріїв. Тому що стратегія, яка покладається на одного кандидата, нездатна захистити Європу.

Також Де Майо і Белін акцентують увагу на тому, що після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО різниця між обороною ЄС і обороною Альянсу практично зникла. Відповідно Євросоюз має активніше розширювати співпрацю з НАТО, а країни-члени ЄС мають переконатися, що їхні власні оборонні проєкти є сумісними зі стандартами та плануванням НАТО.

У матеріалі є й те, над чим можна посміятися. До вашої уваги цитата:

«Якщо ЄС залишиться осторонь у справах Близького Сходу, замість того щоб виступити на захист прав людини і верховенства закону, це завдасть шкоди міжнародному авторитету, який він завоював як захисник цих цінностей»

У Євросоюзу дійсно є свої інтереси в регіоні. Але авторки чомусь ставлять на перше місце права людини та інші міфічні конструкти, тоді як основна проблема Європи, пов'язана з Близьким Сходом — це потік мігрантів, що знищують континент зсередини.

Якщо повертатися до основної теми статті, то я вбачаю основну загрозу в тому, що поки керівництво Євросоюзу не поспішає переглядати свої стосунки з Вашингтоном, серед деяких країн Європи зростає спокуса встановлювати двосторонні зв'язки зі США в обхід Брюсселя. Наприклад у цьому напрямку активно працює Угорщина.

Тож, Європі потрібна консолідована візія стосунків із Вашингтоном, який має бачити в континенті насамперед колектив, а не фрагментований союз, де окремі країни поодинці та наввипередки вирішують питання власної безпеки.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хто буде формувати зовнішню політику Дональда Трампа?

На Foreign Policy вийшов огляд на зовнішньополітичну обойму Дональда Трампа. Це низка радників і колишніх членів його адміністрації, які формують міжнародний порядок денний виборчої кампанії 45-го президента. Перелічені люди з високою ймовірністю отримають високі пости в Пентагоні та Держдепартаменті.

Даю вам максимально коротку вижимку по кожному персонажу. Від себе додам, що з усіх перелічених імен я покладаю надії на Майка Помпео і, можливо, на Роберта О'Браєна, який нещодавно в статті на Foreign Affairs окреслив досить збалансовану рамку щодо закінчення війни в Україні.

Отже, ключові персони, які впливають на зовнішньополітичні погляди Трампа:

Елбрідж Колбі — колишній заступник помічника міністра оборони за часів президентства Трампа. Виступає за повну відмову від Європи та НАТО. Неодноразово стверджував, що Китай, а не Росія, є найбільшою проблемою Америки. Джерела пророкують Колбі посаду в оборонному відомстві або в Раді національної безпеки.

Фред Флейц — пропрацював на різних посадах у ЦРУ, Розвідувальному управлінні Міністерства оборони та Держдепартаменті. Один з авторів плану з припинення війни, згідно з яким Трамп буде тиснути на Україну з одного боку, погрожуючи припинити допомогу, і на Росію - з іншого, навпаки, погрожуючи збільшити постачання зброї Києву.

Річард Гренелл — колишній посол США в Німеччині. Запам'ятався тим, що погрожував вивести американські війська з Німеччини через недостатні видатки країни на оборону та ввести санкції через будівництво газопроводу «Північний потік - 2». Гренелла часто називають претендентом на посаду держсекретаря.

Кіт Келлог — колишній радник Майка Пенса із зовнішньої політики. Вважає, що війну можна закінчити за «один день», хоч і симпатизує Україні. Виступає за чинення тиску на союзників по НАТО щодо виконання цільового показника витрат на оборону.

Роберт Лайтхайзер — юрист з питань торгівлі, який розпочав свою кар'єру на державній службі в адміністрації Рональда Рейгана. Архітектор торгової війни з Китаєм. Лайтхайзер виступає за повне «від'єднання» від Пекіна та критикує політику «зняття ризиків» команди Байдена.

Роберт О'Браєн — колишній радник Трампа з національної безпеки. Вбачає головну загрозу в Китаї, тому активно закликає до сильної політики в Тихоокеанському регіоні, включно з розгортанням усього корпусу морської піхоти та переведенням американського авіаносця з Атлантики до Тихого океану.

Майк Помпео — колишній глава ЦРУ та Держдепартаменту при Трампі. Є одним із найзатятіших захисників України в оточенні 45-го президента. Помпео був однією з головних рушійних сил у процесі виходу США з іранської ядерної угоди та архітектором «брутального» підходу Трампа до Китаю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Ідея Берлінської стіни все ще жива?

Німеччина, можливо, наближається до того, щоб знову ввести контроль на всіх своїх кордонах, що потенційно може означати кінець вільного пересування в Європі, закріпленого Шенгенською угодою.

Згідно з останнім звітом федеральної поліції, кількість нелегальних мігрантів, які подорожують через територію Німеччини, сягнула рівня, який востаннє спостерігався у 2016 році, під час кризи біженців, що охопила Європу.

Берлін запровадив тимчасові перевірки на кордонах з усіма сусідніми країнами під час чемпіонату Європи з футболу, який країна приймала цього літа. Польща, Чехія та низка інших країн попереджають, що відновлення перевірок призведе до ефекту доміно, який може зруйнувати Шенгенську зону.

Європейський досвід політики без кордонів обернувся справжнім кошмаром. Падіння Берлінської стіни давало надію на те, що глобалізація подарує континенту нові можливості. Знадобилося всього 35 років, щоб європейці знову побачили цінність у захищених кордонах.

Міграційна криза стала для Європи тим, чим 11 вересня 2001 року було для Сполучених Штатів. Щоправда вибухова хвиля, спричинена цією катастрофою, почала доходити до європейських еліт тільки зараз. Ігнорувати ознаки дезінтеграції європейського проєкту стає дедалі важче.

Якщо раніше стіна в Європі асоціювалася з тотальною несвободою, то зараз європейці близькі до того, щоб побачити в ній спасіння від чужинців.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана