А скільки разів кожен з тих, хто наважується говорити по-українському на вулиці, в трамваї і т. д., — відчував на собі глузливі, презирливі чи ненавидячі очі, чув на свою адресу тихі чи голосні лайки! А ось рядова розмова в кінотеатрі: біля афіші кінофільму "Сон".

— Ты видел, как бандеровцы прут на этот фильм?..

— Знаю. Мне много не надо. Я б их, гадов, всех... (красномовний жест).

А ось одна мамаша розповідає другій: "Мой сын из-за этого украинского языка не пошел в школу. Он так ненавидит учительницу украинского языка. Он ее называет "бандеровка" (задоволений сміх обох мамаш).

Ось хлоп’я другого класу заявляє: "Ух, как я ненавижу этот украинский язык". В нього ще немає ніяких переконань, але це вже є. Воно запитує: "Мама, а Богдан Хмельницкий был храбрый?"

— Как тебе сказать...

— А он был русский?

— Украинец.

— Украинец?! — кривиться розчарована дитина.

Іван Дзюба "Інтернаціоналізм чи русифікація", 1965 рік