З першим снігом я відчула як оживаю всередині.

Можливо, цей звичайний фізичний процес перетворення води з рідкого до твердого стану нагадав мені про дитинство, подарував легкий і піднесений, безтурботний настрій, якого вже давно не було.

Я давно не відчувала тремтіння в області серця, коли захоплює подих і ти переживаєш приємну тривожність, наче передбачаєш щось хороше.
Останнім часом я передбачала лише погане, я втратила цю безумовну і щиру радість, яку щойно набула знову.

Я знову мрію про майбутнє, я бачу все в яскравих фарбах і дрібницях, я нарешті бачу те, що хочу бачити, а не те, що повинна.

Я ожила, бо відчула свободу. Мої теплі сльози потекли по обличчю, коли я усвідомила, що для свободи мені не потрібен нічий дозвіл, а для щастя не потрібна ні одна причина, я просто можу дати це собі кожну мить.

Як добре згадати, що всередині, за пафосним одягом, розмальованою татуюваннями шкірою, за сильними і напруженими мʼязами — ховається маленька дитина, світла і чиста душа, яка дозволяє собі бути щасливою.

Дякую за цей дозвіл, дякую за свободу, дякую за цей сніг🙏🏻