О шалені часи симулякрів,
блазнівства у пабі та вибриків постжаданістського авангарду…
З моєї памʼяті вас,
сподіваюся не назавжди,
Так старанно змивають дощі Коні-Айленду
І скільки нас розбредеться по світу іще?
Бо ж не перші ми і, на жаль, не останні
Ця наша епоха…
То ніби людина близька,
Що, здається, навіки зависла в гнітючому стані

І хто тобі я відтепер?
Друзяка зі спогадів,
чий кутик пащеки статично піднято в зухвалій усмішці?
Коханець,
що втік і не зваживсь лишити хоча би прощальний лист?
…товариш по чарці,
простий перехожий зі згаслим недопалком у руці(?)

І квітне Одеса - перлина примхливих зваб,
Причал серцеїдок без серця та людяності,
я випив тебе сповна,
Попри це, ти для мене не те, щоб свята,
Та боюся і згадувать всує
А оголені, бісові діти, і досі вдають, що тебе не існує!