Один купець їхав до Франкфурта на ярмарок і дорогою, на вулиці одного з селищ, втратив гаманець, у якому було 800 гульденів. Значна сума на ті часи. Кінь тоді коштував 40 гульденів. Тому втрата грошей, за які можна було придбати 20 коней, це самі розумієте, прикра втрата.
Ішов тією дорогою місцевий тесляр і знайшов важкий гаманець. Приніс його додому. Нікому про нього не сказав, а сховав в очікуванні появи господаря втраченого гаманця – доведеться віддавати. А якщо не погодиться –, то інша справа. Але за будь-яких обставин треба почекати...
Найближчої неділі священик оголосив у церкві, що втрачено 800 гульденів і тому, хто їх знайде та поверне, виплатять 100 гульденів винагороди. Чесний тесляр приніс гроші пастору. Той попросив, щоби прийшов купець. Торговець прибув. Взяв гаманець. Перерахував гроші і дав тесляру не обіцяних 100 гульденів, а лише 5, і супроводжував це дуже образливими словами: «А сто гульденів ти взяв без дозволу сам, бо в гаманці було 900 гульденів!»
Таким нечесним чином жадібний торгаш вирішив схитрувати та заощадити.
Тесляр, зрозуміло, обурився, що його звинувачують у крадіжці та заявив: «Я жодного гульдена не взяв, не те щоб сотню. Я людина віруюча».
Священик підтвердив, що тесляр, справді, порядна і глибоко віруюча людина, яка дотримується Божих заповідей, і тому він не міг взяти цю сотню гульденів. Але жадібний купець наполягав на своєму.
Сперечалися вони довго, і тоді священик відвів і тесляра, і купця до суду Франкфурта. Справа розглядалася кілька днів і стала для городян предметом численних пересудів. Тому в день засідання суду та оголошення вироку будівля суду була переповнена. Усіх цікавило, чим завершиться грошова суперечка.
Суддя спочатку запитав купця: «Ти можеш заприсягтися, що втратив саме 900 гульденів?»
Купець навіть оком не моргнув, поклав руку на Біблію і присягнув. Тоді присяга на Біблії, це була, ну, дуже серйозна справа.
Потім суддя звернувся до тесляра: «А ти можеш заприсягтися, що знайшов 800 гульденів?»
Чесний майстер спокійно поклав руку на Біблію і теж присягнув.
Після цього суддя оголосив своє рішення: «Справа очевидна. Гаманець, знайдений теслею, не належить купцю, тому що він втратив 900 гульденів. Тому гаманець і 800 гульденів передаються тесляреві і він може розпоряджатися грошима на власний розсуд. Купця ж має продовжити пошук свого гаманця, в якому було 900 гульденів!»
Так купець втратив гроші і з нагоди чесного імені. Вирок судді виявився мудрим і справедливим, бо жадібність та зло покарали себе саме.
Притча датована 1506 роком з книги «Scherz und Ernst» («В жарт і всерйоз») письменника та проповідника Йоханнеса Паулі.
Підписатись
Ішов тією дорогою місцевий тесляр і знайшов важкий гаманець. Приніс його додому. Нікому про нього не сказав, а сховав в очікуванні появи господаря втраченого гаманця – доведеться віддавати. А якщо не погодиться –, то інша справа. Але за будь-яких обставин треба почекати...
Найближчої неділі священик оголосив у церкві, що втрачено 800 гульденів і тому, хто їх знайде та поверне, виплатять 100 гульденів винагороди. Чесний тесляр приніс гроші пастору. Той попросив, щоби прийшов купець. Торговець прибув. Взяв гаманець. Перерахував гроші і дав тесляру не обіцяних 100 гульденів, а лише 5, і супроводжував це дуже образливими словами: «А сто гульденів ти взяв без дозволу сам, бо в гаманці було 900 гульденів!»
Таким нечесним чином жадібний торгаш вирішив схитрувати та заощадити.
Тесляр, зрозуміло, обурився, що його звинувачують у крадіжці та заявив: «Я жодного гульдена не взяв, не те щоб сотню. Я людина віруюча».
Священик підтвердив, що тесляр, справді, порядна і глибоко віруюча людина, яка дотримується Божих заповідей, і тому він не міг взяти цю сотню гульденів. Але жадібний купець наполягав на своєму.
Сперечалися вони довго, і тоді священик відвів і тесляра, і купця до суду Франкфурта. Справа розглядалася кілька днів і стала для городян предметом численних пересудів. Тому в день засідання суду та оголошення вироку будівля суду була переповнена. Усіх цікавило, чим завершиться грошова суперечка.
Суддя спочатку запитав купця: «Ти можеш заприсягтися, що втратив саме 900 гульденів?»
Купець навіть оком не моргнув, поклав руку на Біблію і присягнув. Тоді присяга на Біблії, це була, ну, дуже серйозна справа.
Потім суддя звернувся до тесляра: «А ти можеш заприсягтися, що знайшов 800 гульденів?»
Чесний майстер спокійно поклав руку на Біблію і теж присягнув.
Після цього суддя оголосив своє рішення: «Справа очевидна. Гаманець, знайдений теслею, не належить купцю, тому що він втратив 900 гульденів. Тому гаманець і 800 гульденів передаються тесляреві і він може розпоряджатися грошима на власний розсуд. Купця ж має продовжити пошук свого гаманця, в якому було 900 гульденів!»
Так купець втратив гроші і з нагоди чесного імені. Вирок судді виявився мудрим і справедливим, бо жадібність та зло покарали себе саме.
Притча датована 1506 роком з книги «Scherz und Ernst» («В жарт і всерйоз») письменника та проповідника Йоханнеса Паулі.
Підписатись