внутрішнє мерехтіння це притча
у втомлених язиках
вулиць якими ходили дні мої
вчорашні й позавчорашні —
поки розчуєш то й рік промине
мов смутне болеро

і знову: хрущі
бʼються об землю наче дедал
якому немає для кого жити

але цього разу я обернуся кимось
хто нагадає що тіло зрадливий порадник
надто коли хоче переконатися
що на ньому не збільшилось місць
котрі нічого не відчувають