«Ми доїхали трамваєм до залізничної станції, а звідти пішли на край міста. Шанхай купчився за горбом, вірніше сказати, ховався від стороннього й недоброзичливого ока в глибокому, з крутими боками, вибалку. Це селище, що складалося з кількох сотень жителів, здавалося надто екзотичним і ні трохи не подібним на інші селища, розташовані навколо фабрик та копалень. Маленькі хатинки, як гриби, до цямрин поприлипали, повпиналися задньою стіною до прямовисно зрізаної гори. Попереду хат в’юнилась доріжка. Нею мешканці не тільки діставалися до всіх закутків свого селища, але й умудрялися тягати візки. Коли дивитися на ці плескаті дахи згори, то вони здаються сходами, спорудженими ще за тих стародавніх легендарних часів, коли на землі жили самі велетні і їм доводилося саме тут дістатися вниз, щоб напитися з стрімкої річечки холодної води.

Продовження 'https://t.me/jaceko1812/530?comment=1280' rel='nofollow'>в коментарях🔽