канал мистецького призначення

Історія мистецтва без чоловіків

Я навчаюся на мистецтвознавицю вже 3-й рік, і попри те, що у викладацькому складі переважають жінки, про мисткинь нам розповідають лише починаючи з ХХ століття (так, ніби раніше їх не існувало). Прагнучи компенсувати цей доволі відчутний гендерний дисбаланс, я взялася за книгу Кеті Гессел — «Історія мистецтва без чоловіків», яка нещодавно вийшла друком в ArtHuss.

Праця покликана розширити вже викладену не раз історію мистецтва, включивши до неї тих, кого раніше оминали. Назва видання апелює до так би мовити біблії усіх, хто прагне вивчати мистецтво — «Оповідь про мистецтво» (оригінальна назва — «The Story of Art») Ернеста Ґомбріха, лише у шістнадцятому виданні якої з'явилась одна-єдина жінка. Як на мене, стиль викладу матеріалу також дещо подібний до вищезгаданої праці.

Читаючи цю книгу, я перебувала у неймовірно захопливому настрої: було відчуття, ніби я разом з авторкою віднаходжу загублені сторінки історії (а може так воно й було насправді...). Часом, звісно, ставало соромно, що я досі про когось не знала. Бувало, обурювалась, відчуваючи шалену несправедливість. Розповідаючи про жінок, Кеті Гессел дуже часто оперувала словами «перша», «єдина», «вперше»: перша отримала художню освіту, єдина чорношкіра студентка, вперше відкрила власну майстерню. Мені здається, що раніше я чула як подібні прикментники вживають лише по відношенню до видатних відкриттів, а тут йшлося про базові речі, доступ до яких жінкам треба було вигризати, а чоловіки мали за замовчуванням.

Надзвичайно потішило, що авторка прагнула розповісти не лише про жінок, а й про меншини, частиною яких вони є, зокрема — квір-художниці й темношкірі мисткині. Адже вони зазвичай зазнають множинної дискримінації. Їхні історії впліталися у загальний контекст, адже, як влучно зауважила Гессел наприкінці праці, це не тренд, це люди, які є частиною нашого суспільства і заслуговують бути згаданими. Усі мисткині мають бути в загальній історії мистецтв, а не лише відокремлені в самостійні праці. Тож сподіваюся, з'являться і такі видання.

#мистецька_бібліотека

Минулої суботи мала нагоду відвідати вернісаж виставки Ганни Гідори, якою відкрили виставковий сезон Stedley Art Fundation 2025 року

Ганна Гідора передусім відома як ленд-арт мисткиня та засновниця симпозіуму «Простір покордоння». Захід вперше був проведений у 1997 році в селі Могриця, на Сумщині, однак уже кілька років як війна унеможливила подальші виїзди митців.

Полотна Ганни стали для мене відображенням спокою природи, вільної від діянь людини. Я б радо перебувала поряд з експозицією не один день, і переконана: повернулася б ніби після ретриту.

ДУЖЕ РАДЖУ ЗАВІТАТИ

Фото — Руслан Сингаєвський

Stedley Art Fundation (карти)
«Межа горизонту»
Вхід — за записом в Instagram
Виставка діє до 2 березня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні

«Жахливий кінець чи жахіття без кінця?»

Нещодавно відбувся вернісаж першої за 10 років в Україні соло-виставки харківської мисткині Аліни Клейтман. У рамках експозиції демонструються роботи з серії «Нескінченне сяйво людського насилля», над якою художниця розпочала роботу з початком повномасштабного вторгнення.

Мистецька практика Аліни надзвичайно розмаїта, тож серед експонатів: відео, на якому Клейтман перевтілюється у персонажа Брудний Білий, що є уособленням насильства; інсталяції, що нагадують скелети жителів водойм; серця і корони, які водночас є величними й огидними.

Я вражена балансуванням мисткині. Вона надзвичайно вдало поєднала оригінальні образи, що врізаються у пам'ять, з очевидною істиною, що допомогло розповісти їй про абсолютне зло (війну) так, щоб її висловлювання запам'ятали.

The Naked Room (карти)
«Жахливий кінець чи жахіття без кінця»
Вхід — вільний
Виставка діє до 9 березня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні

Війна стала для нас буденністю і це важко заперечити.

Дмитро Толкачов присвятив свій проєкт роздумам про те, як ми призвичаїлись до нової реальності. Й певно це проєкт, де вам буде зрозумілий чи не кожен експонат, бо війна — наш спільний досвід.

Інверсійний слід літака на небі, яке нині асоціюється лише з загрозою, пробиті снарядами огорожі, пошкоджені уламками шахедів будівлі, протитанкові їжаки, що стали частиною ландшафтів, розбиті шибки. Ми не потребуємо додаткових пояснень, і навіть можемо стати співаторами цієї візуальної розповіді Толкачова.

Завітайте.

SPLAV (карти, вхід в арку (ліворуч), 1-й під'їзд, 3-й поверх)
Виставка діє до 23 лютого
Простір працює з чт по нд, з 15 до 19, Instagram (тиць)

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому

Коли мене питають, чому я перекваліфікувалась з «прикладної математикині» у «мистецтвознавицю» я завжди відповідаю, що це питання неправильне

Мистецтво прийшло до мене першим, до того ж значно раніше. Я пробувала його на смак і відчувала на дотик коли лише починала досліджувати цей світ. Тому математика просто не мала шансів.

Якщо ви доєдналися сюди нещодавно, то ось тут є пост про те, чим для мене є мистецтво. А ось тут про те, куди рухається цей канал.

Дякую, мамо, за віднайдені архіви.

#моє