Боюся, на міжнародному рівні ми вже не доведемо, що нема "хороших рускіх"
Це видно по успіху Анори. Нещодавно я зустрічався з подругою, яка дуже добре розбирається в кіно. Я запитав її за Анору і рускій слід, а вона мені пояснила: "Льоша, розумієш, для американців це не кіно про рускіх. Вони взагалі на це не зважають, для них це - про класову нерівність, а з якої країни той олігарх - пофігу". А українці, які з усіх боків кричать про зраду, їм здаються просто божевільними дурачками.
З інших джерел я чув про те, що на міжнародних музичних фестивалях зараз намагаються уникати українських артистів, якщо в лайнапі є російські. Здавалося б, ситуація мала би бути зворотною, але якщо подивитися з перспективи організаторів: українці – це ризик. Вони постійно чимось незадоволені, проти чогось протестують. А рускі завжди навпаки раді, що їх кудись запросили. А в аудиторії ніхто паспорти на вході перевіряти не буде.
Ситуація з кліпом Томмі Кеша та українсько-російською командою (та їхніми спробами виправдань) показує й те, що цей баланс зрушено й всередині індустрії. "Головне, щоб людина хороша" і "ну вони проти війни" звучать, як головні аргументи. І я певен, що в межах діаспори ці аргументи часто не викликають нерозуміння. Я чув багато історій про те як "хороші росіяни", українські біженці, білоруси збираються за кордоном в спільні комьюніті і їм абсолютно ок.
Відсутність бодай якоїсь комунікаційної політики на рівні держави, відсутність стратегічної підтримки української культури за кордоном, волатильне ставлення до біженців з боку держави та й банально 3 роки війни призвели до того, що нам так і не вдалося пояснити умовному європейцю або американцю чим поганий росіянин за кордоном і яким чином він винен у війні. Справедливості заради й багатьом українцям це пояснити не вдалося, які й далі не бачать взаємозв'язку між прослуховуванням Моргенштерна чи переглядом "Слова пацана" та війною.
Тому мені здається, що на рівні індустрії треба змиритися, що рускіх ми звідусіль не виженемо, а от нам там треба лунати. Це не означає, що з ними треба сідати на спільні панелі, брататися і веселитися. Звісно треба максимально чітко окреслювати свою позицію. Але зливатися з будь-яких міжнародних форумів через те що там запросили ліберальних росіян – думаю, це не продуктивно. Це те, що стосується індустрії.
А от хто дійсно міг би допомогти в цій ситуації – це українці за кордоном. Які могли б ходити на всі події, де є росіяни, і різними способами впливати. Влаштовувати акції протесту, ставити незручні питання, робити розголос всередині місцевих спільнот, давати коментарі медіа, проявляти активну позицію. Інфільтруватися в закордонні медіа, спілкуватися з тамтешніми блогерами, пояснювати їм ті речі, які зрозумілі тут але незрозумілі там. Тобто давити з позиції власне споживачів цього контенту, клієнтів, покупців, якщо ваша ласка. Гроші завжди переконливіші за слова. На жаль, я майже не бачу такої активності.
Якщо прийняти позицію, що все одно все залежить від переговорів Трампа, Путіна, Зеленського і Європи, то глобально все вищенаписане не має значення. Але зі стратегічної точки зору та культурної експансії української думки на роки вперед, треба випрацьовувати робочі моделі впливу. І змінюватися, якщо існуюча модель не працює.
Можливо, я не правий, але на жаль забагато фактів, в тому числі 5 Оскарів Анорі, підказують, що ми щось робимо не так.
