ПОЧАЇВСЬКИЙ ЛИСТОК

При цьому, залишаючись ревним воїном Христової Церкви, він руйнував язичницькі храми, перетворюючи на порох ідолів.

Приблизно 345-351 р. святитель Миколай, доживши до глибокої старості, мирно відійшов до Господа. До цього дня його чесні мощі зберігаються нетлінними, і випромінюють цілюще миро, яке зцілює від хвороб. У 1087 році вони були викрадені з Миру і доставлені в італійське місто Барі, де і сьогодні відбувається диво – їхнє мироточіння.

Святому Миколаю Угоднику моляться в хвилини всіх складних життєвих обставин і цей великий святий, мов блискавка, летить туди, де його закликають на допомогу.
Найчастіше звертаються до Миколи Угодника з такими проханнями:
Лікування, позбавлення хвороб.
Збереження сімейного миру та благополуччя.
Заступництво дітей.
Звільнення від бідності, злиднів.
Допомога у тяжкій життєвій ситуації.
Благополучне повернення з подорожі.
Вигнання нечистої сили, злих духів. Захист людини від усілякого чаклунства, магічних, екстрасенсорних впливів.
Збереження цнотливості дочок, їхнє вдале заміжжя.
Допомога вдовам, сиротам.
Допомога безпорадним, беззахисним.
Захист на воді.
Порятунок від смутку.
Порятунок із полону.
При бідах і поневіряннях, молячись за захист себе та вашої сім'ї, звертайтеся до святого Миколая за допомогою. Вірте та знайте, що допомога обов'язково прийде.

19 грудня – День пам'яті святого Миколая Чудотворця.

Одним з найбільш шанованих святих у світі є Святитель Миколай архієпископ Мир Лікійських, який народився в місті Патарі Лікійській і жив у 4 столітті в Римській імперії.

Його батьки - Феофан та Нонна були християнами. Будучи вже в похилому віці, вони мріяли про дитину і дали обітницю присвятити її Богу. За старанними молитвами, у 270 році у них народився син. Йому дали християнське ім'я – Микола (з грецької означає «переможець народів»). Після пологів його мати зцілилася від хвороби.

Вже з перших днів було зрозуміло, що його шлях – це шлях служіння Богові. За переказами, немовля самостійно простояло три години в купелі при хрещенні, а по середах і п'ятницях вкушав материнське молоко тільки ввечері після молитви.

Благочестиві та заможні батьки намагалися всіляко вселити християнські істини і закласти основи богоугодного життя. У підлітковому віці, завдяки природним даруванням і доброчесному життю, святитель Миколай зміг швидко освоїти книжкову грамоту, брав участь у церковних богослужіннях, присвячував весь свій час вивченню Святого Письма. Його дядько, єпископ, звів племінника у сан священика.

Під час гоніння на християн молодого священнослужителя посадили до в'язниці, де він усіляко намагався підтримувати та зміцнювати інших ув'язнених. Після закінчення гонінь святитель Миколай зміг повернутися до міста Міри, де продовжив своє пастирське служіння.
У питаннях віри йому не було рівних. Його пізнання викликали здивування та захоплення у оточуючих. Після смерті батьків святитель Миколай роздав все своє майно жебракам, виявивши милосердя та співчуття до них.

Все життя святого було пов'язане з чудесами. Його молитви і за життя, і після смерті допомагали людям. Душа цієї надзвичайної людини відгукувалася на людські прикрощі та страждання. Своєю допомогою та чуйністю він здобув неймовірне народне кохання.

Так, одного разу він дізнався, що один городянин опинився в тяжкому становищі і, маючи трьох дочок, не в змозі їх прогодувати, а крайня потреба змушує йти на ганебне. Щоб цього не сталося, вночі таємно, рятуючи цю сім'ю від гріха, голоду і ганьби, святитель Миколай підкинув їм у вікно мішечок із золотом. Завдяки цьому дівчата змогли благополучно вийти заміж. Всі свої добрі справи святий Миколай завжди намагався творити таємно.

Ім'я великого угодника Божого, святителя і чудотворця Миколи, швидкого помічника і молитовника за всіх, хто звертається до нього, прославилося у всіх кінцях землі, у багатьох країнах та народах. Глибоке почитання іспитують навіть невіруючі люди.

До наших днів дійшли історії з життя цього великого заступника перед Богом, славетного подвижника і виконавця Божої волі, захисника і покровителя - Миколи Чудотворця, який мав Дар пророцтва і міг воскресати людей. Все його життя – проповіді, зцілення хворих, вигнання бісів, спасіння бідних, чудеса... Цнотливий праведник ніс послух – служив Богу завжди і скрізь. Він чинив завжди так, що ніхто не міг засумніватись – на це була воля Божа.

На I Вселенському Соборі в 325 році, коли був прийнятий Символ віри, в запалі викриття єретика Арія, святитель Миколай завдав йому ляпаса. За це він був узятий під варту і позбавлений святительського омофора. Однак незабаром був відновлений у сані, після того, як деяким святим отцям було відкрито у баченні, що Богові угодна його відвага.

Після того як святитель Миколай паломником відвідав Святу Землю і побував на Голгофі, він вирішив усамітнитися в пустелі. Але йому було бачення - повертатися додому. Повернувшись, він вирішив жити в безмовності, і для цього обрав собі братство. Але знову отримав вказівку йти у світ і нести пастирське служіння. У видінні Господь подав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця – омофор. Незабаром його було обрано єпископом Мир Лікійських. Цьому передувало те, що одному з єпископів Собору у баченні було вказано на святого Миколая як єдиного претендента на це місце.

Ставши архієреєм, він залишався таким самим великим подвижником, виявляючи пастві образ лагідності, незлобства і любові.

Мощі Святої Великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комнина, княжна Варвара, одружуючись з великим князем Київським Святополком-Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва.

Свята Варвара – покровителька шахтарів, військових, ремісників (свята за життя дуже любила займатися рукоділлям), торговців, моряків та взагалі будь-яких мандрівників. Також вважається, що свята Варвара допомагає одружитися.
Перед іконою Святої Варвари просять:
про вдале і швидке заміжжя;
про жіноче щастя, також підносять молитву святій Варварі про вагітність;
про захист від раптової смерті, тобто без покаяння;
про зцілення хвороб, зокрема, підносять молитву Варварі про здоров'я дитини.

17 грудня – День пам'яті Святої Великомучениці Варвари.

Батько Варвари – Діоскор, який рано втратив свою дружину, хотів уберегти свою красиву дочку від сторонніх поглядів та позбавити її спілкування з християнами та звів для дочки спеціальний замок, звідки вона могла виходити тільки з його дозволу.

Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання дізнатись про свого істинного Творця. Коли приставлені до неї вчителі говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як же вони могли створити таке пресвітле небо і таку земну красу? Тільки один повинен бути такий Бог, Якого створила не людська рука, але що Сам Він має власне буття». Так Свята Варвара навчалася пізнавати Творця від споглядання творінь видимого світу.

З часом до Діоскора почали приходити багаті та знатні женихи, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, проте почув від неї рішучу відмову. Діоскор вирішив, що з часом настрій дочки зміниться й у неї з'явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що в спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор знаходився в тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які й розповіли їй про Триєдиного Бога, про Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його добровільне страждання та Воскресіння.

Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе та просила здійснити над нею Святе Таїнство Хрещення. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов'ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора у його будинку велося будівництво кам'яної вежі та робітники за наказом господаря повинні були спорудити два вікна з південної сторони будівлі. Але Варвара, прийшовши одного разу подивитися на будівництво, впросила їх зробити третє вікно на честь Пресвятої Тройці. Коли ж повернувся батько, то зажадав пояснень.
Почувши це від своєї дочки чому збудовано третє вікно, Діоскор дуже розлютився. Він кинувся на неї з мечем, проте Варвара встигла вибігти з будинку та сховалась в гірській ущелині.

Вечором Діоскор, за вказівкою одного пастуха, все ж знайшов Варвару та з побоями притягнув додому. Зранку він відвів її до міського правителя і сказав, що відмовляється від неї, бо вона відкидає богів і якщо не навернеться до них знову, то не буде його дочкою.

Довго вмовляв градоначальник Варвару не відступати від древніх батьківських законів та не противитися волі батька. Але Свята мужньо викривала оману ідолопоклонників і сповідувала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами, після чого робили глибокі рани жорсткою волосяницею.

В кінці дня Варвару відвели до в'язниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: «Не бійся, наречена Моя, бо Я з тобою. Я бачу подвиг твій і полегшу твої страждання".

Наступного дня всі були здивовані, побачивши, що на її тілі не залишилося ніяких слідів від недавніх катувань. Бачачи таке диво, одна християнка, на ім'я Юліанія, відкрито сповідала свою віру та оголосила бажання постраждати за Христа.

Обох мучениць повісили на дереві та довго катували. Їхні тіла рвали гаками, палили свічками та били по голові молотком, відрізали соски, оголеними водили містом із знущаннями та побоями.
За молитвами святої Варвари Господь послав Ангела, який світлозорим одягом прикрив наготу святих мучениць.

Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя, мучениці були обезглавлені. Святу Варвару стратив її батько – Діоскор. Сталось це 17 грудня 306 року. Незабаром безжального батька вразила блискавка, перетворивши його тіло в попіл.

У 357 році мощі святого апостола Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя і покладені у храмі Святих Апостолів поряд з мощами святого апостола та євангеліста Луки та учня апостола Павла – апостола Тимофія.
Після взяття Константинополя хрестоносцями, у 1208 році мощі святого апостола Андрія були перевезені до Італії та поміщені у кафедральному храмі в Амальфі. При Папі Римському Піє II (1458) чесна глава святого апостола Андрія була перенесена до Риму і покладена в соборі святого апостола Петра.

Моляться Андрію Первозванному насамперед про захист Вітчизни, а також про повернення до лона церкви близької людини. Але не лише у цьому віруючі можуть сподіватися на допомогу апостола Андрія.
За переказами, Андрій Первозванний був дуже скромним, аскетичним християнином. Але якщо когось із людей долала сильна потреба, неодмінно заступався за них перед Всевишнім. Тому і сьогодні святого Андрія просять про заступництво перед Богом у різних ситуаціях, наприклад, коли немає роботи і людина зазнає фінансових труднощів. Або потрібна допомога в зціленні від хвороб, про захист від будь-якої смертоносної хвороби та зміцнення віри всіх нас.
Апостол Андрій ще за мирського життя ліковував віруючих. Підтримував тих, хто звертається до пошуку виходу з їхніх життєвих труднощів. І сьогодні віруючі моляться йому:
• Про здоров'я душі та тіла;
• Про успіх у рибальстві;
• Про успіх у морській подорожі;
• Про вдале заміжжя.
Рибалки та мореплавці благають про допомогу та охорону Апостола Андрія Первозванного, оскільки він вважається їхнім покровителем. Андрій Первозванний дарує їм допомогу у їхній небезпечній роботі, оберігає, і за його підтримки вони повертаються додому здоровими та неушкодженими.

13 грудня – День пам'яті апостола Андрія Первозванного.

Святий апостол Андрій Первозванний був родом із Віфсаїди Галілейської. Жив він згодом у Капернаумі, на березі Генісаретського озера разом із братом Симоном, займаючись риболовлею. З юних років апостол Андрій вирізнявся молитовною спрямованістю до Бога. Він не одружився, а став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя, який сповістив про Боговтілення.

Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Йордані святим апостолам Андрію та Іоанну Богослову на Ісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно пішли за Господом. Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим сповідав Його Спасителем (Месією), привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра.

Після Воскресіння і Вознесіння Христового, свідком якого був святий апостол Андрій, він повернувся до Єрусалиму. Тут у День П'ятидесятниці разом з іншими апостолами та Пресвятою Богородицею, апостол Андрій сповнився Духа Святого, як пророкував Сам Господь.

З проповіддю Слова Божого святий апостол Андрій здійснив кілька подорожей, під час яких тричі повертався до Єрусалиму. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор'я (за переказами Грузинської Церкви, апостол Андрій проповідував разом з апостолом Симоном Канаїтом в Абхазії, де апостол Симон прийняв мученицьку кончину).

Вгору по Дніпру апостол Андрій піднявся до місця майбутнього Києва, де, як розповідає преподобний Нестор Літописець, поставив хрест на київських горах, звернувшись до учнів своїх зі словами: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог зведе багато храмів».

Просуваючись далі на північ, апостол Андрій дійшов до поселень слов'ян на місці майбутнього Новгорода і біля нинішнього села Грузине поставив своє жезло. Звідси апостол Андрій через землі варягів пройшов у Рим і знову повернувся до Фракії. Тут у невеликому селищі Візантії (майбутньому Константинополі) він заснував християнську Церкву, посвятивши на єпископа одного з сімдесяти апостолів Христових - Стахія.

На своєму шляху апостол Андрій зазнав багатьох скорбот від язичників. Його били, виганяли з міст. Але Господь зберігав свого обранця і за його молитвами творив дивні чудеса. Останнім містом, куди прийшов святий апостол Андрій Первозванний, і де він прийняв мученицьку кончину в 62 році, було місто Патри (Патрас).

По молитві апостола видужав тяжко хворий Сосій, знатний городянин. Накладенням апостольських рук зцілилася Максимілла, дружина правителя Патрського та його брат філософ Стратоклій. Це спонукало жителів міста приймати від апостола Андрія святе Хрещення, проте правитель міста консул Егеат залишався затятим язичником.
Святий апостол з любов'ю і смиренністю закликав до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господнього. Розгніваний Егеат наказав розіп'яти апостола.

З радістю прийняв святий Андрій Первозванний рішення правителя і вийшов на місце страти. Щоб продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати його рук і ніг до хреста, а прив'язати їх. За переказами, хрест, на якому був розіп'ятий святий апостол Андрій Первозванний, мав форму літери «Х» та отримав назву «Андріївський хрест».

Два дні апостол з хреста навчав городян, що зібралися навколо. Люди, які слухали його, всією душею співчували йому і вимагали зняти святого апостола з хреста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але святий апостол почав молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Хоч як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, руки їм не корилися.

Розіп'ятий апостол, воздавши Богові хвалу, промовив: «Господи, Ісусе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освятило хрест і розп'ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, святий апостол Андрій Первозванний уже віддав свою душу Господу. Максимілла, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з честю поховала його. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного була приблизно в 62 році.