Завжди виморожували люди, які намагались морозитись від похорон чи прощань з загиблими побратимами. Казали типу: «Можна я не поїду? Я не люблю всі ці поховання, цвинтарі, плачущих родичей». А я мріяв з дитинства їздити на поховання та дивитись в вічі родичам загиблих/померлих побратимів. З першого класу, коли вчителі чи батьки питали ким хочу стати, відповідав твердо та чітко: «Хочу їздити на цвинтарі раз на тиждень. Люблю, колись хтось плаче, а після може й курячим стегном та олівʼє пригостять».

@sanatoriy_satani