Привіт,коти!
Починаємо читати чудову казку
Частина 1
Давно-давно на морському узбережжі в Трег’єрській області жив самотній чоловік, який тримав шинок. Допомагала йому стара служниця, що залишилася з ним після смерті його батьків.
Шинок був невеликий – будинок, критий соломою, з вицвілими стінами, стояв на перехресті. Але, яким би добре розташованим він не був, великого прибутку господареві не приносив: їжі там подавали мало, а з напоїв були тільки сидр, молоко та вода – інших тоді ще не знали. Тож люди проходили повз самі двері Арнуса – так звали власника цього закладу, – не звертаючи уваги ні на нього, ні на його стару служницю.
Якщо вже говорити відверто, будинок у Арнуса був непоказний, а сам він – непривітний. Ніхто ніколи не чув від нього ані слова правди, ані більш-менш ввічливих речей. Стара служниця, Крива Йонан – так її прозвали, бо в неї було тільки одне око та чотири зуби, – була такою бруднулею, яких ще пошукати. Тому не дивно, що люди проходили повз шинок Арнуса, хоч би яким зручним було його розташування.
Арнус лаявся, стара служниця теж діставала на горіхи – мовляв, це вона винна, що люди не заходять до шинку, і, мовляв, скоро доведеться бідолашному Арнусу просити милостиню.
– Але того дня, – казав він, – коли я піду по світу з простягнутою рукою, я скручу тобі шию, клята стара!
І так повторювалося щотижня, у базарний день. Тоді з усіх чотирьох доріг сходилися люди, і Арнус аж кипів від люті, бачачи, як вони проходять повз його двері, ніби насміхаючись із нього.
І ось якось у середу ввечері – саме в базарний день – Арнус знову почав допікати бідолашну Йонан і вже збирався було огріти її чимось, коли почув, як хтось скаче до перехрестя однією з чотирьох доріг.