Ти прожив таке життя, що сьогодні багато, дуже багато людей не тільки по Києву, а й по всій Україні відкорковуватимуть найдорожче шампанське.
І це - не метафора, не перебільшення.
Ти пачками порушував карні справи,
- замовляв брудні дискредитаційні кампанії, нищив репутації,
- «по бєспрєдєлу» відбирав капітали,
- стравлював між собою людей,
- знущався і морально знищував,
- навіть руйнував родини.
Але твоє улюблене було - запроторити до вʼязниці.
Скільки моїх друзів і близьких людей втрапили за ґрати за твоєї злої волі!
Ооооо, від цього ти отримував ледь не фізичне задоволення. Тобі подобалося принижувати людей; подобалось, коли навіть сильні світу цього вимушені були перед тобою плазувати, захищаючи найдорожчих.
Створена тобою потворна система ефективно функціонувала навіть без твоєї фізичної присутності в країні.
І ось - логічний кінець.
Він був цілком прогнозований.
Ти заслужив на це, Андрію.
Лише питання часу.
***
Ми познайомилися в 2006-му. Ситуативно приютелювали, бо мешкали в сусідніх будинках в центрі міста. Якийсь час навіть машини на парковці поруч стояли.
Обравшись до Верховної Ради, ти і сформована тобою група «молодих прогресивних юристів» справляла враження цілком собі притомних людей, налаштованих на демократичний поступ в профільній сфері.
Щоправда, недовго.
Ти вивищівся до чорного демона не за часів Януковича, значно, значно раніше.
Я це добре памʼятаю.
А за Януковича, в 2012-му, ти став одним із співавторів кримінальної справи проти
Lb.ua. Абсолютно невмотивованої, направленої на знищення незалежного медіа.
З абсурдними звинуваченнями, обшуками, виїмками серверів, блокуванням рахунків тощо.
Рівно 13 років тому.
Я все памʼятаю, Андрію.
Дуже добре памʼятаю.
І як ти обіцяв мене та нашого покійного Maks Levin посадити «від 7 до 12».
Знаючи тебе дуже добре, я не вважала, що це - пусті погрози.
Хоча багато кому з колег тоді так здавалося. Ну, бо то ще перша половина 2012-го, ще «вегетаріанські часи» (справжнє «закручування гайок» почалося невдовзі, а ми просто стали одними з перших).
І вони публічно про це говорили. З різних, до речі, мотивів.
Це, мої хороші, я теж назавжди зафіксувала в памʼяті).
Тоді ми відбилися.
Lb.ua вистояв, ми відновили повноцінну роботу.
Але ти не заспокоївся. Тобі не дали втілити задумане, тобі це дуже не сподобалось і ти переказав мені через спільних знайомих дослівно таке:
- Я її гнатиму й далі. Особисто. Я дійду до кінця.
Що ти придумав? Ти знав, що я тільки-тільки захистила дисер і вирішив, що мене треба його позбавити.
Публічно принизити. Як ти любив.
Підстави? Завжди можна вигадати. Тобі спало на думку найпростіше: плагіат. В роботі, яка була присвячена розвитку демократичної політичної культури на прикладі
Lb.ua (!!) в 2010-2012 роках.
За твоєю спотвореною логікою, я її сама у себе «сплагіатила».
Ти дав грошей людям, які це впевнено «доводили».
І тим, які про це писали.
В тому числі на Обозі і УП. На чолі з Сашею Чаленко, прасті Госпаді. Не знаю, чи воно досі «бовтається» десь там в його «блогах» - гидко перевіряти. Але відвертої «чорнухи» по мені в інтернеті ти накидав чимало - грошей не шкодував.
От вона точно є досі.
Знову ж таки: це зараз - звичайна справа.
А тоді: свобода слова й «альтернативна думка». Ну, а шо?
Хіба не мав Саша Чаленко права висловитися?))))
«Ви маєте це зараз якось прибрати/виправити», - кажуть мені мої студенти, - «Адже є люди, які не знають цієї вашої історії і вони тому вірять».
Так, студенти мають рацію. Але, чесно, мені настільки бридко, що ніяк не можу себе примусити зайнятися питанням.
Хоча б Вікіпедію осилити (яку ти не втомлювався правити по мені до останнього). Є, до речі, тут хтось з українського офісу? Ну, бо коли там написано, що я поїхала з України після початку вторгнення й досі не повернулася, а виправити це ніяк неможливо - то, вибачте, смішно)))
В результаті, Шевченківський районний суд позбавив мене дисертації на підставі … ні, не плагіату (бо, ясно, його там не було), а через … увага…. «Відсутність в тексті дисертації наукової новизни».
Це - офіційне формулювання.
