Колись на Шулявці, біля зоопарку, було вбито двох міліціонерів.
Їх вбили щоб заволодіти зброєю. Цю новину обговорювали навіть у школі, де я тоді вчився. Зараз я не пам’ятаю, чи взагалі хтось у дворі говорив про це як про загибель людей, ні то просто “мус@ров завалили”.
Отаке було сприйняття загибелі двох правоохоронців у тодішнього суспільства. Міліцонер був ворогом простого человека. Нічого не нагадує? Звісно, цей допис про вбивство військового під Пирятином.
По-перше, це дійсно може бути спланована російська акція, бо ефект від смерті лише одного військового, який вона справила на суспільство, просто велетенський. Це потрясаючий інформаційно-психологічний клин між цивільним населенням та тими, хто став військовими. Для ворога це цінно та корисно, тому логічно було б ворогові самому таке вчинити. Ти більше, що тільки сліпий не бачить, як рсн використовує маргіналів, злочинців і просто дурачків у акціях прямої дії.
По-друге, ота тварина могла думати, що просто злякає військового погрозою зброєю, а той не злякався. Статистично у нас дуже багато вбивств які трапилися випадково. Все починалося як пограбування, а жертва почала (невміло) опиратися і злочинець, злякавшись, застосовує, наприклад, ножа.
По-третє, злочинець міг дійсно вважати співробітника ТЦК ворогом.
Такі емоції як страх, відчай та гнів схожі на пару від киплячої води, вони створюють тиск. Їм треба знайти вихід. Середньостатистичний вкраїнчик не може каналізувати свою негативну психічну енергію на справжнього ворога - росян. Бо в нього немає для помсти інструментів (не у військо ж іти, право слово), а саме інструментальна агресія є одним із найсильніших способів психологічної розрядки. І, що головніше, росіяни та росія дуже страшні.
Робити їх об’єктом свого гніву психологічно важче, так вже ми влаштовані. Тут згадуйте хоч Стокгольмский синдром, хоч етологію із її стратегією “дружби із загрозою” (про це можна окремо і багато написати). Підпорядковані особини атакують когось слабшого, після того, як отримають по шапці від домінанта. Обізянці треба зробити когось своїм ворогом, але не того, хто на такій ролі буде представляти реальну загрозу. Ворог потрібен, але щоб був доволі безпечним.
ТЦК і стали тими об’єктами каналізації страху та гніву, бо вони ближче, а ще вони не росія, вони не такі страшні, боротися із ними можна просто викладаючи злі дописи, або хамити на камеру. Ну ще можна зібратися натовпом і побити чувака на протезах. З москальским танком ти ж так не зробиш? Отож!
Тому, якщо не вважати злочинця просто відмороженим вбивцею (а їх реально не дуже багато, тому така відповідь хоч і комфортна, але інфантильна), то він дійсно міг вважати того військового своїм ворогом. А причина цьому у психологічному стані обісцяних від страху черешеньок і їх “мамок”, які створили цей образ ворога. Просто їх вже доволі багато.
Тож цей злочин може бути навіть кваліфікований по-різному, а от людей, що радіють смерті військового, крім як обіссяні гімножери і не назвеш. Якийсь розумововідсталий написав у Фб, що “краще буряти ніж ТЦК”. Чому він так вважає? Про це було сказано вище. “Страшні” ТЦК поряд, а буряти ще йому особисто пісюна під ніс не сунули. Від бурятів його захищають, а от зі своїм страхом перед ТЦК цьому олігофрену треба якось самому впоратися. Тому оце його особисті вороги, а не буряти.
Яким би боягузом не був наш чоловічок, він в цьому зізнаватися, навіть собі, дуже не хоче. Тож йому треба перетворити того, хто його лякає, на того, кого він ненавидить, а ненавидіти боягузи люблять у колективі. Взагалі для ситуативних союзів і нетривалих проектів ненависть набагато кращий клей ніж інші емоції. Подивіться на рсн і зрозумієте це.
От і маємо ситуацію, коли залякане насєлєніє вибирає українських військових як своїх ворогів (а росяіни ще й підказують), бо вони перед очима, в той час як рсн десь під Покровськом, а ще це безпечніше. Ну і збившись у купку насєлєніє по колу переконує себе у правильності свого вибору - ТЦК гірший ворог ніж росіяни.
В умовах війни публічна підтримка умисного вбивства військових не може бути
