***

Навіть з дощами буває сонячно,
Навіть вітри не розносять дим,
І від кохання буває боляче,
І навіть друзі стають ніким.

І час минає, не повертаючи
Людей потрібних тобі колись.
І навіть зорі у тьмі палаючи,
Буває гаснуть, втрачають блиск.

Буває, люди у людях губляться,
То що казати вже про міста?
Сірі будинки на сірих вулицях
Сховають очі, замкнуть вуста.

І навіть там, за глухими стінами,
Ще видно світло, ще чути осінь,
На перехресті низів з вершинами,
Ще є надія, ще кличуть в гості.

І поки люд ще не з'їхав повністю,
Поки не втратив здоровий глузд,
Ще буде той, хто живе по совісті
І буде той, хто в брехні загруз.

І хтось образи закине в сховище.
Осінній вітер розвіє дим.
Втрачати — це однозначно боляче,
Страшно зробитись комусь ніким.

© Ліля Кручик (серпень-вересень 2024 р.)
#вірш #філософськалірика #громадянськалірика #лілякручик