мереживо часу в плацкарті густе, аж скляне
вагон поміж станцій як поміж планет
у вікнах брудними мазками написане небо:
вечірня заграва (ти ж дивишся? де би ти не…)

маршрут в Севастополь, нас купа, нас двадцять
в одному купе, і чотири гітари на варті
заде́рикувато дуркуємо, хто б нас не сварив
нам кожен за двадцять здається страшенно старим
вагон нас ненавидить! (заздрять нам просто)
…ми теж колись станем нудними дорослими?..
ні! потяг летить, розриваючи миті на клаптики
десята космічна – тепер ми навіки-віків старшокласники
це наш вагон, наша ніч, ми – повелителі Всесвіту
ніколи нікого не слухаєм! (чуєш, нам все одно)
теорію струн транформуємо гучно у практику
ми стільки ще всього хочемо, стільки прагнемо
а зараз – співати (бліін, знову порвали струну),
тоді – крадькома цілуватись, коли всі заснуть

заснуть астронавти на верхніх полицях,
як діти в притулку – куди ми? коли це скінчиться?
об’єднані Шляхом Молочним і все ще самотні
смієшся: хіба я, по суті, хоч щось знати можу
про
самотність? дитина вербових сережок і серпня
дитина любові в футболці ОЕ (знайшла серед
ганчір’я у ятках місцевого ринку “Юність”)

лишилась остання непройдена дещиця дюймів
до себе; ми – сплячі галактики верхніх поличок
хай потяг несе нас крізь зоряне море спекотного липня
крізь темні поля порожнечі нехай мій вагон долетить
туди, де чекаєш на мене доросла вражаюча
ти

17.07.24

Святкую перше місце у конкурсі «Юність»🥹❤️