Симпозіум

Нам потрібен кращий термін українською для штучного інтелекту, ніж ШІ. Вимовляти «ші» або «ши-і» незручно, і викликає дивні асоціації (енергія ши-і). Пропоную «шмозок», скорочено від «штучний мозок».

Приклади використання:

* Вона не писала цей пост сама, це її шмозок постарався.
* Нова версія шмозка від Anthropic перевершила всі очікування.
* Наш новий продукт оснащений найсучаснішим шмозком для аналізу даних.
* Запитай у свого шмозка, як краще спланувати подорож до Карпат.
* На конференції обговорювали етичні аспекти використання шмозків у медицині.
* Знаєш, цей фільм повністю згенерований шмозком, але виглядає як справжній!

Можна робити похідні слова:

* Шмозкування — процес використання шмозків.
* Шмозкознавець — промпт інженер.
* Зашмозкований — очевидний AI slop, шість пальців на фотографії.
* Шмозкоборець — луддит нового покоління
* Шмозкозалежний — не може вирішити задачу без допомоги шмозка.
* Шмозкоманія — надмірне захоплення можливостями шмозків.
* Шмозківня — дата-центр для шмозків.

А завершу цей допис широко відомими прислівʼями:

* Шмозок має, а розуму не придбав.
* Не штука шмозка мати, а штука його слухати.
* І шмозок не допоможе, як руки з глини.
* На шмозка сподівайся, а й сам праці не цурайся!

Таким чином вирішується навіть вічна проблема шкіл в селах.

І ще один цікавий момент — якщо історична хороша школа не стає краще від масштабування та прогресу часу, то тут цілком навпаки — відточуються підходи, покращуються промпти, нові моделі стають все розумнішими та пояснюють все краще.

Хто в Україні зможе це зробити першим і швидко масштабувати? Існуючі класні приватні школи — скоріше ні, бо тут зовсім інший підхід та зовсім інша бізнес-модель. Дуже складно все зламати, щоб заново побудувати зовсім інше.

Існуючі школи дистанційного навчання, типу тої ж Оптіми? Трохи імовірніше, але теж в них не дуже вірю.

Може виросте або з потреби робити хоч щось, де і так майже нічого не працює — в прифронтових районах. Тобто, можливо фонд savED таким займеться. Або ж це буде повністю новий стартап.

AI школа

Коли ви востаннє щось вчили напамʼять? Я ще в школі, більше двадцяти років тому. Ненавидів цю справу. Завжди спираюсь на розуміння, а не зубріння.

Гугл існує більше двадцяти років, і школи під це не дуже адаптувались. А зараз повним ходом розробляють штучний інтелект — і як це вплине на освіту?

Для тих, хто навчається сам, це вже очевидне прискорення. Питаєш конкретне питання і отримуєш дуже пристойне пояснення. Якщо все ще незрозуміло — можна підійти з різних сторін, сформулювати питання інакше, витиснути зрозумілий приклад.

Сам постійно так їх використовую. Це в рази швидше, ніж пробиватись через погано написаний текст якого-небудь підручника, чи неіснуючої документації.

Якщо існує потужний текст, особливо з діаграмами/графіками, особливо з інтерактивними — зазвичай краще читати їх. Можливо через рік-два ШІ навчаться робити таке на замовлення, але поки що ні від Клода, ні від Чята не варто очікувати настільки ж наглядних пояснень, як інтерактивні статті Чєчановського чи відео 3Blue1Brown про математику. Скільки місяців в школі витрачають на те, щоб пояснити частину того, що є в статті про камери та лінзи?

Колись можна було чомусь навчитись тільки особисто, потім зʼявились і потроху розповсюджувались книги — і можна прочитати текст.

Біля сто років тому додалось відео. Звісно, воно стало значно популярніше за останні 15 років, але відоме відео про те, навіщо в автомобілях диференціал і як він працює — 1937-го року.

Тобто, для людей, які самі прагнуть навчитись, штучний інтелект — ще один інструмент.

А для людей, які не дуже прагнуть навчитись?

О, з них він зараз знімає навчання. Можна не вирішувати задачу, а запхати її в чат і отримати рішення. Можна не писати твір, не вчитись формулювати свої думки, а скопіпастити. Звісно, домашні завдання і раніше можна було списати, просто це стало ще простішим. Особливо, якщо завдання індивідуальне.

Звісно, в школах та університетах намагаються якось змінити підхід до видачі завдань, щоб складніше було списати чи вирішити завдання за допомогою ШІ. Більше усних екзаменів і вирішень задач в класі, менше письмових завдань додому. Онлайн? Онлайн для незацікавлених не працює, як всьому світу показав ковід.

Результат — ще більша нерівність між рівнем освіти найкращих, що прагнуть навчитись самі, та всіх інших.

Але ж можна модифікувати навчання і в іншу сторону — не забороняти використання ШІ, а прийняти його.

В найпростішому варіанті для початку це може бути наперед задана тема, список промптів, і людина, яка дивиться, що учні зайняті справою, а не відволікаються на тікток. Як правильно називати цю людину? Це вже не класичний вчитель. Наглядає, допомагає формулювати промпти, вирішити технічні проблеми. В цілому сфокусована на процесі, а не на предметі навчання. Фасилітатор навчального процесу, щоб він був здоровий. Тютор?

Важливо, що цей підхід має продукувати розуміння, а не намагатись його використовувати як ще один інструмент для зубріння «якого числа сталася така от битва».

В більш складному варіанті нафантазувати можна багато чого, але реально працюючий варіант можна нащупати тільки поступовими реальними експериментами, а не роздумами:

A complex system that works is invariably found to have evolved from a simple system that works. The inverse proposition also appears to be true: A complex system designed from scratch never works and cannot be made to work.

Відкривати школу, і експериментувати з цим. Та дивитись на експерименти інших.

У всіх цікавих та нестандартних підходів до шкіл історично є одна спільна проблема: вони добре працюють на початку, і дуже погано масштабуються. Одну класну школу можна відкрити, три вже складно, триста — неможливо. Основна проблема — завзятий та ідейний персонал, якому не все одно. Гарне навчання раніше завжди спиралось на особистість вчителя. А в великих організаціях не буває більшості завзятих людей.

В цьому ж випадку ця закономірність розривається, бо за пояснення відповідає вже не конкретно оця людина, яка потрапила сюди, бо у неї був низький бал на ЗНО, якого вистачило тільки на педагогічний універ. (продовження нижче)

Synthesis school

Виросла з ідеї масштабувати школу при SpaceX, в яку ходили діти Ілона Маска та деяких інших інженерів.

Суть: дітей 8-14 років збирають в невеликі команди (онлайн), і дають їм грати разом в швидкі стратегічні ігри. Діти самостійно розбираються в правилах кожної гри, домовляються між собою за стратегію, розподіляють ролі.

В кінці сесії з ними розмовляє людина, тьютор. Ні в якому разі не пояснює правила і не видає інструкції, бо тоді гра перетворюється на гарбуз і звичайне шкільне нудне завдання. Натомість разом з дітьми обговорює, що як пройшло, підпихуючи в сторону правильних підходів.

Група, що між собою домовляється про чітку стратегію та комунікує в процесі, має значну перевагу і буде вигравати — це створює мотивацію навчитись дуже добре спілкуватись і організовувати процес.

Ігри спеціально розроблені для навчання критичному мисленню, моделям мислення, прийняттю рішень та роботі в команді.

Діти вчаться швидко розбиратись в нових складних системах, бо кожна гра має свої правила і механіки. Вчаться ефективно спілкуватись в команді під тиском часу. Мають розуміють, як планувати стратегію, розподіляти ролі, і швидко міняти плани, коли щось іде не так. І що добре організованим натовпом складні задачі вирішуються значно швидше і веселіше.

Цікаво? Дуже цікаво! Сина я не записав туди тільки тому, що він дуже не хоче спілкуватись англійською.

В коментарях до одного з попередніх постів є 'https://t.me/uasymposium/52?comment=420' rel='nofollow'>відгук про цей самий Synthesis School'https://t.me/uasymposium/52?comment=420' rel='nofollow'>, і як воно в реальності відбувається.

В ньому видно найбільш поширену проблему усіх освітніх проєктів, що фокусуються на якості — вони паршиво масштабуються. Поки справою займаються люди, які цим горять — краса, результати класні, діти навчені і задоволені.

Робимо із однієї кльової школи десяток і проблема найму персоналу постає в увесь зріст.

Раніше ця проблема ніяк не вирішувалась.

А зараз? Чи можна її вирішити зараз, за допомогою штучного інтелекту?

Поговоримо про це в наступних серіях.

Різні школи (ч. 3)

Без спілкування з іншими дітьми сину було нудно, молодша якраз пішла в садочок, тож і його теж у вересні 2023-го відправили до школи ходити ногами.

Основний критерій вибору був — щоб було адекватно і близько. Я за своє життя наїздився досхочу, ще з першого класу, і возити дітей по 40-60 хвилин в одну сторону категорично не хочу.

Як ми і сподівались, в школі знайшлись друзі, якась групова динаміка. Є приводи для обговорення, чому з кимось хочеться дружити, з кимось не дуже, з кимось взагалі ніхто не дружить.

Наприклад, чому один хлопець постійно намагається всіх образити і якусь невеличку подлянку зробити, і каже, що він жартує? Бо його тато так постійно робить.

По урокам виявилось все плюс-мінус очікувано:

Елементарні задачі з математики. Через пару місяців після початку року мені син сказав, що стало цікавіше, бо приклади складніші і йому тепер треба три секунди на розвʼязок замість однієї. Намагався кілька разів поговорити із його вчителькою про те, щоб вона Борису давала завдання складніші, щоб йому було більш цікаво — розуміння не зустрів.

На українській мові довелось значно більше писати, ніж до того, і почерк став покращуватись.

На англійській мові зʼясувалось, що там та сама програма і ті самі зошити, по яким він займався приватно. Тільки особисті уроки — це мінімум рік за три, і все що було на уроках, син вже знав. В перший же місяць приніс в школу свої зошити, які на рік далі, і почав на уроках самостійно займатись по ним. Вчителька англійської саботувати це не стала, при потребі перевіряє і відповідає на його питання.

На фізкультурі… звичайна фізкультура. Порухались трохи і досить. Навчити когось краще бігати, плавати, стрибати, грати в теніс, підтягуватись, розуміти як тіло працює — це все не до шкільної фізкультури.

В теорії на «Я досліджую світ» можуть розповідати щось цікаве. Можуть, і навіть намагаються. В нашому випадку результат, цитую: «я це все знаю, і зазвичай доповнюю те, що вчителька розповідає».

І за фінансову грамотність я навіть окремий пост писав.

В кінці навчального року мені син пожалівся, що йому не подобається відсутність хоч якоїсь конкуренції. По всім пунктам, які йому важливі — все дуже просто, і він завжди перший.

Щоб була якась конкуренція — це треба йти не в будь-яку близьку школу, а в дійсно сфокусовану. Мені кілька людей порекомендували одну і ту саму школу — туди в час пік на авто їхати більше години. Громадським транспортом навіть мені мінімум півтори (я поки що ходжу швидше за дітей).

Можна жити поруч, щоб діти могли ходити пішки. Але! На додачу до школи отримаємо «чудове» повітря київського центру, і регулярно літаючі над головою шахеди. У мене вдома зазвичай дуже тихо, діти жодного разу не прокинулись вночі від вибухів. Якось не тягне переїжджати в більш гучне місце і платити за це гроші.

Так що зараз четвертий клас продовжуємо, як було, і в роздумах щодо наступного навчального року.

Різні школи (ч. 2)

З початком війни спортивна школа закрилась, ми кілька місяців жили в Чернівцях.

Син вже був оформлений в «Оптімі» на екстерн, коли з обовʼязкового є тільки екзамени в кінці семестру та року. Всі уроки та контрольні доступні, їх можна проходити в будь-якому темпі і порядку, як заманеться. Або не відкривати взагалі. Ми взагалі тоді забули про школу, але на початку травня прийшов імейл «встигніть здати екзамени до бубернадцятого травня».

Борис пройшов більшість екзаменів за пʼять хвилин кожен, бо там майже в усіх питаннях треба просто вибрати один варіант відповіді з чотирьох. Що в більшості випадків піддається просто логічному аналізу на місці, без потреби дивитись чотири десятки уроків.

Найбільша складність — це екзамен з української мови, бо там треба написати кілька речень ручкою.

На наступний навчальний рік ми нічого краще не придумали. Молодша в садочок ще не ходила — дружина ходила зранку гуляти з ними обома. А потім вдень син вчився, поки його сестра спить.

Ну як вчився? «Вчився». Дивився уроки з «Я досліджую світ» по півгодини на день, бо там місцями розповідали якісь цікавинки. В листопаді здав всі семестрові екзамени, і оголосив, що в нього зимові канікули.

В січні почався наступний семестр, Борис оголошував, що йде вчитись, і, щоб ми йому не заважали, закривав двері до себе в кімнату. Вчився.

Тижні за три ми запідозрили, що щось тут не так, подивились в звіт екранного часу на планшеті — і там за весь цей час було хвилин пʼятнадцять «Оптіми», а все інше — ігри. Син від нашого відкриття уявив собі кари небесні, впав в неймовірну паніку, насилу заспокоїли.

Але ж дивитись всі ці нудні уроки все одно не хочеться! А вони нудні, я кілька подивився разом з ним. Як можна не дивитись уроки? Вірно, здати річні екзамени.

Знов, крім математики та української, де треба писати на папері, все інше зайняло від 3 до 7 хвилин. Можливо такі маневри не проходять десь в сьомому чи десятому класі, але в початковій школі — прям без проблем.

Помітив, що останнє завдання з математики викликало у сина складнощі і купу емоцій, бо принципи він розуміє, а практики не вистачало. А без практики пробиватись крізь складну задачу логічно, а не на звичках та інтуїції, потребує неабияких зусиль.

Пробував писати йому приклади, але це прям купа роботи їх придумувати. Замість того купив зошити типу «тисяча прикладів» за 2-3 клас. Хочеш пограти на планшеті? Ось сторінка з прикладами. Було трохи бунтів, сльози «нічого не розумію», заспокоєння, пояснення різних тем, що відчуття себе тупим — це нормально, і час від часу у всіх так буває. Якщо важку гантель піднімати, то не виникає питань, чому важко. А щоб складні задачі вирішувати, мозок напружується незвичним способом, і до цього треба звикнути.

У мене ще є схильність накинути багато інформації за один раз, і з математикою це погано працює. Одна невелика тема, поки не стало все на 100% зрозуміло і елементарно аж до нудоти — і тоді перемикаємось на наступну.

В решті решт спрацювало дуже добре і математика з «фуууу, не люблю!» перетворилась на доволі цікаву річ. Прості приклади тепер вирішуються швидше, ніж писати відповідь, а складні перестали викликати купу негативних емоцій.

Ще впродовж року син ходив на заняття з англійської пару разів на тиждень, брейк-данс, на ковзанах катався.

Мінуси такого підходу в нашому випадку — нема друзів. На вулиці когось знайти погуляти складно, бо як тільки стає прохолодно, то всі сидять по школам або домам. По усіляким спортивним справам теж тусовки нема — всі прийшли, тренування, всі пішли.

Спілкуватись виключно з батьками та сестрою недостатньо — нудно, навички спілкування не розвиваються.

То з третього класу син знову пішов в офлайн школу. Донька одночасно з тим пішла в садочок, і ми з дружиною нарешті дізнались, як воно, коли діти не сидять у нас на голові цілодобово. (буде продовження)

Різні школи

Син встиг повчитись в трьох школах з трьома різними підходами до навчання.

Перші півроку першого класу, перед початком повномасштабного вторгнення, він ходив в школу з фокусом на спорт та самостійність. Сім годин спорту на тиждень: дві години плавання, дві години великого тенісу, ігрові види спорту, хореографія. Розташована прям на території спортивного комплексу з тенісними кортами, басейном, на кутку Пущі-Водиці — з двох сторін ліс.

В лютому-березні 2022-го по території і будівлям були прильоти, плюс розмародерили, і там поки що нічого так і не відкрилось — ні тенісна академія, ні школа.

У всіх класах після 1-2 в розкладі було написано просто «навчання» — діти кожен в своєму темпі проходить уроки на компі (в «Оптімі», це школа дистанційного навчання), на місці є дорослий, у якого можна щось спитати, якщо щось незрозуміло. Кому потрібно більше часу на математику — той більше часу приділяє математиці. Кому більше часу треба на мову — той більше часу приділяє мові. Кому не потрібно більше часу — може все зробити і йти гуляти, відпочивати, грати в настолки з іншими.

При бажанні батьків організовували для конкретних дітей більше спорту, репетиторство з якихось предметів, заняття на музичних інструментах, тощо — так що не треба додатково нікого нікуди возити, все відбувається прям на території.

Ідея комбінації спорту та самостійності мені дуже подобається, ціна була прийнятна, дорога з дому займала 11-15 хвилин в будь-яку погоду.

Єдине, що мене трохи бентежило — це повністю зайнятий розклад. Зранку в школу, весь день зайнятий, ввечері додому попадає втомлена дитина, яка хоче тільки полежати, щоб її не чіпали. В таких умовах складно навчитись керувати своїм часом. Займатись чимось цікавим поза школою, взагалі дитині зрозуміти, що їй цікаво — тільки на вихідних. А вихідні зазвичай це сімейний час, кудись разом поїхати, чимось разом зайнятись… Я тоді вирішив, що кілька років походить, а там подивимось.

В будь якому випадку, з початком війни ця краса припинилась. (буде продовження)

Колумб помилявся!

Розповсюджена думка, що в Середньовіччі люди думали, що Земля пласка. Хоча окружність нашої планети достатньо точно відома людству вже більше двох тисяч років.

Відомий давньогрецький математик (географ, астроном, бібліотекар) Ератосфен якось помітив, що опівдні, під час літнього сонцестояння, в місті Сієна (зараз це Асуан, Єгипет), сонячні промені освітлювали дно колодязя. А в Олександрії, яка на той час була столицею, у таких же умовах сонце було трохи нахилене, і відкидало короткі тіні.

Вирахувавши кут падіння сонячного проміння в Олександрії, Ератосфен вирахував, що цей кут становить приблизно 7°, 1/50 повного кола. І, знаючи відстань від Олександрії до Сієни (близько 800 км), можна помножити її на 50, і отримати довжину колаокружність меридіану.

А звідки Ератосфен знав відстань до Сієни? Єгипет під час правління Птолемеїв був високофункціональною країною, і у них була спеціальна професія вимірювачів відстаней — бемати. Точне знання відстаней корисне і з військової точки зору, і комерційної, і податкової. Так як Ератосфен очолював Олександрійську бібліотеку близько 50 років, тому йому були доступні всі подібні данні.

Є один момент — Сієна з Олександрією не знаходяться на одному меридіані, і невідомо, як це враховано. І чи враховано взагалі.

В решті решт він визначив, що меридіан має довжину 252 000 стадій. В різних випадках стадій міг бути різної довжини — як зараз миля, наприклад. Одна з оцінок довжини стадія, яку використовував Ератосфен — 157.7 метра, і з таким числом виходить 39 740 км. Це менш ніж на один відсоток відрізняється від сучасних вимірів в 40 008 км!

Доречі, коли вводили метр, то його початково визначили як 1º меридіану = 111 111 м. Тільки потім виявилось, що Земля трохи не сферична, і різні градуси меридіанів мають різну довжину.

Звісно, Ератосфен не перший обрахував розмір планети — він перший зробив це достатньо точно. Арістотель вважав, що окружність Землі — 74 000 км.

При чому ж тут Колумб? У Колумба була книга з даними Ератосфена, але, спираючись на мапу італійця Тосканеллі, він вважав, що Земля на 25% менша, ніж в розрахунках Ератосфена, а Євразія на вісім тисяч кілометрів ширша, і що якщо поплисти на захід, то припливеш на схід континенту за прийнятний час.

Все як в бізнесі — треба бути дуже наполегливим та енергійним, а більш точні знання отримаєш, коли кудись припливеш. Власне, це і є підприємництво, просто більш ризикове. Хтось збанкрутує, хтось потоне, хтось з голоду помре, хтось досягне успіху.

Гроші можна загубити

У сина в школі в цьому році (4 клас) зʼявився новий предмет — фінансова грамотність.

Після першого уроку прийшов, із захопленням нам розповів, що обговорювали, що якщо щось не дуже потрібне купити зараз, то може не вистачити грошей на щось дуже потрібне завтра. Імпульсні покупки, бюджетування, прогнози — цікаві теми.

А наступні півтора місяці на наші питання «ну що там було?» не відповідає і кукситься. В решті решт змогли у нього зʼясувати, що на усіх наступних уроках воно більше образотворче мистецтво було, ніж фінансова грамотність. А вчора їм розповіли, що гроші можна загубити. Гаманець може випасти, монетки з карману можуть викотитись. Кіт зʼїсть всі гроші на моно картці.

Оце прям інсайт з інсайтів — девʼятирічні діти і не здогадувались, що щось можна загубити! Цілий урок присвятили цьому потужному спостереженню.

Пс-с-с, хочеш дійсно цікавої фінансової грамотності?

Хоче!

А ще син дуже хоче 3D-принтер, прислав мені на днях оголошення на ОЛХ з найдешевшою ціною на конкретну модель, яка йому треба. Пояснив йому різні варіанти, чому тут ціна дешевше: або це розвод, попросять передплату і зникнуть; або це ціна на найпростішу версію, а та, що ти хочеш, буде так само, як у інших, чи навіть дорожче.

Скупий платить двічі.

Хочемо відремонтувати машину — купляємо найдешевші запчастини. Вони швидко ламаються, знов купляємо, витрачаємо на це додатковий час, додаткові гроші, додатково у нас поламана машина, яка не їздить.

На тому ж прикладі з ремонтом авто навів контр-приклади, коли не розбираючись в питанні просто закидати проблему грошима теж не вийде, бо будуть міняти не те, що треба.

Порахували на прикладі нашого авто, що на його здешевленні ми «витрачаємо» в 3-4 рази більше грошей на рік, ніж на паливо. Покрутили змінні туди-сюди — а якщо машина коштувала 70 тисяч доларів? Тоді на ціну палива і розхід взагалі пофіг. А якщо 5, і їздити 40 тисяч км на рік, а не 12? О-о, а тут все навпаки.

Розповідати, що гроші можна загубити, можна в 2-4 роки, коли дитина тільки знайомиться з концепцією грошей.

Діти в девʼять років — розумні!

Гостримо лижі влітку

В середині березня сталося неймовірне, і ми змогли вдвох з сином поїхати покататись на лижах.

Я вже багато років (з його 3.5) намагався навчити Бориса кататись на лижах, і кожного разу йому хотілось рівно до першого схилу. Перед схилом йому ставало дуже лячно, до сліз і неможливості хоч щось почути і якось діяти. Пробували і з інструктором — жодного разу навіть до тренувального схилу не дійшло.

З тренерами у нас взагалі не складається — поки ще не зустрівся жоден, який би зміг гарно найти спільну мову з моїм сином, незалежно від виду діяльності.

Якось приходить в понеділок зі школи, я його питаю — хочеш, вдвох поїдемо на лижі, в середу ввечері? “Таааак, давай!” Був вже фактично низький сезон — були квитки на найзручніший потяг, купа вільних номерів в будь-якому готелі, ціни втричі нижчі, ніж в січні.

Дістались, екіпірувались, заїхали на гору. Перший же невеличкий відрізок в півсотні метрів до перехрестя і пласкої ділянки — занадто страшний, нездоланний! “А-а-а-а-а-а!!!” Заспокоював його, заспокоював…. Годі вже, знімай лижі і дійди до плаского пішки. На щастя, навколо — нікого абсолютно.

Десь на третині спуску:
— Все, більше не хочу, пішли потім в готель!!!
— Розумієш, Борис, ти ж сам хотів навчитись, я тебе сюди силою не тягнув. А ще цей схил не йде до готелю, бо ти хотів той, який менш крутий, а в лижних черевиках крокувати кілометр-два — ще гірша мука.

Перший спуск зайняв більш ніж півтори години. Другий — пʼятнадцять хвилин. На третій день ми вже катались без зупинок взагалі — з підйомника вгорі відразу до турнікета внизу.

На другому відео — останній день, де він вже потроху карвить. Завчасно зробіть звук тихіше, бо там гучний вітер/сніг (відео окремими постами, бо в опис влазить занадто мало слів).

Дуже допомогло швидко навчитись:
• Ми були вдвох, на всі чотири дні у мене була єдина ціль — навчити Бориса кататись так, щоб йому самому дуже подобалось.
• Було дуже мало людей, ніхто не намагався його збити, не проїжджав впритул на швидкості 60+, не підрізав, проїжджаючи по його лижам.
• Ми в 23-му році багато ходили кататись на ковзанах, і є частина вмінь, які переносяться. В основному це знайоме відчуття ковзання, плюс вміння тримати баланс. Лижі ще й більше помилок прощають, ніж ковзани.
• Хвалити і підбадьорювати, коли виходить.
• Я вже добре знав, що волати: «тримай баланс, нахились вперед», тощо — доволі безґлуздо.

Замість волання застосував метод Constraint-Led Approach, про який я вже писав. Візьми одну палку в дві руки, і просто тримай перед собою. Таким чином погана задня стійка стає дуже незручною.

Просто спробуйте перед собою виставити руки, ніби тримаєте палку, і відхилитись назад. Це незручно! І тому не треба постійно свідомо нахилятися вперед, слідкувати за балансом, чи куди там стопа давить в черевику. Тіло само повертається в пристойну стійку, бо це зручніше. Без безґлуздо витраченої купу свідомих зусиль.

Підхід працює бомбезно. Основна його складність — потрібна значна розумова діяльність від тренера, щоб зрозуміти, як саме створити умови, в яких виникне потрібний рух.

Наприклад, я тоді не зміг придумати, як ефективно вчити гальмувати боком (hockey stop). А звичайні поради з послідовністю дій очікувано взагалі не спрацьовували.

Єдиний раз у нього раптово вийшло, коли я по неуважності сильно пригальмував прям на його траєкторії.

Дослідження ринку для маленьких

По дорозі додому регулярно проїжджаємо повз тільки що добудовану довгу будівлю під магазини, яка розташована впритул до величезного ТРЦ.

Обговорював з сином, якби ми хотіли там щось відкрити, то що саме це могло би бути?

Перебирали різні варіанти: кавʼярню, спортзал, магазин для рибальства та мисливства, місце, де можна пограти в настільний теніс, тощо.

Що з цього має найбільший сенс? Чи буде сюди хтось приходити пішки? Проїжджати машиною? Приїжджати спеціально? Чому відкривати заклад тут, а не в величезному ТРЦ, де натовп ходить пішки?

Прості початки дослідження ринку.

Подібні розмови можуть проходити з приводу давно закинутої водонапірної башти, ідеї для гри, виробництва кераміки, тощо. Будь чого, що попалось на очі, що зацікавило саме в цей момент.

Це дає поштовх до розвитку аналітики та планування. А згодом і до стратегії, як кожен фактор впливає на результат, яким чином можна компенсувати негативні ефекти кожного з рішень.

Ми всі знайомі зі статистикою неуспішних бізнесів, як наслідком відсутності такого мислення. І на власні очі спостерігаємо якість управлінських рішень в містах чи країні (хоча тут є й інші причини, звісно).

Доречі, чи хтось знає, де і як у нас вчать стратегії? Та ще й дітей.

70 мільйонів років

В старшій школі та на першому курсі університету доволі багато уваги приділяють поясненню точності. Наприклад, лабораторна: запустили маятник, поміряли 47 повторів за 55 секунд, написали у відповідь: період займає 1.170213 секунд.

Чи можна цю концепцію пояснити значно молодшим дітям? Ще й без нудної лекції на півгодини.

Виявилось, що за допомоги анекдоту це елементарна річ:

Екскурсовод в палеонтологічному музеї:
— А цьому скелету динозавра 70 мільйонів і пʼять років!
— Як так?
— Коли я почав тут працювати, то йому було 70 мільйонів!

Подібного плану жарти можуть дуже добре щось пояснити. Єдина проблема в тому, що на замовлення влучний жарт придумати складно. Інший жарт, який пояснює подібного плану концепт:

«Девʼяносто градусів — це прямий кут, а сто градусів — це вода кипить!»

Коли його на другому курсі універу викладач повторює по пʼять разів за пару — це, звісно, не смішно і втомлює. Але дитина в сім-вісім років, почувши його в перший раз, гучно сміється.

І потім повторює по пʼять разів на день ще кілька тижнів.

Ділення в стовпчик

Дістались ми з сином до множення та ділення в стовпчик. Коли згадуєш, як воно було в школі, то думаєш — от навіщо воно було потрібно? Ділили-ділили, і більше ніколи воно не згодилося.

Виявилось, що і у множення, і у ділення в стовпчик є дуже конкретна користь.

По-перше, вони показують, що існують ситуації, які дуже складно втримати в голові — зазвичай вже тризначні числа складно правильно помножити, якщо не записувати.

По-друге, записувати треба акуратно, витримуючи правильний порядок і місце записування усіх цифр, бо якщо вони зʼїжджають в сторону, то можна потім не те з тим додати, і в результаті вийде фігня.

Звісно, що для дітей ця користь неочевидна сама собою. Після того, як син пару разів помилився — бо двозначні числа він міг просто в голові втримати і відразу писати відповідь, і з тризначними намагався — я звернув його увагу на те, чому так відбувається.

Що це у всіх людей так, що ми за раз в центрі уваги можемо тримати дуже мало речей, і тому ми записуємо. Ось тобі для прикладу якийсь робочий листочок, повний нотаток, і ось тобі дві історії, як без записування на роботі усіляка фігня відбувалась.

Загалом, в черговий раз впевнився, що в багатьох випадках пояснення дітям що, чому і навіщо, особливо на реалістичних прикладах — неймовірно допомагає розумінню. Бо я зрозумів, чому варто багато записувати, а не просто пробивати силою мозку, мабуть вже після двадцяти пʼяти, а не в вісім.

(Мульт)фільми як освіта

Подивились з дітьми другого Шрека. Після того сину ще з годину розповідав про історію профспілок, мафію, сухий закон та звʼязки між цими речами.

З того, що ми з дітьми дивились, це була найбільш пізнавальна повнометражка з-за того, що це комедія з купою пародій та посилань на різноманітні культурні явища.

Більше обговорень викликав тільки Володар Перснів — і, звісно, емоційно він чіпляє набагато більше. Хоча про «несподіваний» ефект від заборон звідти й не дізнаєшся.

Із самого Шрека, насправді, теж не дізнаєшся — це ж не повчальне відео про поведінкову економіку. Просто там згадуються профспілки, і є хрещена мати… отак ми й пришли до мафії та сухого закону під час обговорення незрозумілих місць.

Уявив собі такий урок в школі, мікс літератури та історії:

— Діти, давайте подивимось другого Шрека, і обговоримо, що ж мав на увазі автор.

Англійська

В коментарях до попереднього посту підняли тему, яка всіх бентежить: англійська мова.

Мене особисто бентежать дві речі: щоб діти могли слухати щось англійською і говорити. Наскільки вони правильно вміють написати future-in-perfect, граматика, словниковий запас — таке, колись буде.

Очевидно, що дуже добре працює оточення англійською мовою. Наприклад, переїхати в англомовну країну, або віддати дитину в англомовний садочок або школу.

В Україні таких варіантів м'яко кажучи небагато. У мене до найближчої англомовної школи 10 кілометрів (машиною 20-40 хвилин в одну сторону), і вона коштує $2000 на місяць. Дітей двоє — $4000. За рік — $40 000. Фантастична пропозиція.

Син останній рік ходив на індивідуальні заняття, і я з самого початку зробив наголос на тому, що мене хвилює саме розмовна частина. Говорити ще не навчився, може на питання односкладно відповідати, типу yes/no/apple.

Багатенно рекомендацій дивитись мультики англійською. Може непогано спрацювати, якщо діти самі хочуть дивитись, і намагаються зрозуміти, про що там. Мої майже завжди бунтують і відмовляються.

Чому не хочуть? Нецікаво, не відчувають в цьому потреби, у них зараз немає ніякої проблеми з тим, що вони англійську не розуміють. Тому їм зовсім не горить, нема бажання.

Як створити умови для створення цього бажання без переїзду в іншу країну або школи за сорок тисяч доларів на рік? Розкажіть, як кому вдалося.

Вчимося їздити

Пару місяців тому я навчив свою дружину їздити на велосипеді за півгодини. До того, як прочитав How We Learn to Move :)

Спосіб такий: треба взяти відносно маленький велосипед і опустити сідло так, щоб можна було обома ногами надійно стояти на землі та відштовхуватись. І як на дитячому біговелі — відштовхуйся і котись.

Звісно, що спочатку не виходить, бо як тільки піднімаєш ноги — велосипед намагається впасти. В цей момент люди навколо починають давати екстремально цінну пораду: «тримай баланс!»

Здається схожою з «не тупи!» — так само вчасно, так само корисно.

Якщо намагатись втримати баланс на велосипеді справжнім триманням балансу, і перевісити падаючий велосипед тілом — далеко не заїдеш. Баланс на велосипеді ми тримаємо тим, що повертаємо кермо в сторону, в яку падаємо, і геометрія з фізикою вирівнюють нас назад.

Мабуть єдина порада, яку дав — повертати кермо швидко і сильно. Просто спробував проїхати на швидкості 2 км/год, і виявилось, що тоді я кермо різко повертаю, щоб не впасти, бо на низькій швидкості маленькі коригування не спасають.

А так просто ходив поруч і хвалив кожного разу, як дружині вдавалося проїхати довше секунди, піднявши ноги.

Коли вдається проїхати довше двадцяти секунд — можна пробувати крутити педалі.

Вуаля.

А, ще перед крутінням педалей має сенс кілька разів спробувати, як гальма працюють, щоб було не лячно збільшувати швидкість.

Оце вчора написав пост про Constraints Led Approach, і згадав про цей досвід. Фактично це ж воно — створили гарні обмеження, в яких легше виникнути правильному руху, і не даємо ніяких порад типу «нахиляйся туди, лікті тримай так, тримай баланс».

Якщо будете вчити дітей кататись на велосипеді — не купляйте вел «на виріст», і не ставте додаткові колеса. З ними впасти простіше, ніж без них.

Якщо ви дорослий — не купляйте собі велосипед, щоб можна було зручно поставити обидві ноги на землю. Візьміть в прокаті або у когось на годину-дві, потім на ньому буде незручно.