Сьогодні хочу з вами поділитися першим віршем, який я написала після 24 лютого 2022 року, а також першим фото на телефоні. Після відбою тривоги ми вийшли з укриття (так, ще тоді ми ходили в укриття), я помітила гарне небо й загрозливу хмару та сфотографувала. Ця світлина мені нагадує, що ми тоді вистояли, то й зараз вистоїмо, але треба допомагати.🪙Наприклад,
40 ОАБр терміново потребує бойової машини:
відео бійців;
банка для дoнaтуСирени зривали ранок,
мов мальву вогненно-багряну.
Десь бризки зі скла — свіжі рани.
Російська почвара та свита
зжирали добро, щоб давитись.
Гатили в міста, в мирний стогін.
Робили сміття зі святого.
Минуле життя десь за рогом
ставало розмито-чудовим.
Як далі? Як страшно. Як довго.
Підвали ставали нам домом,
що наче нора в невідомість.
Хоч пісня лікує від втоми.
Ми з вами в молитві й у мові.
«Ви як?» — «Ще живі та здорові».
Вовки позбиралися в зграї.
Туман клубочиться й ковтає
всі кроки, що вигадав каїн.
Розквітне свобода священна:
ми знищимо шлях до геєни.
Державо з вождем божевільним,
мерці, що підживлюють війни,
раби, що у чергах до стійла,
брехнею роками вас пестять,
не браття ми вам і не сестри!
Нескорений рід вам не вбити:
ми — фенікси жовто-блакитні!
©
Олена Галунець 🇺🇦
@virshoplitkarka #олена_галунець