Virsh.ua


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Books


Кращі вірші українських поетів.
Сучасна поезія та література.🇺🇦
Звʼязок: @ua_virsh

Related channels  |  Similar channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Books
Statistics
Posts filter


Минуле розриває мою душу.
Я подумки вертаюсь у той час,
Коли був молодий
І не бездушний,
А на землі - життя
спіраль.


Пророчий вірш
Василя Симоненка

***
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квизнути не стану,
Хоч як не буде боляче мені, —
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

22.06.1955


Знаєте цих жінок, які курять на кухні о четвертій?
О третій прийшло повідомлення: "Так скучив, що можна вмерти!
Лежу після бою замаханий у якомусь кривому ярку.
Ти, головне, не хвилюйся. Кілька днів не буде зв'язку".

Знаєте цих жінок... У них телефон біля серця.
Вони за нього хапаються без приводу, за інерцією,
так, наче там вода, так, наче там повітря,
наче без цього сяомі на світі забракне світла!

Знаєте цих жінок? Вони ходять на роботу,
сміються, чи пишуть звіти, п'ють каву, а потім, потім
катують себе нещадно, віддавши думкам на поталу:
"О третій прийшло повідомлення... Чому, ну чому я спала?!"

Вірш: Ольга Криштопа


Ти знаєш, що зламав їй крила?
Ні, не одразу, день за днем.
Спочатку дарував їй силу,
А потім став палить вогнем.
Вогнем із слів таких болючих,
Що обпікали, мов вулкан.
І поглядом таким колючим,
Лишав на серці стільки ран.
Вона навчилася з цим жити,
І навіть часом забува
Про те, як це собою бути,
І те, що з крилами була.
Вона себе десь загубила,
Поміж тобою і дітьми,
І серце вже своє закрила,
Вона жила немов в пітьмі.
Ти знаєш... ти зламав їй крила,
Та не радій, ти все ж програв,
Ти міг би стати їй вітрилом,
Та вже ніким для неї став.

Lika Nova


90 років від дня народження Василя Симоненко.

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

24.09.1962
• Василь Симоненко 🇺🇦


Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку.

Через сто
Зневір.
Моя душа, запрагла неба,
В буремнім леті держить путь на стовп
Високого вогню, що осіянний
Одним твоїм бажанням.

Аж туди,
Де не лягали ще людські сліди,
З щовба на щовб, аж поза смертні грані
Людських дерзань, за чорну порожнечу,
Де вже нема ні щастя, ні біди.
I врочить порив: не спиняйся, йди.

То — шлях правдивий.
Ти — його предтеча.

Василь Стус.


_____

Я буду тут. Я буду поруч
Якщо підеш. Якщо не схочеш
Я не покину. Я не вмію
Цим даром ще не володію
Пробач мені й навчи піти
Так легко, як це вмієш ти
Без сліз терпких, без зайвих слів
Щоб, поки йтиму, я не вмлів...
Я так захоплююсь тобою
Хоч мóє серце рвеш до болю
Те серце загнане моє
Що все ніяк не осягне
Мистецтва ласки і омани
Що стало сенсом поміж нами
Яке збагнути не дано
Та й нащо здалося воно?
Якщо і так, усе одно
Що було, все, піде на дно...

Канал автора

https://t.me/sonic_poet


В очі дивитися
сенсу нема,
Слухати серцем - вже
ніби розкіш.
Подумки чую
твої почуття,
І не сховатися,
То вже наш
фініш.


Коли закінчиться війна,
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.

І буду гладити лице.
Сльоза покотиться — піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.

І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип’ю келишок для сили.

І вип’ю другий, щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.

Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.

І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.

Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю — скоро, скоро.

Ще день, ще ніч. Та й ще зима.
А там весна і перші грози.
Коли закінчиться війна
Я вам нарву букет мімози.

Галина Потопляк.


У кожного є такі місця,
Забути про які неможливо,
Хоча б тому, що там повітря
Пам'ятає твоє щасливе дихання.

Еріх Марія Ремарк.




Вони тебе руйнують клято кожен день,
Не розуміючи, що вільних не здолати.
Одного дня ти переможеш біль та смерть
І будеш наново радіти й розквітати!

Богдана Казанжи


3 ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ! 🇺🇦




Щось лунає в моїй голові,
То не думки,
Порожнеча і тиша.
Кваплять розум мій
Не туди,
Де блукає моя ворожнеча.

Зупинись, озирнись,
дай їм час.
Не занурюйся,
Просто чекай.

Все на світі має кінець.
А в кінці починається нове.


Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

Ліна Костенко




Чи стали твої дні короткими мов миті?
Чи то нестерпно так
життя загнало в кут?
Сьогодні ти живий,
а завтра, клац -
ракета.
І мить - не довша
аніж звук.

8 липня.
Київ


Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.

Ліна Костенко


Я знову прокинуся зляканим,
Я знову народжуся втомленим,
Минулим життям переповненим,
І буду так голодно плакати.

Я знову відкрию обидва ока,
Подивлюсь на тебе уперше знову.
Скажу тобі "мамо", як перше слово,
І наново зроблю найперші кроки.

Щоб знову, вже знаючи істину,
Сказати її всьому всесвіту,
А як не згадаю - то знов пройду
Дорогою дивних та вигнаних.

Бо так гидко жити у цих містах
Та серед людей, що не хочуть правди.
Я буду за неї вмирати завжди
І я буду жити в твоїх вустах.

І я віднайду свою істину,
І я віднайду твою родимку
І ти мені скажеш, що впоралась,
І я тобі скажу, що впорався.

Канал Автора 👇

https://t.me/revolutionoffreedom

20 last posts shown.