BOOK HANGOVER☘️🦋

Єдиний промінь світла, який мені коли-небудь знадобиться чи буде потрібен у цьому світі, моє кохання до неї, що сидить місяцем у моїх грудях. Тільки цей місяць ніколи не впаде, як би сильно вона за нього не смикала.

Я намагаюся зрозуміти його здивований вираз обличчя. - Це дивно?
- Ні, - вигукує він, категорично хитаючи головою. - Зовсім ні... Мені подобається, Кендро.
Я піднімаю брови. - Справді?
Він піднімає очі на мене. - Це дивно, що мене це заводить?
- Припини, - Я сміюся і штовхаю його в плече.
- Я серйозно, - каже він, підносячи другу руку до мого живота. - Ти завжди була сексуальною. Але такою? Бляха... Ти мені подобаєшся вагітною... Дуже.

- Після всього цього, - кажу я, піднімаючи погляд, - ти все одно врятував мені життя.
- Так.
- Двічі.
- Важко відмовитися від можливості подарувати тобі відрубану голову чоловіка, який змусив тебе стікати кров'ю.
- Я не розумію, як ти досі дивишся на мене так, ніби хочеш мене.
[..]
- Рейв, ти можеш роздерти мене на шматки, а я все одно, бляха, буду тебе кохати.

Я чую, як відчиняються двері, і йду привітати її. Коли вона бачить мене, її рот розтягується в усмішці, вона кидає кейс зі зброєю і летить в мої обійми.
- Це було важко? - запитую я, цілуючи її в ніс. Вона хитає головою.
- Невже я така погана співачка? - запитує вона так, ніби сама не знає відповіді.
- Бі, як би сильно я тебе не кохав... так.
- Цей вилупок, Сильвестр, посмів сміятися з мого співу. - Вона надувається, і я швидко цілую її.
- Чиєсь самолюбство зачеплене? - дражнюся я, і вона грайливо ляскає мене по плечу.
- Хочеш, щоб я покращив його? - Її очі спокусливо розширюються, і вона, не гаючи часу, хапає мене за сорочку.

Я допомагаю йому зняти її, і в ту мить, коли він бачить мій розірваний ліф, він зупиняється, його вираз обличчя застигає.
- Скажи мені, що нічого не сталося. - Він благає стражденним тоном. - Будь ласка, скажи, що з тобою нічого не сталося. - Він підтягує мою голову під своє підборіддя, притискаючи до грудей.
- Нічого не було. Я обіцяю. - прошепотіла я.
- Ти впевнена? - Він притискає долоні до мого волосся з обох боків, дивлячись на мене з вологою в очах. - Ніколи більше так не роби. Ніколи... Ти навіть не уявляєш, через яке пекло ти змусила мене пройти, Бі. Будь ласка... Ніколи більше.
У його голосі стільки емоцій, що я не можу не пообіцяти йому саме це.
- Так, більше ніколи, - бурмочу я, насолоджуючись теплом його тіла. Затишок безпеки заколисує мене, і я не можу не піддатися. - Обіцяю...

- Ти впевнена, що хочеш цього, Мунбеам?
Глибокі, гравійні слова грубі та гострі... але чомусь ні. Якимось чином, це найніжніші слова, які я коли-небудь чула.
Ріж мене, якщо хочеш, щоб я зупинився ...
Бери, що хочеш.
Ти впевнена, що хочеш цього, Мунбеам?
Творці.
Він точно не той монстр, яким я його вважала.
- Звичайно, - бурмочу я, нахиляючи стегна, щоб забезпечити йому кращий доступ. - Я хочу, щоб ти був у мені, Каан Вейгор.