Театр Мало Букв


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Art


Що хочу, те і пишу. Про театр і його фігурантів.

Related channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Art
Statistics
Posts filter


Коли б у неї про подібне запитали у наш час, на початку 21 століття, то вона імовірно могла би відповісти на таке запитання лише добірним матюком.
Отже, бажаю Валерії Вікторівні Чайковській і надалі зберігати трепет та любов до мистецтва театру, а ще повсякденну мужність жити, хоч би і як важко не було жити у важкий час.
Бажаю чудовій актрисі також, насамперед, спільної очікуваної усіма Перемоги та приємних творчих сюрпризів від її власної акторської долі вже у переможний мирний період


ЛІТО і ДИМ

Пост про актрису ТЮГу Валерію Чайковську

Якби "Вікіпедія" не написала, то я би і не повірив, що сьогодні, 14 серпня, знаковий ювілей у талановитої актриси киівського ТЮГУ на Липках, у Валерії Вікторівни ЧАЙКОВСЬКОЇ. Їй 75. Аж не віриться. Але ж, як кажуть Сара Бернар і Лариса Валентинівна Кадочникова:"Актрисі завжди 18!" І ні роком більше.
Якось, ще до повномасштабної війни та особистих землетрусів, ми записували з пані Валерією програму для телеканалу "Культура" про режисера Миколу Івановича Мерзлікіна, що працював у ТЮГу в 1977 - - 1983 рр. Якраз тоді вийшла і книжка про режисера - "Микола Мерзлікін. Пошук досконалості" . І я бачив як актриса видозмінювалася перед телевізійною камерою. Ніби поринала подумки у роки свого театрального щастя, коли театр ще сприймався за храм, а не за боксерський ринг (де традиційно триває бій тільки за приміщення у центрі, а не за химерні художні ідеали) .
Так от, саме Чайковська серед тих лічених наших актрис, яка не може витравити з себе уявлення про художні ідеали.
Після телевізійної зйомки мені і подумалося: а таки було б добре, якби ця хороша актриса колись стала в уявну чергу за іншою, успішнішою, акторською долею, на яку саме така, як вона, без сумніву заслуговує.
Ні, вона не ремствувала під час зйомки на своє акторське життя/буття, приймала його таким , яким воно вже склалося. Бо направду були сезони цікавої творчої співдружності з Миколою Мерзлікіним, Юрієм Одиноким, з Віктором Сергійовичем Гиричем, новий керманич ТЮГУ, Слава Жила, також, я переконаний, не стане притісняти хорошу актрису у трупі, бо розуміє їй ціну.
Я про інше. Про те, що саме така особлива актриса зі своїм безкомпромісним сценічним ліризмом, з внутрішнім психологічним надломом, з загостреним драматизмом, що пробивається навіть у комедійних сюжетах, так от саме така як вона велінням долі і мала би на творчому шляху отримати у подарунок з Небес "свого"режисера. Так як зустріли колись "своїх" режисерів інші видатні актриси, вельми споріднені з українською Чайковською своєю психофізикою. Так, наприклад, Джульєтта Мазіна колись зустріла свого Федеріко Фелліні і народилися "Ночі Кабіріі" та "Дорога". Так, наприклад, Ольга Яковлєва зустріла "свого" Анатолія Ефроса і згодом народилися сценічні шедеври - - "Літо і дим" Вільямса "Ромео і Джульєтта" Шекспіра, "Одруження" Гоголя.
Що не кажи, а тут би кожна з наших хороших актрис погодилася стати в таку уявну чергу за " іншою долею", щасливішою, успішнішою, навіть медійнішою, якщо хочете.
На жаль, таких черг не існує. Як і не існує можливості переписати творче життя з чистого аркуша. Бо театральне життя, як дим на сільському городі під завісу спекотного літа:спалять бур'яни та картоплиння, вітер розвіє попіл та дим, а потім знову і знову гострий плуг обробляє свою цілину.
З іншого боку, гадаю, Валерія Чайковська, як жінка скромна, терпелива, інтелігента, ніколи б і нічого не переписувала заново.
Бо, оглядаючи життя у свої теперішні 75, вона і пригадає, що у її доробку були хороші і навіть улюблені постановки у Києві: "Кохання, джаз і чорт" , "Скляний звіринець", "Гарольд і Мод" , "Лісова пісня" , "Оскар - - Богу" (роль Рожевої пані), деякі інші вистави, були і державні звання, які вона заслужила чесною творчою працею . З кіно, правда, не вельми щастило. Але це і не дивина. Для такого обличчя, як у неї, треба спеціальні режисер та оператор, що глибоко копають у психології і знають як подати саме таке доросле/діточе акторське жіноче обличчя.
ВалеріяЧайковська - - одна з небагатьох украінських актрис сучасності, що зберегла до мистецтва театру - - трепет.
Колись, ще на початку 1980-х, критик Наталія Кримова запитала Фаіну Георгіівну Раневську у телевізійному інтерв'ю:"Фаина Георгиевна, а что, на ваш взгляд, сегодня стремительно уходит из Театра? - - "Трэпэт, деточка, трэпэт... Из театра ушёл трэпет. " - - відповіла тоді велика актриса.






КОШКІНА СКАЗАЛА:"ГОВОРИ!"
У Києві презентуют фотовиставку "Український театр після 24 лютого... "

Благодійний культурно-освітній хаб Марини Кошкіної під назвою "Говори!" триватиме у столиці 2 дні,  29 та 30 серпня 2022 р. :перший день присвячено театру, а другий день - мистецтву кіно. Хаб "Говори!"   - -сукупність творчих зустрічей, майстер-класів та воркшопів, коротких лекцій,  діалогів з митцями, які творять сучасне українське  мистецтво.
Гостями івенту стануть театральні та кіно-режисери України, актори, художники, арт-критики. 

Усі зібрані  кошти будуть перераховані на потреби фонду "Мистецький український рух" (МУР), який створений з метою підтримувати творчий розвиток украінських дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених та багатодітних родин, а також надавати матеріальну  та ментальну протекцію людям усіх творчих професій та їхнім сім`ям.

В рамках івенту буде діяти спеціальна виставка
"Український театр після 24 лютого... " .
Виставка (концепт та контент проєкту від інформаційно-мистецького порталу "Театрально-концертний Київ") присвячена театральним прем’єрам, що відбулися від початку повномасштабної війни в Україні.
" Попри все, мистецтво живе, рефлексує і продукує нові сенси. Театр не здається! ", - - каже актриса Національного театру імені Івана Франка Марина Кошкіна.
У межах майбутньої фотовиставки - - світлини нових  театральних проєктів з різних українських міст,  тобто саме тих проєктів, що народилися у період воєнного вторгнення російського агресора в Украіну: Киів ("Калігула" , "Ми з України" ,  "З цією виставою щось не так", "Цап-ка-цап", "Зальот" інші вистави ),Львів ("П'ять пісень Полісся" ,  "Імперія має впасти"), Запоріжжя ("Тіні забутих предків" ),  Івано-Франківськ ("Бій за Украіну", Маріуполь/Ужгород ("Крик націі") та інші.


Згадуючи Віктора Олександровича у день його 80-річчя, не можу не пригадати і його дружину Тамару Іллівну Бірченко-Шулакову., світла їй пам'ять.... В різні періоди режисерського життя Шулакова саме дружина могла впевнено брати на себе функції і головного захисника режисера, і функції менеджера та піар-агента Віктора Олександровича..
От, думаю, була би зараз на світі Тамара Іллівна, то вже б підняла на ноги добру половину Києва у зв'язку з 80-лріччям свого суженого.
Світла пам' ять їм обом... Унікальні були люди.


Миттєвості театральної історії...
Режисер з душею дитини

.
Сьогодні, 11 серпня, виповнюється 80 років з дня народження видатного українського театрального режисера Віктора Олександровича ШУЛАКОВА (1942-2009).
От я написав "видатного" і тут таки і з
пригадав миттєво, що сам В. О. Шулаков ще за свого життя ніби уникав і ніби соромився якихось високопарних характеристик стосовно свого творчого доробку.
Був людиною максимально скромною, делікатною, зі своїм крихким внутрішнім світом, що не завжди римувався з доволі жорстоким світом театру. Не умів працювати ліктями у театрі. Тому подекуди і траплялися його театральні драми - - і в Київському Молодіжному театрі, і в Київському Театрі оперети. Колись, ще за життя режисера, критик С. Г. Васильєв назвав його в одній зі своїх публікацій "сивою дитиною". І то був ідеально точний образ. Пригадуючи суто дитяче сприйняття світу самим режисером, Пригадуючи його щиру природну наівність та ще якусь його щиру дитячу беззахисність перед світом дорослого і доволі цинічного театрального середовища.
І це при тому, що його вистави повсякчас ставали репертуарними шлягерами, всеукраїнськими сценічним хітами.
Варто згадати, насамперед, його постановку "За двома зайцями" з Тамарою Яценко, Ярославом Гаврилюком та іншими зірками тоді ще Молодіжного театру:вистава витримала десь так 800 показів і може б і далі її грали при переповнених залах, якби Тамара Яценко не сказала:"Стоп! Досить! Я вже за віком не Проня!" Актрисі, звісно, видніше, але Шулаков тоді, ще1980-го ставив виставу про "Проню без віку" і його героїня сприймалася глядачем, як якесь метафізичне, або стихійне явище з Подолу, зі старовинних київських вулиць.
У 1980/ті, коли цю виставу побачив критик Сергій Ніколаєвич і написав статтю у всесоюзному журналі "Театр", то він же і написав тоді, що київська Проня випливала на сцену, "ніби відгодована лебідка".
У свій час та давня публікація у всесоюзному виданні дещо поліпшила положення Віктора Олександровича у театральному Києві, бо повсякчас його нові вистави спеціальні цензорські радянські прийомі комісіі приймали з боєм. Чіплялися до дрібниць, дорікали відсутністю у його постановках соціальних та ідеологічних мотивацій. Перевертні дурноголові!
А він не умів і не хотів робити театр на потребу свого часу. А робив театр на потребу своєї дитячої режисерської душі. Тому така душевність і пробивалася повсякчас у його постановках різних сезонів:"Сірано де Бержерак" , "Слово о полку Ігоревім", "Маленька футбольна команда" , інших.
І не випадково вже майже чотири десятиліття не сходить зі сцени Киівського Молодого театру його "Сватання на Гончарівці" . Нещодавно А. Ф. Білоус вже, мабуть, удвадцяте оновив/омолодив склад головних виконавців у цій шулаковській виставі, а на аншлаги це не впливає. Бо і у" Сватанні" є та сама дитяча наївна висока театральна енергія Шулакова, що перетворює на бешкетних дітей і акторів, і глядачів.
Дякую долі і обставинам , що останні років десять життя режисера пощастило спілкуватися і з ним, і з його родиною. Бачив його авторські картини, що відкривали все нові і нові грані таланту цієї людини. Бачив рефлексії та сумніви стосовно чергових постановок Зайців Старицького - - у Донецьку та в Севастополі.
Втім, сумніви були марними, бо жодна вистава не повторювала попередню, а в одній і тій де п'єсі Михайла Старицького Віктрр Шулаков міг відкрити якийсь новий, несподіваний, план.
Його донецький Голохвастов в театрі Марка Бровуна у блискучому виконанні А. Романія (Андрію, як ти там? ) був результатом театральних галюцинацій Проні Прокопівни (О. Хохлаткіна) , що жила, дурепа, у світі власнихвигаданих театральних ілюзій.
А його Голохвастов у севастопольської театрі у Володимира Магара інколинагадував заблукалого Дон Жуана, що збився з дороги у своїх мандрівках поміж містами, часами та дівками і, нарешті, хоче прибитися хочеб до якогось берега. Хороший колись був театр у Севастополі за Магара. Що нині, не знаю.




Робота театрів під час війни - як працюють Театр Франка, Національна опера, Молодий театр та інші влітку
https://zn.ua/ukr/CULTURE/stsena-vojennoho-stanu-stalo-vidomo-jaki-kijivski-teatri-pratsjujut-vlitku-bez-antraktu.html
Великий огляд для "Дзеркала Тижня. Украіна" про діяльність столичних державних театрів у літній період в умовах воєнного стану


А вже Алекс грав свого князя Світла, як людину, у котрій живе Бог.

Тоді ж, під час вистави, думаючи про майбутню рецензію, навіть занотовув у блокнот у своєму ж українському перекладі рядок з відомої доронінської пісні про сонячного зайчика з кінофільму "Ще раз про кохання"
"Навесні линяють різні тварини!
Не линяє тільки сонячний зайчик!"
Що побажати князю і воїну Світла, іменнику та ювіляру Алексу у цей його день?
Тут, звісно, побажання одне на всіх - - ПЕРЕМОГИ!
І ще, перефразовуючи Франсуазу Саган, побажаю йому і усім - - якомога більше доброго мудрого СОНЦЯ у каламутній воді цього оскаженілого геополітичного світу!
Будь здоровим, дорогий, перемагай і грай!


Актор і ролі
...НЕ ЛИНЯЄ ТІЛЬКИ СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК!
Сьогодні "Фейсбук" висвітив на своїх скрижалях суттєвий інформпривід - - день народження, 40-річчя, у хорошого актора і хорошої людини - - Алекса Печериці (Національний театр імені Івана Франка).
Як відомо, сьогодні Алекс зі зброєю в руках захищає рідну землю від російських загарбників, і усі ми тихо молимося, щоб у такий пекельний час Господь оберігав і його і усіх захисників Украіни, щоб Небо давало захисникам силу, безпеку, наснагу та Віру.
Вчора франківці зробили офіційний анонс стосовно того, що 23 серпня, у день відкриття 103-го сезону театру на великій сцені, актор-військовослужбовець Олександр Печериця на декілька днів приїде до Києва, щоб зіграти роль Миколи Задорожного у виставі франківців "Украдене щастя" (режисер Дмитро Богомазов) . Так що хай усе складеться якнайкраще!
Пам'ятаю, коли ще у відносно спокійні часи писав для одного театрального видання творчий портрет Сашка Печериці, то назвав ті нотатки про актора свідомо образно - - "Алекс-Альпініст".
Мовляв, саме цей актор здатний дивувати, щоразу долаючи, як альпініст, чергові вершини світової культури у своєму театральному репертуарі.
Той таки Микола Задорожний, якого в "Украденому" , грає Алекс: справжня історична роль-Говерла, яку у різні часи підкорювали Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, Микола Шутько, навіть батько Леся Курбаса... І, звісно, сам Богдан Сильвестрович Ступка, який 2003-го і покликав Алекса разом з його колегами з театрального курсу Олега Шаварського в перший театр Украіни, коли побачив талановиту молодь у студентському мюзиклі "Чикаго", поставленому за лекалами справжнього бродвейського першоджерела.
Гадаю, Б. С. Ступка був би щасливим з того, що його історичним спадкоємцем на франківській сцені у хрестоматійній для історії театру ролі Задорожного є саме Алекс, як людина, що випромінює світло і в якій марно шукати якісь потаємні сутінки душі. Чого нема, того нема. Тобто нема ні сутінок, ні подвійного дна, ні псевдотеатрального лицемірства.
Гадаю цей же мотив - - людина, яка випромінює світло - - рухав і режисером Театру імені І. Франка Ю. Д. Одиноким, коли він 2017-го обирав серед сильної статі у трупі франківців гідну кандидатуру на роль князя Мишкіна в "Ідіоті".
Ця вистава, як інші вистави, що мали російське літературне авторство, наразі списана з репертуару франківців. Власне, як списані російські літературні твори практично у всіх театрах України - - після 24 лютого 2022 року, коли відбулося повномасштабне вторгнення російського агресора в Україну.
Рефлексувати чи зітхати з цього приводу нема резону. Це історична реальність:колесо історії здійснює свій рух.
Втім, як історичний, вже архівний факт, князя Мишкіна (Печерицю) згадати варто.
Вистава франківців "Ідіот" , що в день прем'єри, влітку 2018-го тривала, здавалося, аж до третіх півнів, представляла князя (Алекса) для мене дещо несподіваного.
Він не бився на сцені в істеричних філософських конвульсіях, не надривав горло в своїх монолагах, не звертався у релігійному екстатичичному угарі до Неба, тобто до Всевишнього.
Той князь був князем Світла, тихою доброю щирою дитиною з густим рудим розкішним волоссям, над яким ніби здіймався невидимий німб.
На третій годині тієї ж вистави, пам'ятаю, занотував собі у блокнот кого, або що, нагадує мені Алексів князь в образному метафоричному вимірі вистави франківців. Сонячний зайчик - - от він хто!
Сонячний зайчик, що велінням обставин потрапляє у пекельні сутінки "русского мира" і так і не може осяяти своїм добрим, дитячим ширим інфантильним сонячним відблиском понурий "мір" темного царства. Де все за гроші, де все продається, де всіх зраджують. І навіть якщо би у цей "мір" у час свого Другого пришестя вирішив навідатися сам Спаситель, то ті ж людська з" русского міру" і самого Христа сприйняли б за дивака, за ідіота, відвернувши б від нього свої лицемірні обличчя, як від сонячного зайчика. Сам автор роману, до речі, декларував, що його князь і є авторською варіацією на тему Христа.


Театр у хроніках війни (анонс)
Актори-військовослужбовці Євген Нищук та Олександр Печериця
зустрінуться у одній виставі на відкритті 103-го сезону
Національного театру імені Івана Франка

23 серпня, напередодні Дня Незалежності України, Національний театр імені Івана Франка відкриє на великій киівській сцені свій 103-й театральний сезон виставою "Украдене щастя" режисера Дмитра Богомазова(Камерна сцена франківців імені Сергія Данченка відкриється дещо раніше, 17 серпня, - - виставою "Morituri te salutant" за творами Василя Стефаника).
"Украдене щастя" (режисер Дмитро Богомазов, художник Олександр Друганов) 23 серпня франківці гратимуть в гостях у сісідів - - на великій сцені Киівського Національного театру імені Лесі Украінки(через обставини воєнного стану, які передбачають правила максимального дотримання правил безпеки для глядачів та акторів) .
Сенсація театрального вечора 23 серпня у тому, що на одній сцені у одній виставі після тривалої перерви зустрінуться два провідні актори Національного театру - - Євген Нищук та Олександр Печериця, які фактично ще з перших днів повномасштабного вторгнення агресора вУкраїну, взяли у руки зброю, щоб захищати рідну землю - - і в лавах ТРО, і в ЗСУ.
Олександр Печериця ще 26 березня у коментарі для видання "Театрально-концертний Київ" казав:
Я не можу афішувати для ЗМІ ті завдання, що наразі виконую у воєнний час.
Просто я та мої побратими робимо все від нас залежне, щоб прискорити нашу Перемогу.І якщо "іх", ворогів, у місті нема, значить славні ЗСУ та терообона" їх" сюди не пускають. Стоятимемо до кінця! Український народ неможливо перемогти!"
Євген Нищук, народний артист Украіни та екс-міністр культури України, у коментарі тому ж виданню говорив у березні, що з перших днів повномасштабного вторгнення ворога захищає батьківщину в добровільному об'єднанні "Вільна Україна", Євген вже тоді мав групу аеророзвідки, він активно допомагав людям, заблокованим ворогом під Києвом, вибиратися з Бучі, Ворзеля та Гостомеля.
"У війні проти загарбника вже нема раніше звичних професій, тому я вступив до ТРО, став резервником ЗСУ, взяв до рук зброю, створив групу аеророзвідки, у яку увійшли аси-оператори "пташок", - - розповідає Євген ще у березні у коментарі поталу " Театрально концертний Київ".
В "Украденому щасті" Івана Франка Євген Нищук грає запального вояку Михайла Гурмана, що повертається ніби з іншого світу у хату до своєї коханої Анни, аби відстояти своє чоловіче, раніше украдене, - - ворогами - - щастя.
"Саме для участі в показі "Украденого щастя" наші актори-військовослужбовці Євген Нищук та Олександр Печериця на декілька днів і завітають до Києва і розкажуть свою історію Франкового "Украденого щастя", - - зазначається на офіційній сторінці Національного театру імені Івана Франка у мережі" Фейсбук"
Олександр Печериця, відповідно, грає у виставі бідака Миколу Задорожного, за якого недобрі брати обманом видали заміж свою сестру Анну, що присягалася у вірності Гурману.
Анну, судячи з фотоанонсів Театру, 23 серпня гратиме Анжеліка Савченко, народна артистка України, провідна актриса Національного театру імені Івана Франка.
Таким чином, 23 серпня відбудеться, без перебільшення, історична вистава на старті 103-го сезону франківців, коли Війна і Театр зустрінуться на теперішньому напруженому та гомінкому українському воєнному перехресті - - з надією та непохитною вірою у нашу Перемогу.
Працівники телеканалів, зокрема телемарафону "Єдині Новини, не оминіть і ви таку значиму та театрально-історичну подію у центрі столиці - - і від людей буде вам велика дяка за важливий тплесюжет про те як український театр у хроніках війни долає труднощі та надихає українців на переможні звершення.


«Цап-кацап» - це повчальний театр, це професійний театр, це народний театр, це живий театр, це казковий і водночас правдивий театр.

Я із задоволенням радитиму цю виставу і для дорослих. До речі, їх у залі було (без дітей))) дуже багато. І я їх розумію, люди просто скучили за театром. А ще я збираюсь наступного місяця знову, тому, хто зі мною, приєднуйтесь.


Багато букв:рецензія на виставу Молодого театру ЦАП-КА-ЦАП
Авторка тексту - - Юлія Самборська

На початку війни психологи, блогери та усі, кому не було лінь давали поради «ЯК» говорити з дітьми про війну, про окупацію. Майже усі поради зводилися до того, що розповідати потрібно у формі гри або казки. Сьогодні політизовано-іронічно-повчальну трансформацію відомої дитячої казки «Коза-дереза» розповів своїм глядачам Молодий театр у першій для театру «воєнній» виставі з промовистою назвою «Цап-кацап».

Авторка тексту (Ірина Малоліта) трішки розширила перипетії сюжету і те, що в «оригіналі» звучить як «Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу.» у виставі розіграно на половину першої дії. Дід (Іван Потапов), він же сам Бог (!), так хоче молока, що аж спускається з небес на землю і, будучи недалекоглядним (у широкому сенсі цього слова), хоч і з 12-м айфоном))), у самого чорта (блискуче грає Чопоров Ілля), замість кози, купує козла, тобто цапа. Щоб ідентифікувати генетичне походження цапа чорт розповідає про край «бєрьозок», а сам цап тримає у руках балалайку. Такі характеристики пояснити дітям думаю буде легко. Але як пояснити допитливим малятам буквальний сенс «як з козла молока»? Дід-Бог (добре, що хоч з розповідей), намагаючись отримати молоко від цапа, пробує його «доїти». У залі стоїть дорослий сміх і чим більше дід розвиває тему доїння цапа, тим гучнішим він стає. Проте, в антракті деякі дорослі обурюються (дослівна цитата): «Опохабили казку». Складається враження, що автор та режисер у бажанні «щоб було цікаво і дорослим», трохи таки передоїли цапа.

Що ж до виконавця ролі цапа, то зауважу відразу - якщо у виставі грає Борис Орлов, запам’ятайте - ця вистава не може бути поганою. Це, як знак якості для усіх постановок Молодого театру. Взагалі Борис – один з НАЙпотужніших акторів, наділений цікавим поєднанням скромності, харизматичності та багатогранного таланту актора і художника. До речі, саме цей актор зміг «переграти» мега-зірку, яка покинула театр заради квартальських забав.

Раз я згадала світ нечистої сили, то коротко анонсую, що друга дія – це уже розповідь про того ж таки цапа, який продавши душу чорту, натомість отримує чепурну хатку зайчика. Останній залишав двері відчиненими, от рогата окупантська потвора і проникла та наробила біди. А ще у зайчика є недолугий сусід-горобець (Дмитро Третьяков), який тільки і чірікає, як не про «аткуда гатовілось нападєніє», а то й інший несвідомий, але дуже впізнаваний, потік слів. І от здавалось би, що на допомогу зайчику почергово приходять лисичка (Альона Якименко), вовк (Орест Пасічник) та навіть ведмідь (Сергій Пащенко), який розмовляє з «українсько-американською» мовою. Проте, усі вони або спокушаються хто на вкрадені цукерки, які дає їм рогатий окупант, а хто і просто боїться цапа і пропонує зайчику втікати зі свого дому. Всі мізансцени легко читаються дорослими, адже саме у такому світі нечистої та нерівної сили ми зараз і намагаємось вижити.

Не знаю, кому належить ця фраза, але я підписуюсь під кожною буквою у ній: «Мій Бог носить форму ЗСУ». У другій дії на допомогу зайчику приходить рак-козак (Максим Зіневич) з могутніми клешнями-щитами та рішучістю вигнати цапа-кацапа-окупанта… Рак-козак у формі ЗСУ… Зал від дітей до батьків, бабусь та дідусів вибухає оваціями та аплодисментами. Добро перемагає, цап отримує по заслугам, батьки у гарному настрої, діти допитуються, чому батьки так багато сміялись. Всі щасливі.

Мабуть, щастя цієї вистави ще і в тому, що вона не лише допомагає ілюстративно-сценічно розповісти дітям, що таке окупація, сусід-цап, немічні сусіди та знайомі, а і додає впевненості, що зневіра у власних силах – це те чого ми не маємо права допустити. Такий Молодий театр я дуже люблю, правда. Мінімалістична і взаємодоповнююча сценографія, продумані до дрібниць костюми (тільки вуса рака-козака треба змінити!!!), дуже і дуже вдала хореографія (Ніна Змерзла), юний акторський склад на відмінно відіграє як вікові так і жестово-тваринно-політичні особливості.








Війна в Україні - Рецензія на книгу НеСвідоме мистецтво Олесі Геращенко
https://zn.ua/ukr/ART/obpalene-pokolinnja-ukrajinski-art-zirki-v-konteksti-revoljutsiji-j-vijni.html
Рецензія на книжку про сучасне українське мистецтво періоду Майдану Гідності та російсько-української війни.


Театр у хроніках війни
Українські митці стали гостями Шекспірівського фестивалю у Гданську

Ростислав Держипільський, Тамара Трунова, Андрій Май, Тетяна Шелепко, Андрій Палатний стали гостями та спікерами у межах дебатів на тему "Театр під час війни" на Міжнародному Шекспірівському фестивалі у Гданську, що розпочав свою роботу 27 липня і триватиме до 6 серпня.

У межах фестивального полілогу говорили чим і як живе український театр у період російсько-української війни. Говорили про перетворення театру у центр гуманітарного сприяння, про вистави у бомбосховищі, про вистави, як спосіб колективноі арт-терапії, про театралів-захисників України на передовій російсько-української війни, про можливості та потреби українського театру сьогодні.
( щиро дякую пані Катерині Бродовській за інформацію про фестивальну подію у мережі ФБ).
Теперішній 26-й Міжнародний Шекспірівський фестиваль у Гданську об'єднав у своїй афіші шекспірівські вистави з Італії, Данії, Норвегії, Чехії, США.
У межах фестивалю - - дискусійні панелі, майстер-класи, концерти, виставки, стедап-виступи, спілкування з режисерами та акторами.

Міжнародний Шекспірівський фестиваль у Гданську заснований Єжи Лімоном, видатним польським шекспірознавцем, письменником та перекладачем.
Фестиваль у Польщі, на думку Єжи Лімона, ставу Європі другим за значенням Шекспірівським форумом після шекспіровських заходів на батьківщині самого драматурга у Англії, у Стратфорді на Ейвоні, де знаходиться Шекспірівський інститут і де постійно проходять престижні Шекспірівські конференції та різні театральні заходи.
Ще 2017-го Івано-Франківський Національний театр імені Івана Франка презентував європейцям украінську Шекспіріану - - свого"Гамлета" у постановці Ростислава Держипільського.
Нині український режисер став одним з почесних гостей у межах міжнародного Шекспіріаського театрального форуму у Польщі.


Театр в хроніках війни (анонс)

ЗАВТРА - - ПРЕМ'ЄРА:

ТРЯСЕ ЦАП БОРОДУ, бо звик так змолоду

Завтра, о 12.00, - - літня прем'єра воєнно-театрального сезону від Київського Молодого театру - - казка для дітей та дорослих "ЦАП-КА-ЦАП" за мотивами української народної казки "Коза-Дерза".
Проєкт здійснено в межах реалізацїііі#ZMINA_2_0 фонду "Ізоляція" за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Театр анонсує виставу так: "Виразні алюзії на сучасні події політичної арени світу зчитуються у виставі дорослими. А діти побачать на сцені яскраву казку, яка вчить кожного обороняти рідний дім та не вірити ворожим пройдисвітам" .
Авторка літературного тексту на основі української казки - - Ірина Малоліта. Художник - Борис Орлов,. Композитор - - ІлляЧопоров. Хореографія - - Ніна Змерзла.
Грають:Борис Орлов, Іван Потапов, Ірина Малоліта, Дар'я Якушева, Ксенія Нікішина, Дар' я Грачова, Якименко Альона, Третьяков Дмитро ІлляиЧопоров, Орест Пасічник, Сергій Пащенко, Максим Зіневич, Роман Новак та інші

20 last posts shown.

664

subscribers
Channel statistics