CHORNOBROVA KAROOKA

Двоє дітей (в одній родині) ніколи не живуть у одному й тому ж середовищі, навіть якщо їхні світи збігаються до найменших деталей.

Контекст:
Автор говорить про те, що у РДУ є важливий спадковий складник - чутливість, тобто діти батьків, у яких є розлад дефіциту уваги, будуть генетично більш схильні мати такий самий розлад. Але вирішальним чинником, який визначає, чи будуть у дитини порушення РДУ, або вони не проявляться, є середовище. На яке впливають черговість народження дітей в сім’ї, економічне становище батьків та їхній емоційний стан, історичні та соціальні обставини та інше.

Сам автор народився у єврейській родині в Будапешті 1944 року, за два місяці після чого нацисти окупували його рідне місто.
Його молодший брат народився через 2,5 роки - у період миру і емоційного полегшення.
А наймолодший брат народився в Канаді - після того, як сім’я бідних емігрантів втекла з Угорщини після революції 1956 року - в розпал економічної кризи та непевності щодо майбутнього.
Автор та його наймолодший брат лікувались від депресії та РДУ, а в їхнього середнього брата подібних проблем не було.

Діти в одній родині можуть їсти однакову їжу, брати участь в тих самих подіях та отримувати однакове виховання, але жити у різній емоційній атмосфері у перші критичні роки свого розвитку. Це стосується перш за все батьків та їхнього індивідуального емоційного балансу, що може в період між народженням братів і сестер суттєво змінюватись. Автор також наводить багато різних досліджень, які показують, як сильно емоційний стан батьків впливає на немовлят, особливо на гіперчуливих.

І я думала про це раніше, але не в контексті РДУ.
Я молодша за свою сестру на 7 років, і наше з нею дитинство не могло б бути більш різним. Ми застали різне матеріальне становище, різні житлові умови, різний емоційний стан обох з батьків і в цілому різну атмосферу в сім'ї. Я би навіть сказала, що ми отримали зовсім різних батьків, хоча це були одні і ті самі люди.

Для мене початок був нудним. Більше 20% майже нічого не відбувалось. Я б сказала, що ця частина книги була присвячена висвітленню історії і введенню читачів в курс справи, але це не зовсім правда. Там здебільшого просто описувались будні героїв, і лише трохи розкривались їхні особистості. Далі стало дещо цікавіше.

Коротко про те, в чому ж там була суть:
Анніка - принцеса, яка готується взяти шлюб за домовленістю, аби зміцнити позиції королівської родини. Леннокс - вигнанець, який втратив все задовго до свого народження і живе мрією відібрати у правлячої династії трон, який мав би належати його народові. Анніка вірить, що на її землях колись було 6 кланів, які згодом вирішили об’єднатись і обрати її родину своїми правителями. Леннокс каже, що кланів було 7, і саме його народ мав правити, але їх усунули від влади і стерли зі сторінок історії - так, ніби їх ніколи і не було. Хто з них має рацію? Про це і йдеться на 576 сторінках. Спойлер: я зрозуміла все ще до половини🥲

Але ніби самої лише боротьби за престол було мало, між героями виявляється ще більше причин для ненависті: кожен так чи інакше приклав руку до смерті важливої для іншого людини. Тобто це книга не просто про легку неприязнь, яка потім змінюється на кохання. Вона про справжніх ворогів, які бажають смерті одне одного. Вона про гнів, помсту, милосердя, спокуту і прощення.

Мені сподобався не дуже стандартний формат оповіді. Герої по черзі (через розділ) розповідають про те, що відбувається в їхньому житті, тобто ми паралельно дізнаємось про один і той самий проміжок часу з точки зору двох різних осіб.

З того, що ще мені сподобалось.
Герой розповідає про те, що в його народу є свято єднання, на яке прийнято плести браслети й дарувати їх тим, хто подобається. І в книзі був досить милий і зворушливий момент, пов’язаний з цією традицією. І ще один - з частинкою дому❤️‍🩹

Все інше мені не дуже сподобалось.
Те, як саме герої зможуть бути разом за їхніх обставин, було для мене очевидним. Як і те, кому з другорядних героїв не можна довіряти. І я не скажу, що книжка погана. Вона викликає якісь емоції - я декілька разів мало сльозу не пустила, - але вона просто не чіпляє. Ні сюжетом, ні героями, ні проблематикою. Я завершила книгу, і все. Ні емоцій, ні думок опісля. Для мене історія закінчилась разом з символами на останній сторінці (а в мене такого майже ніколи не буває).