Edges of Empathy. Зоопсихологиня Настя


Channel's geo and language: Ukraine, Russian
Category: Nature


Соц мережі та послуги https://linktr.ee/edgesofempathy?utm_source=telegram

Related channels

Channel's geo and language
Ukraine, Russian
Category
Nature
Statistics
Posts filter


Я от все думаю. Для того, щоб наказ бомбити гідроелектростанцію спустився вниз і це дійство, безпосередньо, відбулося, він же повинен пройти через огроменну кількість людей. Так от, як ці люди потім сплять вночі? Я розумію відсутність емпатії і логіки у серійних маньяків, наприклад: часто це якісь органічні чи функціональні розлади нервової системи. Але у такої кількості людей одночасно... Як?? Ну от як? Я не розумію, як я з ними можу бути взагалі одного виду. Скільки років цій війні, а я досі дивуюсь.

Корисні посилання, можливо, вони можуть знадобитися вам чи вашим знайомим:
Чат підтримки власників тварин

Список організацій, які можуть допомогти з евакуацією тварин

Київській приют шукає перетримку для своїх песиків, щоб прийняти евакуйованих тварин

Безкоштовний гайд по адаптації собаки після вимушоного переїзду

До мене та моїх колег (doglogica, kinolog_and_belladog, dogfactory, zoo.proekt, @aina_garnett) можна звернутися за безкоштовними порадами щодо допомоги та адаптації тварин в нових умовах.

Тварини в зоопарку в Новій Каховці загинули. Багато домашніх тварин в притулках теж. Більшість спеціалістів з поведінки тварин з росії мовчать. Знайомі, які виїхали з росії - перевжана більшість мовчить. Якщо вони не підтримують те, що відбувається, чому вони мовчать? Вони вже виїхали. І все одно мовчать. Все одно мовчать...

2.2k 1 20 19 105

Мені здається, я якось в телеграмі особливо не розповідала про це, але ми з Адою почали займатися фрізбі з кінці осені. Ми займаємось онлайн з тренеркою, і я прям в захваті від цієї діяльності.

Ми займаємось тим видом фрізбі, який називається фрістайл. Під час виконання програми фрістайла, собака ловить диск, але паралельно виконує трюки, складні стрибки та вправи, які вимагають високої техніки та підготовки. Людина теж виконує певні трюки, грає з дисками, жонглює і так далі. Все це в динаміці, швидко, завзято.

Мені прям дууже подобається, хоча я сумнівалась, коли йшла, бо Ада раніше не ловила нічого в повітрі взагалі, навіть їжу. Але, як бачите, їй теж це дуже зайшло, так що будемо продовжувати удосканалювати свої навички.




​​Сьогодні зранку пішов Сіріус.

Малий захворів й “згорів” трішки менше, ніж за два тижні. Скоріш за все, в нього був новий тхорячий коронавірус - хвороба фреток, яку декілька років тому відкрили в Нідерландах.

Зараз в домі відчувається пустота, бо все навколо все ще пристосовано для нього: контейнер з наповнювачем стоїть на клітці, щоб Сіріус не зміг вилізти. В його схованці за батареєю досі лежать всякі “дуже цінні” дрібниці. Більше не потрібно слідкувати за щойно випраною білизною в кошику - Сіріус не прийде та не спробує повитягувати звідти шкарпетки. Не треба ховати пласткові пляшки, закривати пральну машинку в якій він гриз манжету. Я раніше навіть не помічала, як багато в нашому домі підлаштовано під це тхоряче торнадо. Сіріус був таким маленьким, але його завжди було так багато. І зараз я гостро відчуваю його відсутність.

Сіріус був розумним, комунікативним та вигадливим. Він міг знайти спільну мову з усіма моїми тваринами… Якщо він цього хотів. Чого тільки варті його ігри з Адою та Мілкушею. Мені боляче, сумно і я відчуваю багато провини. Як завжди буває, коли втрачаєш когось близького тобі.

Мені завжди важко прийняти смерть, як відсутність. Якось в голові не вкладається, що в якийсь момент людина чи тварина просто зникає. Лишається тіло, але це всього лише оболонка. І ти сидиш і думаєш: де він? Де? Куди він дівся? Можна обійти всю планету, заглянути в кожний закуток - його там не буде. Але, він же був тут. Сидів в мене на руках, їв з рук. Як можна просто взяти і… зникнути.

В силу моєї професії мене часто питають, чи колись після втрати тварини стає легше. Чи зменшується горе. Насправді ні, воно не зменшується ніколи. Але легше все одно стає. Тут мені дуже відгукається думка Лоіс Тонкін, яка казала, що з часом зменшується не горе всередині нас, а просто ми ростемо довкола нашого горя.

А ще мене підтримує та допомагає згадувати Сіріуса сильним, веселим та цікавитим. Він пішов у хворобі, і в голові стоять спогади про те, як йому було погано. Але насправді, так він відчував себе меншість свого життя. Його переважну більшість він досліджував, перемагав, здобував та радів. Прощавай, маленький друг.
Сіріус Блек, 24.06.2020-16.05.2023


Але нагадую: жодна нейровідмінність не означає, що на тварині треба поставити хрест. Як правило, майже в будь-якій ситуації все ж таки щось можна зробити, щоб допомогти своїй тварині та собі. Головне лишатися терплячими та памʼятати, що “відмінний” не означає гірший.


Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю та тварини

Завершую цикл постів про невідмінність у тварин розладом дефіциту уваги з гіперактивністю. Саме таке формулювання діагнозу вважається найбільш коректним, оскільки дефіцит уваги більш характерний симптомом для цього стану, ніж гіперактивність.

У людей з РДУГ спостерігаються відмінності в роботі певних ділянок мозку, зокрема - дофамінової системи. Дофамін - взагалі дуже цікавий нейромедіатор, всі спеціалісти з поведінки його дуже люблять, бо він напряму впливає на навчання та субʼєктивне відчуття винагороди: допомагає знаходити мотивацію щось робити, концентруватись на задачі, а різкий спад дофаміну призводить до відчуття фрустрації та навіть агресії. Люди з РДУГ погано концентруються, їм важко організувати та дисциплінувати себе. Те, що нейротипова людина може зробити за допомогою “сили волі”, для людини РДУГ фізично неможливо. З іншого боку, люди з РДУГ мають тенденцію впадати у стан, який називається гіперфокусом: повна концентрація на задачі, коли людина може щось робити декілька годин поспіль, не відволікаючись та не іноді навіть не відчуваючи фізіологічних потреб. РДУГ зазвичай, ніколи не йде сам: близько 85% людей з РДУГ мають якийсь коморбідний ментальний розлад, часто це РАС, тривожність, БАР чи депресія.

То що там у тварин?
Якщо коротко - судячи з усього, тварини теж можуть ним страждати. З собаками ситуація дещо більш однозначна. По-перше, цілий ряд дослідників знайшли кореляцію між РДУГ-подібною поведінкою у собак та генетичною складовою (Sulkama et al 2021, Person et al 2016). По-друге, РДУГ-подібну поведінку у собак багато вивчають за допомогою опитувань, спостережень, інтерпретації відео та вимірюванні рівня дофаміну та серотоніну (Csibra et al 2022, Gonzalez-Martinez et al 2023, Bleuer-Elsner et al 2019). Для РДУГ у собак навіть було запропоновано окремий термін - синдром гіперчутливості та гіперактивності. (ГЧ-ГА синдром).

Симптом собак з ГЧ-ГА синдромом:
- низька здатність концентрувати увагу та важкість у тренінгу;
- висока потреба в русі, неможливість собаки сидіти на одному місці, навіть якщо навколо нічого не відбувається;
- реактивність;
- тахікардія;
- імпульсивність;
- поїдання нехарчових обʼєктів;
- швидке перемикання уваги між різними предметами (собака кидає одну іграшку, біжить до іншої, кидає її, біжить до опікуна і так далі);
- собаці важко контролювати силу укусу під час гри;
- схильність до переїдання;
- низька толерантність до фрустрації.

Що стосується котів, то вгадайте що? Досі немає нормальних даних щодо РДУГ у них. І знов, як і з РАС, вся іронія полягає в тому, що коти самі по собі проявляють більше РДУГ-подібної поведінки, ніж собаки. Здатність середньостатистичної кішки концентрувати увагу поступається такій у собак. В той самий час, кішки здатні годинами сидіти й спостерігати за тим, як повільно капають крапельки з крана у ванній.

Спостереження за кішками дозволяють сказати, що певна комбінація РДУГ-подібної поведінки їм все ж притаманна (гіперактивність, імпульсивність, низька здатність концентруватися, невміння контролювати силу укусу під час гри тощо). Але, тут не слід забувати, що кішки взагалі сильно недоотримують в стимуляції під час квартирного утримання, тому така поведінка може бути викликана недостатнім рівнем фізичного та когнітивного навантаження.

Насправді багато з симптомів РДУГ-подібної поведінки у тварин пояснюються іншими речами: поганим тренінгом, недостатньою соціалізацією, недостатнім (або зависоким) рівнем активності, тривожністю, фізіологічними проблемами тощо. Але що важливо памʼятати - РДУГ це, перш за все, про увагу та концентрацію, а не про гіперактивність. Дуже багато людей постраждало, вчасно не отримавши діагноз та лікування саме через хибне уявлення про те, що гіперактивність довгий час розглядалась як визначний симптом цього стану.


Ой, я так люблю такі відео. Дуже яскрава та коректна комунікація: дорослий пес показує зуби, щоб обозначити кордони, а цуцик миттєво відсторонюється, коли це помічає.
Після чого дорослий миттєво пом‘якшує цей момент за рахунок облизування: «все нормально малий, не хвилюйся, просто не лізь до моєї іграшки»

Адуська дуже часто іншим собакам показує щоб вони збільшили дистанцію саме в такий спосіб: мовчки піднімає губи й показує зуби. Без гарчання, кидків, гавкоту.

І боже, дивитись, як собаки адекватно реагують на це - зупиняються, починають показувати більше сигналів примирення чи обходять - це любов. Бо так, насправді, робить меншість. Більшість пруть напролом, їм на все начхати. Наслідок невміння спілкуватися та невідповідної соціалізації, коли люди думають, що соціалізація це про «водити собаку на собачі майдайнчики до інших собак» і все.


Взагалі, перш ніж ставити своїй тварині діагноз, подумайте про те, що симптоми аутистично-подібної поведінки перетинаються з іншими фізичними та ментальними проблемами: компульсивною поведінкою, поганою соціалізацією, генералізованою тривожністю, неврологічними захворюваннями. Й з набагато більшої ймовірністю, у вашої тварини щось зі списку вище.

А навіть якщо ви впевнені, що у вашого улюбленця та сама дисфункціональна поведінка собак - це не робить його гіршим за інших. Як і люди з РАС можуть адаптуватись, знайти підтримку та напрацювати механізми самодопомоги - те саме можна зробити й з собаками. Якщо нарешті прийняти їхню відмінність, навчитися поважати її, та взяти на себе подальшу відповідальність за створення гарних умов добробуту для того, хто потребує вашої турботи.


Чи бувають у тварин розлади аутистичного спектра?

Відповідь на це питання не може бути простою. Тема розладів аутистичного спектра не вивчена до кінця й у людей, що вже казати про тварин.

Взагалі, що таке РАС?
Нейровідмінність, що характеризується труднощами соціальної поведінки, комунікації, наявністю повторюваної поведінки та обмежених інтересів, сенсорною чутливістю та важливістю в дотриманні рутини. Дослідники та лікарі з кожним роком відкривають все нові й нові особливості людей з РАС, але велика складність вивчення цього стану полягає у тому, що буває дуже важко відділити причини й наслідки. Для прикладу, люди з РАС часто демонструють ознаки тривожних станів та депресій, але чи викликані вони особливостями роботи їх нервової системи, чи тим, що вони вимушені жити у суспільстві, яке їх не приймає?

А ще РАС не дарма розшифровується як розлади аутистичного СПЕКТРА: деякі люди з РАС не можуть навіть розмовляти, в той час, як інші здатні повноцінно адаптуватися до соціуму й непогано приховувати свої особливості, навіть від самих себе.

Діагностика РАС у людей це складний й довгий процес, який вимагає комплексного підходу й часто займає не один рік. Думаю, зрозуміло, чому вивчення РАС у тварин викликає стільки складнощів: не можливість поговорити з твариною та отримати знання про субʼєктивні враження, часте перетинання симптомів з іншими ментальними та фізичними станами сильно ускладнюють цей процес. Тому, коли ми кажемо про тварин, технічно ми можемо казати тільки про аутистично-подібну поведінку, але не про РАС.

Давайте тепер конкретніше. Спочатку про собак. Першу статтю про аутистично-подібну поведінку у собак опублікували у 1966 році (Fox), після чого така поведінка отримала назву Дисфункціональна Поведінка Собак (ДПС). Пізніше (Topal et al, 2019), взагалі запропонували використовувати собак як модельний обʼєкт для вивчення РАС, через їхню схожість з людьми у певних соціальних відгуках та реакціях. Нещодавнє дослідження такого явища, як погоня за власним хвостом у бультерʼєрів (Moon-Fanelli, 2011) виявило цікаву закономірність: бультерʼєри, які бігали за своїм хвостом малі тенденцію впадати в стан трансу, проявляти гіперфіксації, та уникати комунікації як з людьми, так і з іншими собаками. Чи не може це все бути обумовлено однією природою, а біготня за хвостом підозріло нагадувати стиміннг - типову ознаку людини з РАС?

Які симптоми вважаються проявами ДПС:
- зниження зацікавленості у спілкуванні як з людьми, так і з іншими собаками;
- компульсивна поведінка: переслідування хвоста, кружляння, одержиме копання;
- зниження вираженості мови тіла, не завжди коректне користування нею;
- невідповідна реакція на стимули: собака може бурхливо відреагувати на легкий доторк та бути гіперчутливим до звуків;
- уникнення нових ситуацій, бурхлива реакція на зміну рутини;
- зниження фізичної активності та не зацікавленість у “типових” собачих іграх.

Що стосується котів, тут все ще складніше. Бо, по-перше, людство (по якійсь невідомій мені причині) не дуже зацікавлено у вивчені поведінки котів, й досліджень про них загалом набагато менше ніж про собак. А по-друге - коти самі по собі трішки більше “аутистичні” тварини, ніж собаки. Вони не настільки соціальні, як люди та собаки, мова тіла в них не настільки виражена. Коти зазвичай, важче сприймають зміни у навколишньому середовищі та ритуалах, ніж люди й собаки. Тож чи можемо ми повноцінно говорити про РАС у виду тварин, чия “норма” докорінно відрізняється від людської? Мені здається, людство, з притаманним йому спешисизмом, дати відповідь на це питання поки що не готове.

Я не знайшла досліджень про аутистично-подібну поведінку в кішок, в той час пацюків та мишей, як модельні обʼєкти, вивчають активно. Але, знову ж таки! Пацюки та миші - соціальні види.


А на цьому фото три високочутливі панянки, які якось умудряються уживатися та знаходити спільну мову 😅


Високочутливість у тварин

Квітень - місяць інформування о нейровідмінностях. Нейровідмінність - вроджений або набутий стан нервової системи людини, який функціонально відрізняється від більшості у популяції. За своєю природою нейровідмінність не вважається патологією, але часто, завдяки багатьом фактором, стає одним із визначних причин розвитку ментальних захворювань. До нейровідмінностей відносять розлади аутистичного спектра, розлад дефіциту уваги з гіперактивністю, дислексію, високочутливість, іноді травми та деякі інші стани.

І що дивно (ні), у тварин теж зустрічаються стани, які нагадують ті чи інші нейровідмінності у людей. Тому в цьому місяці я розкажу про аутистичні розлади, розлад дефіциту уваги з гіперактивністю та високочутливість у тварин. Почнемо з останньої.

Високочутливість - це темпераментна особиста риса, яка характеризується підвищеною чутливістю центральної нервової системи та глибшою обробкою незначних фізичних, соціальних та емоційних стимулів. Грубо кажучи, високочутливі істоти отримують більше інформації із меншої кількості подразників. А від так, краще помічають дрібниці, мають гарну інтуїцію, тонше відчувають нюанси соціальної комунікації. Але так само високочутливі істоти швидше втомлюються, гостріше відчувають дискомфорт від “незначних” стимулів та схильні до розвитку ментальних хвороб - депресій, тривожностей, травм, межового розладу (Acevedo et al, 2014)

Ознаки високочутливості спостерігаються у більш ніж 100 видів тварин, включаючи риб (Wolf et al, 2008). Тож не дивно, що й домашні тварини можуть володіти цією особливістю.

Ознаки високочутливості у тварин схожі на людські: чутливість до неприємних звуків, вибагливість у харчуванні, матеріалу амуніції, лежанок. Високочутливі собаки й коти вимагають більше ритуальності у спілкуванні, легше “переймають” емоції людини та інших істот навкруги. Їм важче пристосуватися до змін, вони схильні до тривожностей, перезбудження та реактивності. В одному дослідженні, високочутливість у собак була одним із найзначніших предикторів розвитку поведінкових проблем (Dube et al, 2020)

Високочутливі істоти - це “сніжинки”, які можуть бісити пересічну людину своєю вибагливістю та нерідко чують у свою адресу: “Та чого ти переживаєш, нічого страшного не відбувається!”; “Ти занадто драматизуєш”; “Не придумуй, всі так живуть”. Або навпаки, стикаються з сильним знеціненням: “Ну, ти просто така чутливенька в нас, що з тебе взяти”.

Але насправді, те, що вам здається незначним стимулом, для вашої тварини (або близької людини) може дійсно бути дуже важливим й спричинювати набагато більше дискомфорту, ніж вам. Високочутливі істоти не придумують й не випендрюються, вони дійсно швидше втомлюються, гостріше відчувають, сильніше переживають. Це навіть не психологія, це фізіологія.

Нам важко сприймати відмінності й в інших людей, що вже казати про тварин. Не дивно, що в одному з досліджень, про яке я згадувала вище, найчастіше поведінкові проблеми виникали в парах, де собака був високочутливим, а людина - ні. Людина, яка не розуміла, наскільки важливими можуть бути певні дрібниці в комунікації, емоційній відповіді, ставленні та оточенні тварини - просто не лишала собаці шансів.

При тому, потреби високочутливих тварин нічим не відрізняються від їхніх нейротипічних товаришів. Їм так само потрібно грати, пізнавати нове, спілкуватися, реалізовуватись… Просто, враховуючи особливості їхньої нервової системи, організувати їм повноцінне життя може бути дещо складніше. І ані вони, ані ви в цьому не винні. Просто так працює наша біологія.

902 1 14 4 41

​​Пишу поділитися одночасно й радістю, й смутком. В суботу ми нарешті купили машину! Мій шлях до водійського посвідчення був довгим: я брала практичні уроки рік, накатала біля 80 годин з інструктором й сдала практичний іспит з другого разу. Тут ще накладається спицифіка нідерланської водійської системи: практичний іспит вважається одним з найскладніших у світі. Екзаменатори, в першу чергу, дивляться на твою безпечність на дорозі: куди і як ти дивишся, як приймаєш рішення, чи можеш підлаштуватися під ситуацію на дорозі. Тому навіть часто люди, які мають великий стаж вождіння, тут не сдають з першого разу: бо екзаменатори вважають, що вони недостатньо оглядаються по сторонам, чи ще щось подібне.

В суботу я привезла машину додому, й тепер активно борюся зі своїм страхом кудись їхати на ній далі. Найбільше лякають парковки та усвідомлення, що я буду заважати іншим людям, бо буду тупити. З неділі не можу зусередитись ні на чому, сильно переживаю, не можу заспокоїтись. Треба якскоріше робити цей крок: сідати за кермо, та бороти свій страх. Машина для мене - мрія останніх років 5, й нарешті вона здійснилась, тож треба зі страхами якось розбиратись.
Зате, як розберусь, буде прям повноцінна історія успіху: як довго я до цього йшла, й який цей шлях був важкий.

Поки сиджу й боюся, багато думаю про тваринок в схожій ситуації й намагаюсь себе підтримати, як підтримувала би тварину. Як мінімум, намагаюсь не тиснути на себе аж занадто, не сварити, та не ненавидіти за «слабкість». Виходить через раз, чесно скажу 😅 але якось я з цим справлюсь. Завжди ж якось справляюсь.


Цікавий факт: традиційне англійське полювання на лисиць із гончаками досі існує як вид дозвілля та спортивної діяльності. Але! Замість лисиць зараз полюють на професійних бегунів. Мені здається, це просто чудова ідея. Коментарі до цього тіктоку теж дуже милі 😌


Ну і, до свята, працююча жінка у вигляді мене, підготувала для вас невеличкий подаруночок: безкоштовні міні-курси по мові тіла тварин!

Є по собакам, котикам та фреткам.

Я обожнюю тему комунікації та мови тіла тварин, можу спостерігати за їх спілкуванням вічно. До того ж тема мови тіла тварин є абсолютно базовою для будь-якої людини, яка вирішила завести тварину, будь то собака, кіт або маленька фретка.

До того ж знання мови тіла стає в пригоді й під час тренінгу, й під час знайомства тварин один з одним, й під час спілкування із вами. Найчастіше випадки агресії в бік власного опікуна або інших членів сімʼї викликані саме непорозумінням й не вмінням вчасно помітити застережливі сигнали тварини.

Від себе скажу, що мені було дуже цікаво готувати їх саме в такій комбінації, бо я постійно порівнювала ці види тварин між собою й бачила, наскільки різне у них сприйняття світу, сигналів, які є особливості. Це багато каже нам про те, як вони еволюціонували, розвивалися, до чого пристосовувались і як на них вплинуло одомашнення людиною.

979 1 22 8 48

Проблема ще й в тому, що насправді, гендерні стереотипи впливають і на ставлення до тварин, особливо це помітно у коней: кобили досі вважаються емоційними істеричками, вершники схильні частіше ігнорувати ознаки болю і дискомфорту у кобил, списуючи все на "дурний жіночій характер".
Писала навіть колись пост про це, ось тут


Дівчата, зі святом всіх нас!
Хочу нагадати, що 8 березня - це не свято «весни та краси», це нагадування про те, який шлях вже пройшли жінки у виборювані власних прав. Те, що в нас є право голосувати, вільно пересуватися, відкривати ФОПи й рахунки в банках - все це заслуга руху за права жінок. І ця боротьба досі не завершена, вона триває: гендерних стереотипів та обмеження прав жінок в різних країнах все ще багато.


Як розважати котиків

Цим постом я анонсую відкриття продажів курсу про розваги для котів! Розважати котиків - це ще та задачка. З одного боку, кішки - активні мисливці і їм необхідне активне навантаження на всі органи почуттів. З іншого боку - ті ще неофоби. Їм потрібен час, щоб розкачатися та зрозуміти, що нова діяльність, яку ви їм пропонуєте - цікава. До того ж котам швидко набридають іграшки, вони легко втрачають зацікавленість у нових предметах.

У своєму новому курсі я пропоную ідеї для котячих розваг на всі органи почуттів, а також розказую:
- як розіграти не грайливу кішку;
- як скласти графік розваг;
- що робити, якщо кіт не дає спати вночі;
- як привчити до шлейки й почати гуляти;
…і багато іншого.

Курс для тих, хто:
- цікавиться як краще гратись з котиком;
- хоче зрозуміти, як якісно проводити час з кішкою;
- має не грайливу та вибагливу у розвагах кішку;
- хоче допомогти своєму котику впоратися з тривожністю, та підвищити його впевненість у собі;
- має декількох котів, які від нудьги намагаються дражнити один одного;
- чиї котики займаються нічними "тигидимами" й заважають спати;
- має молоду, сповнену енергією кішку;
- виховує котеня і хоче дати йому всебічний розвиток.

Доступно три тарифи:
- доступ до уроків;
- доступ до уроків + одна 20-ти хвилинна консультація: щоб допомогти вам підлаштувати теоретичну інформацію під вашу конкретну ситуацію;
- доступ до уроків + дві 20-ти хвилинні консультації: щоб через певний час після першої консультації звіритись по результатах й ще краще підлаштувати графік розваг під конкретного котика.

Перший, вступний урок, вільний для перегляду, щоб ви могли зрозуміти, що буде, а чого не буде не цьому курсі, й чи підходить вам формат мого викладання.

Буду рада всіх бачити!

986 1 20 1 42

Video is unavailable for watching
Show in Telegram
Кидаю сюди корисне відео із тіктоку про привчення тварин до неприємних процедур. Для котів можна використовувати схожу схему, з єдиною поправкою, що це може зайняти довше часу

985 1 17 5 45

Чому покарання працює краще?

Дисклеймер: По-перше, назва свідомо провокативна. По-друге, в даному пості під словом “покарання” я буду мати на увазі те, що обозначається у квадранті як P+ (позитивне покарання).

Думаю, багато хто, спостерігаючи за динамікою взаємодії з твариною помітив, що покарання можуть бути набагато ефективніше, ніж позитивне підкріплення. Варто наїхати на собаку й вона відразу стає уважною. Один раз смикнув за зашморг - і пес слухняний всю дорогу. Попшикав на кота з пульверизатора, й він на стіл ні ногою. Найчастіше виправдання, яке я чула щодо використання аверсивної амуніції: “Краще я декілька разів вдарю собаку струмом й мене буде стабільний підзив, аніж довго тренуватися на позитивному підкріпленні, боячись, що собака втрапить у халепу”.

Чому це відбувається?

Позитивно та негативно забарвлені події мають різну цінність для тварини та обробляються різними частинами мозку. Позитивні емоції - це звісно добре, але в цілому вони не обовʼязкові для виживання. Негативні ж допомагають саме виживати. Відчуття фізичного дискомфорту, страху, тривожності - в кінцевому випадку це все зводиться до того, щоб уникнути серйозних пошкоджень та смерті.

Мотивація страхом - одна з найсильніших речей, що керують живими істотами. Бо діє на найбільш глибинні, примітивні структури нашої психіки. Той, хто не боявся, давно програв еволюційні перегони й не лишив нащадків.

Одначе, саме по собі покарання, продукуючи страх, а з ним і стрес, потенційно здатно призвести до ментальних та фізіологічних проблем, як в людей, так і у тварин. Покарання можуть зробити тварину слухняною, але не щасливою.

На це твердження можна справедливо заперечити, що цей світ все ще повниться контрастними тренерами, що активно використовують покарання у своїй роботі й мають задоволених клієнтів. Їхні собаки (зверніть увагу, такі працюють переважно з собаками та конями, а не з котами та дикими тваринами) можуть почуватися добре й не мати якихось яскраво виражених проблем, повʼязаних з аверсивним вихованням. Чому ж, якщо це настільки погано?

По-перше, можливо, якісь “симптоми” чи сигнали у тих собак ми не помічаємо. По-друге, тому що кількість побічних ефектів покарання дійсно В ТОМУ ЧИСЛі залежить від вправності тренера: тобто вміння підібрати “правильне” покарання та вчасного його “прикласти”.

Але основна проблема в тому, що набагато більше поява побічних ефектів від покарання залежить від совокупності інших нюансів: генетики, рівня загального стресу, попереднього досвіду, контексту ситуації… Що для одної тварини буде травмою, повз іншу пройде майже непоміченим. Більш того, подія, яка сьогодні не сприймалась травматичною, завтра може такою стати.

Так, змінних аж занадто багато й ми НЕ ЗНАЄМО, і часто навіть не можемо передбачити, що саме травмує цю конкретну тварину. І в такому випадку, ціна нашої помилки стає занадто високою: ми ризикуємо розміняти на слухняність страждання іншої живої істоти.

А ще складно не помітити, що покарання далеко не завжди призводить до зменшення вираженості певної поведінки (як і підкріплення - до її збільшення, але про це якось в окремому пості). Інтернет, та й особистий досвід кожного спеціаліста повний історіями тварин, у яких покарання тільки погіршили проблему, або навіть створили її.

Бо робота психіки складна, і не зводиться виключно до Скіннерівського квадранту.


Video is unavailable for watching
Show in Telegram
Це класичний приклад шейпінгу: я загадала Мілкуші пиняння мʼяча носом. Мілкі дуже швидко зрозумів, що треба робити, хоча це новий для нього предмет. А все через те, що ми з Мілкушею періодично "шейпимся" й він вже знає, що коли я ставлю перед ним новий предмет, я очікую від нього якоїсь дії з цим предметом, просто треба здогадатися, якої. Все хочу спробувати фрі-шейпінг, але все не наважуюсь: боюся, що він ще не потягне.

20 last posts shown.

1 446

subscribers
Channel statistics