Я не була на похоронах дедушки, бо він помер в окупованому місті. Низький уклін моїй матері та її чоловіку, які проводили його в останній шлях.

Не була також на похоронах Колі. Не встигла за часом. Мені сумно через це.

На днях розмовляли з подругою, в якої на пневмонію важко захворіла мама. Теж в окупованому місті. Вона живе одна, і подруга поділилась страхом, що якщо її мама помре — вона не зможе приїхати навіть поховати. Її туди просто не пустять на кордоні. Що робити в такий ситуації — чорний екран, пустота. Нема відповіді. Я не знаю. Вона не знає.

— Вона не помре, не думай за це.
— Ага. Добре.

Наша реальність — щось, що навіть уявити неможливо.