життя як ритуал щастя


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian


Коротка емоція у фото, картинах, відео та верлібрах українською, для позитиву та мотивації.
Якщо Ви любите життя та умієте ним тішитись, Вам сюди.
Творімо разом "життя, як ритуал щастя"!
Пишіть:
@happiness_ritual_chat

Связанные каналы

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Statistics
Posts filter


#короткі_емоції

Думки патокою
тягли дні до безкінечних
передсвятечних
ночей під Вефліємською зіркою,
незграбно затягуючи у трясовину,
не раз
і не в одну,
роздумів калача з діркою.

Ще одне коло навколо сонця
і криза змарнованих можливостей цементує мрії
у кігті повітряних зміїв.

Мертвий погляд сільської пічки,
що вірить у тепло окопної свічки.

Нам всім зараз прагнеться бути почутими,
коли ми з надривом
ламаємо ребра з середини
у німому мовчанні безвиході
у проході
у ще один день.

Ще один день...
із засніженими бліндажами
і пересиченими живим м'ясом котами.
Ще одна обіцянка,
кава три-в-одному,
довіра, зрада і
одна за все винагорода...
один спальник з польовими мишами, керівництво з новими казками,
дзвінок від мами...

Ще один день
на який дивишся з боку,
який тягнеться з лютого

позаминулого року...

--------------------------------
Юлія Гринчук ©12.12.23


У лелек, десь у їх смарагдових болотах з міріадовим мохом, нечутним шепотом передаються приховані знання...

Звідки чорнокрилі знали, що попередні роки треба приносити хлопчиків? Лише вони готувалися між є-документами та автострадами до окопів та бомбардувань.

Здавна на Поліссі баби шептались, що ніц доброго в тому родяться одні хлопи, що то до війни....

Коли ми рухаємо світ не торкаючись його, користуємося майже магією при спілкуванні на різних континентах та на екскурсії рванули до Космосу. Війна?
Та у нас холодильники складають списки покупок, а роботи працюють офіціантами... Ми вкладаємось у нанотехнології, а андронний коллайдер уже буденна тема... Війна? Та дайте вірус пережити!

Але бузьки щось нам голосно стрекотали на електричних стовпах нервово злітаючи парами у чисте українське небо.

Десь у Поліських болотах жаб'ячими шкірками написано прикмету збільшення чоловічого племені перед війною...а ми дивились на статистику і у глибокому незнанні законів предків, тішилися.

А чорногузи нас попереджали...


Я люблю людей...обіймати їх при випадкових зустрічах у невтримному трафіку вулиць,
відчувати лоскіт волосся коли цілуючи ледь торкаєшся щоки,
спостерігати за метушнею в досягненні так званого успіху,
усвідомлювати щирість торкаючись долонь та сором'язливість під прикритими віями.

Я люблю людей...коли наші цінності співпадають у вагомості, а соціальність переростає у Особистість,
коли ми відточуємо болюче словесне піке на ворогові, а ближніх огортаємо ніжністтю,
коли мудрішаємо чужими помилками і вивищуємось над натовпом не наступивши на інших.

Я люблю людей...вгадувати їх наступний крок, підслуховувати роздуми вголос і витирати першу сльозу на щоці... Люблю тих, чия душа як океан і щоразу при зустрічі хочеться зануритись на саме дно...хто ділиться не від багатства, а віт того що знає, як то не мати...

Люблю людей...особливо життя яких, можна перекласти закладинкою і наступного дня відкривши на потрібній сторінці продовжити читати...
_________________________
#короткі_емоції
©Юлія Гринчук


#коротка_емоція #СТО_днів_війни

Цієї СТОгнучої весни

У різні СТОрони розкидані діти,

І хоч СТО днів ми всі у бноні

У душах розквітають квіти.

_______________
©Гринчук Юлія
Мандала "Вінок" 25х25 полотно, акрил


#коротка_емоція
Дві правдиві історії одного весняного дня...

Вона зайшла на передні двері, демонстративно оплатила проїзд і голосно, так щоб всім було чутно, не даючи право заперечувати гаркнула юнакові на вухо, що сидів під вікном:
- Встать! Мне сложно стоять. Тебя манєрам нє учили?
Юнак мовчки підвівся даючи місце і продовжував щось дивитись у телефоні.
- Виключи! Мне телефон на голову плохо влияет! Что за молодежь? Никакого воспитания.
Всі перезирнулись і маршрутка мовчки поїхала далі.
У нас же за мову, як і за відсутність виховання, не переслідують. Толерантність жителів заходу України переросла у терпимість до всіх проявів невігластва. Вони ж не винні. У них біда. Ми потерпимо.

У студії сьогодні не було вільних стільців, тому стіл для піщаної анімації ми поставили на підвіконні галереї поруч.
-Мнє високо...- тихо прошепотіла 4-річна харків'янка, вся сім'я якої, батьки та старші брати, старалися розмовляти чистою, літературною, до блиску натертою мовою.
- Що за народ? Невже не можна розмовляти українською, якщо ви вже сюди приїхали? - скрипнула випадкова споглядачка сценки.- коли вже вчити, як не зараз? Дитинко, розмовляй українською! Ти не в себе вдома!
Дитина, яка п'ять хвилин тому ховалася під стіл від весняного грому наїжачилась і більше не промовила ні слова.
У цих історій один знаменник - мова. Але різна реакція, різний вік дієвих осіб і різний результат.
Адже, коли ми відчуваємо що отримаємо відсіч, або нас звинуватять у нетолерантності, більшість з нас увімкне функцію "гостинного хазяїна", але якщо ми, без страху отримати зворотню реакцію, можемо показати принциповість, ми вмикаємо функцію "нетерпимого борця за мову".
Перемикайте тумблер доречно і вчасно.
І все буде Україна!




#коротка_емоція
Цієї весни моє місто стало великим дитячим садком.

Чужі бабусі забавляють малечу в колясках поки знервовані та розгублені матусі намагаються знайти точку опори у розкиданому вибухами житті.

Тихий, придатний для ранкових пробіжок парк став подібним до вулика, на кожній алеї якого дзвінко лунають голоси малечі.

Громадський транспорт став місткішим, щоб вміщати більше возиків та дитячих велосипедів.

Велодоріжки ніби зроблені для прогулянок з немовлятами та тихих схлипувань у телефонних розмовах з чоловіками.

Майстер-класи по створенню милоття, яке можна взяти з собою створивши точку захисту переляканій у обстрілах малечі.

Арт-студії, які працюють у три зміни та кілограмами змальовують фарби задля години щасливих дитячих очей.

Навіть весняний дощ дзвінко ляпаючи по калюжах, нагадує дитячий передзвін сміху серед бомбардувань громом.

Моє місто цієї весни стало прихистком дитинства.

Жителі посміхаються до чужих дітей, виймають із кишень відібрані у своїх дітей цукерки і так глибоко ховають сльози, що вони потім рвуть наші груди зсередини ще пів ночі.

Моє місто цієї весни розцвіло міріадами посмішок і квітучих дерев. Ми всі тримаємось, як той вишневий цвіт на вітрі заради дитячої посмішки у цю прокляту війну.
_______________
06.05.2022


#коротка_емоція
Весна

В Україну повертаються лелеки,
показуючи напрям польоту новим залізним птахам...
Весна

Дворові коти маравчать перекрикуючи сирени...
Весна

На маскувальну сітку порізали зелену сукню у ніжні квіточки...
Весна

Як ти?- на екрані телефону, як найкоротший шлях до серця один одного...
Весна

І так хочеться, щоб вона стала переможною, ця патріотична, смілива, запекла...
Весна
______________
1.03.22




#коротка_емоція
Мам, все нормально, я в шапці (і в броніку)...

Ні, рюкзак не важкий (автомат теж)...
Дов'язуємо новий шарф з дівчатами (і маскувальну сітку)...

У них війна, а вони все меми по інтернету ганяють (поки ми сміємось над ворогом, ми не переможні)...

Ти чув цей Гімн з балкону у нашому дворі (і вибухи у сусідньому)?..

Від сьогодні безкоштовно у меню, страва "паляниця" (пригощаємо всіх, хто вимовляє правильно)...

Ти знову всі шини з гаража на барикади? (Ні, на бкокпост)...

Кума, а яка різниця між бафом і балаклавою? (Просили для тероборони)

Не матюкайся, ти ж дівчинка (руський карабль, іді нахуй)...

----------------------------
Юлія Гринчук © 28.02.22




#коротка_емоція
Три дні тому очі наших дітей сяяли миром!

Три дні тому, ми готувались до Дня народження Лесі Українки, а не до обстрілів...

Три дні тому, ми збирали кошти на екскурсії та фарби, а сьогодні на медикаменти і броніки...

Три дні тому ми прокидались у теплих ліжках і пили гарячку каву, а сьогодні ховаємось у бомбосховищах і підземках...

Три дні тому ми обіймали близьких і навіть не думали, що це може бути востаннє...

Три дні тому ми боялись "привидів", а сьогодні він наш герой...

Три дні тому, ми збирались на каву у Польщу, а сьогодні наші жінки і діти стоять по дві доби в черзі за кордон...

Три дні тому наші телевізори були джерелом новин, а сьогодні військової статистики...

Три дні тому ми мали найбільшу у світі "Мрію", а сьогодні її розтоптали...

Три дні тому наші пляшки були з-під вина, а сьогодні для коктейлів...

Три дні тому розумні зупинки не були на стільки розумними, а сьогодні вони розмовляють фразами військової класики...

Три дні тому на наших вулицях звучала музика, а сьогодні виють сирени...

Три дні тому, ми знали, що ворожі танки це зброя, а сьогодні ми дивимось на них, як на металобрухт...

Три дні тому дзвони церков скликали на молитву, а сьогодні сповіщають про повітряну небезпеку...

Три дні тому ми планували майбутнє...
як і сьогодні.

Бо, хрен їм, а не Україну!
Русский корабль, иди нахуй!

_________________
Юлія Гринчук © 27.02.22




Чому автобус, на лобовому якого пише "Щасливе Майбутнє" рушаючи з шляховим листом, раптом заїжджає у непроглядний туман невідомості і звертає не у нашому напрямку?
Не раз їдучи у подорож та займаючи м'яке сидіння позаду водія, в мою голову закрадається сумнів у точці прибуття.
Мені точно ТУДИ треба?

А можливо, якби на табличці писало "Невідоме, але цікаве" мені було б спокійніше, адже саме невідомість криє в собі момент несподіванки і можливостей.

Можливо...

Але, поки ми сідаємо позаду водія, а не беремо кермо в свої руки, маша мапа життя завжди буде таїти конкретні, але не залежні від нас цілі.

Лише тоді, коли спітнілими від страху долонями вхоплюсь за кермо, та сама натисну на газ з вимкненим навігатором, я буду впевнена, що точка призначення не в тумані, а в моїй мрії і лише тоді вона стане досяжною.

А до тих пір, мій автобус завжди йтиме не в той бік...




А завтра Зима...

Тендітними кінчиками пальців ледь торкнеться залишеного у парку на лавці осіннього листка, війне морозом здуваючи його і прискорить крок...

Цьогоріч вона сором'язливо і невпевнено цокотить на підборах вулицями міста.

Календарні листки розлетілись залишивши грудневий, який уже завтра прошепоче про законність...

Ми кутаємось у грубо в'язані шарфи та рукавички більше з поваги до Зими ніж від холоду...

А завтра всі зазиратимемо у небо в надії на цукрову пудру снігу, яка має припорошити імбирні будинки нашого міста в очікуванні зимових вакацій.

Зима вступає на трон...


У всесвітньому щастя полоні
У найменшу згортаюсь крапку.
Заховаюсь в твої долоні,
Розтечусь у яскраву ляпку...

Затиснувши кулак в потузі,
У знемозі вийдеш із дому.
Я між нам ставлю крапку.
Ти тихенько доставляєш кому...


Ви пам'ятаєте оте щемке хвилювання, коли заходячи в море чи озеро ми підходимо до точки коли дно перестане торкатися твоїх ніг? Ти просто мусиш пливти...або повертатись на ту точку де ти відчуваєш липку, затягуючу, але надійну поверхню замуленого дна.
От на такій точці, коли лише пальцями ніг ти відчуваєш опору а вона цілує тебе у губи і ще крок ти будеш її пити, ми і вчимося пливти. Барахтаємось, розправляємо руки у воді, б'ємо ногами у бажанні триматися на поверхні.
Далі, або вода нас підтримує і ми випливаємо, або...ми більше ніколи не переступаємо точку коли ноги відриваються від дна.
Вибір завжди є...


На двісті першому розвороті шлЯху,
На роздоріжжі, що в Нікуди
Я горілиць на осонні ляжу
І тихо втішусь, що дійшла сюди...

Обабіч шумної дороги Долі
Посиджу в спокої, як ніхто
І неймовірним зусиллям волі
Примушу щастя щоб розцвіло!

Дістану яскраву, барвисту Радість
Насію нею до виднокраю,
Нехай буяє.
Одне лиш знаю:
Що люди нею душі сціляють...


Іде Зима...
Ховається у кронах кленів і беріз.
Проблискує за видноколом
У мареві соснових сліз.
Прийде Весна, зігріє руки соком
Солодкими краплинами дощу,
Але сьогодні ненароком
Я Зиму, наче рідну обніму...

20 last posts shown.

193

subscribers
Channel statistics