•мовчки•Я ненавиджу риб і людей
Дерева, немаючи ні рота, ні мови, ні голосових зв‘язок – говорять.
Тварини, немаючи букв, речень і текстів – говорять.
Навіть горнятко холодної кави, котре стоїть переді мною, скаже мені більше за людину.
Люди – немов риби.
Безмовно мовчать з затиснутими вогкими губами.
З них інколи вилітають злякані бульки повітря, котрі в кращому випадку допливуть до поверхні цілими, не розсіявшись на маленькі непомітні часточки вуглекислого газу.
Можливо, нашим пращуром насправді була не мавпа, а якийсь окунь чи то карась?
Такий темно-сірий, з лускою котра під ледь помітними промінчиками на глибині Палеолітного озера, відблискувала боягузтвом.
Ми сьогоденні вже не маємо ні луски, ні жабер, ні плавників.
Навчились ходити на двох
Навчились писати
Навчились розрізняти картини Караваджо від Ботічеллі.
Навчились конструювати громіздкі конструкції з металу і скла.
Навіть літати без крил, ми навчились
А говорити ні.
А говорити зась.
—
#СоломіяМихПавленко • #поезія
навігація •
графік