Психолог від Бога

Із раннього не виданого. Ще трохи роздумів про наївність, може кому стане в нагоді.
***

Наївність- це відсутність досвіду і знання. В окремих випадках, це патологія психіки.

Н. часто виглядає, як простота (скоріше простакуватість) , щирість, довірливість, безобідність. Вона і є такою, але недоречно, завжди з перебільшенням, не відповідно до реальної ситуації. Н. - це добрий, але пустий намір чи дія. Н. завжди однобока, обмежена, тому вона в результаті виглядає, як глупість. Це красиві шори на умі.

Всі починають з Н., бо дитинство завжди Н. Дітям не вистачає досвіду і знань, щоб зрозуміти складну палітру людських намірів і посилів у стосунках. По мірі того, як дитина виростає, вона вступає в стосунки, здобуває досвід і знання, очевидно через помилки в тому числі, пізнає себе, людей і життя, і так позбувається Н., стає мудрою.

Н. не проходить автоматично з роками, людина має вміти і хотіти вчитись. В іншому випадку, людина може залишатись Н. і в дорослому віці, а то й до смерті, що вже буде відвертою глупістю.

Протилежною рисою до Н буде не цинізм, як би могло здатись, а мудрість.

Мудрість - це коли ти знаєш (пізнав) зло і глупість на які здатний і ти сам, і інші, коли знаєш темну, корисливу і злу сторону людської натури, але не провалюєшся туди через тотальні осудження, агресію, втечу чи захист.

Мудрість знає тому альтернативу. Християнська життєва мудрість, це коли ти знаєш зло, знаєш, що ти сам здатний на зло, але свідомо обираєш добро. Добро здобуває свою справжню цінність, коли воно зі свободи, якщо воно з Н., то воно може виглядати красивим, приємним, але буде пустим.

Госпо́дь не був і не виглядав Н.
Позбутися Н. означає здобути мудрість. Штучні потуги позбутися Н. силою волі можуть привести до цинізму. Цинізм, це така сама обмеженість і перебільшення, як Н., тільки зі знаком мінус. Цинізм, це однобокість в агресії, недовірі, замкнутості.

Живи і будь 🫶


разом_краще_підпишись/#думи

Вчора Полтава, сьогодні Львів... Все це дуже боляче.

Чи може християнин бути тут більш прямим і більш відвертим у своїх почуттях? Чи може він сказати щось типу: "Москалота паршива, щоб вони пропали!"? Чи віруючій людині таке зовсім не личить і їй залишається тільки молитва за нарозумлення ворогів своїх?

Ось тут я вже писав, що у церковних людей немає законного способу виражати своє невдоволення.

Однак, у такий емоційно-глухий кут християни втрапили зовсім недавно. Раніше з тим було простіше. Христос очевидно добряк, але Він добряче насипає фарисеям, "гробам пофарбованим, що повні гнилі".

Апостоли у своїх посланнях закликають християн до терплячості і любові, але коли мова заходить про опонентів, то ап. Петро, для прикладу, не дуже сюсюкається і обіцяє їм покарання, відплату, суд і знищення (2 Петр. 2):

"Вони, мов нерозумна тварина, що з природи на те й родиться, щоб її ловили й нищили... Вони — джерела безводні, хмари, хуртовиною гонені. Для них приготована чорна пітьма." (12, 17).

Остання книга Нового Заповіту якраз про те, як будуть знищені і покарані ті, що сіють зло та стали дітьми сатани.

Всі ці слова, звичайно, давали хоч якусь можливість віруючим людям виражати свої емоції гніву та злості. Сьогодні деякі отці радять читати різні псалми Давида, зокрема і 108, де:

"Нехай дні його будуть коро‌ткі, хай інший маєток його забере‌! Бодай діти його стали си‌ротами, а жінка його — удовою! І хай діти його все мандру‌ють та же‌брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!" і тд.

Це теж нам допомагає, бо всі ці емоції і переживання нікуди не діваються, але через псалми нам безпечніше, бо то ж начебто не ми сказали, ми лише повторили за святим Давидом.

Схожих прикладів словесних образ ми легко знайдемо і серед святих Середньовіччя, та і не тільки словесних, що гріха таїти. Вони не рідко послуговувались таким риторичним прийомом пишномовної античності, як псогос, що фактично є вмінням ґанити свого опонента.

Все це до того, що християнство - це не територія таких собі рожевих поні, як ми його сьогодні намагаємось "згадати". У християнстві - і в Писанні, і в історії, - є приклади засудження та агресивної реакції на зло.

Безперечно, це не норма віри. Безперечно, христианство про любов і милосердя. Однак, як показує досвід, якщо на все реагувати ось так однобоко, тільки любов'ю і милосердям, то це зробить тебе у цьому неідеальному світі не просто наївним і глупим, але й безвідповідальним. Воно залишить тебе мовчазним у твоїм "непорочнім благочесті" перед невинно вбитими, закатованими, скаліченими, перед відвертим злом і несправедливістю. Наше життя ще не Царство Боже, тож недосконалий світ потребує нашої недосконалої участі.

І чисто життєва мудрість: якщо вам вистачить терпіння дати такому благочестивцю час і простір, щоб проявити себе, то ви обов'язково знайдете там і осудження, і агресію тощо. Питання лише в тому, що для нього є цінним, і звідки він почне цю цінність захищати. Кожен кусатиме за своє. Для когось це свобода і людські життя, ближні, а для когось - його власна духовна чепурність.

Хотілось би, щоб тільки любов і квіти в нашому саду, але посеред саду є лукавий змій, кровожерний дракон, якому ми маємо сказати - НІ.

Будь мудрим 🫶


разом_краще_підпишись/#думидуховні

Переважна більшість нічого навіть не чули про Любов Яновську, лише кілька людей знайомі з її творами.

Донедавна я й сам про Любов Яновську ні сном, ні духом. І от на днях, буквально випадково, натрапив на її один роман і був вражений!

По-перше, вражений її талантом. Як авторка тонко схоплює і описує людські переживання, сумніви і протиріччя, душевні почуття. Твір глибоко психологічний. Не знаю поки, як її інші твори, але, напевно, що такий талант нікуди не подівся і там. Слухав я, до речі, твір за назвою "Мій роман". Відтак як вона зображає соціальне тло, на фоні якого розгортаються події. Підіймає філософські питання добра і зла, протиріччя загального і особистого, традиції і свободи тощо, залишаючи читачу робити самому висновки.

По-друге, вражений тим, що нічого про неї не чув. Такий український талант, з посеред нас, незаслужено проігнорований і зневажений. На скільки ми не знаємо свого, не знаємо самих себе.

І ось лише один епізод із життя Любові Олександрівни Яновської, який характеризує її масштаб:

"Під час проживання в Києві очолювала київську «Просвіту», влаштовувала літературно-мистецькі вечори, пропагуючи серед зрусифікованих киян рідну мову, твори українських письменників".

Дуже раджу.

Шануй своє 🫶


разом_краще_підпишись/#читанеібачене

"Господь сотворив суцільне щастя і звелів янголам однести його на землю. Але те щастя було таке блискуче, прекрасне, привабливе. що янголи не могли нести його тихесенько та обережно, як велів Господь. Як тільки хмари закрили їх від очей господніх, вони почали бавитися, підкидатися, перекидатися тим щастям аж випустили його зі своїх рук. Щастя гупнуло на землю і розсипалося на скалочки. Шукати після цього суцільного щастя - даремна річ. Треба збирати скалочки, тулити їх одна до одної і таким чином складати собі більш-менш суцільне щастя".

Любов Яновська, українська письменниця, громадсько-політична діячка (1861-1933рр)

Живи і будь 🫶


разом_краще_підпишись/#цитатка

Запитували -відповідаємо!

Якось я ділився цитатою Карен Хорні про ревнощі. Ось тут. Декому це відгукнулося, було кілька смс у приват, які можна звести до запитання - а як з ревнощами справлятись?

Ревнощі - дуже тяжка ноша. Не даремно Соломон називав це почуття вогнем пекельним (Пісня Пісень 8.6). Вона пече, мучить і не дає спокою серцю, в якому оселяється. Я бачив, як ревнощі руйнували хороші стосунки. І хоч для неї не було підстав, та підозрілість завжди знайде собі виправдання.

Причини до ревнощів можуть бути різні, можуть бути реальні чи надумані, але що точно і в кожному випадку ви там можете побачити, то це непевність і страх:

- глибоку непевність у собі, низьку самооцінку;
- неймовірний страх втратити ці стосунки.

Це два стовпи ревнощів.

Справлятись із ревнощами непросто. Сказати собі, що більше не буду так себе вести, хай робить, що хоче, або спробувати тримати себе зусиллям волі чи щось таке, це нічого не дасть. Раз за разом вас все рівно буде зривати. Ревнощі - це уже наслідок, причина ж глибоко у власній непевності і страху.

То що можна зробити?

1. Майте власну гідність. Не плутайте із гординею, високомірністю чи зверхністю, які є зворотнім боком тої ж таки невпевненості.
Гідність тут практично буде означати - не маніпулюйте. Ніяк і зовсім. Ревнощі дуже маніпулятивні. Весь час хочеться якимись хитрощами щось вивідати, якимись натяками і напівтонами щось сказати важливе. Все це привносить дуже багато фальші у стосунки, непорозуміння, заставляє виглядати по-дурному, принижуватись і принижувати. Така манера поведінки ніяк не додасть вам самовпевненості і відчуття власної цінності, якраз навпаки. Ваше слово нехай буде так - так, ні - ні, і по-доброму)

2. Прийміть ту істину, що стосунки - це весь час ризик і то нормально. Немає ніяких гарантій чи способу привласнити собі когось безповоротно. Розходяться і багаті, і молоді, і з дітьми, і в біді, і ті, які колись були щасливими, всяке можливо. Якщо ж ви приймете цю істину ризику, то це, найперше, дуже полегшить вам життя. Пропаде бажання контролювати те, що, фактично, контролювати ти не можеш. Таке бажання, між іншим, робить тебе тираном, що тільки псує ситуацію, бо з тиранами дуже тяжко жити. Відтак у стосунках буде більше смаку і цінності, бо коли ви залишаєтесь разом, то не тому, що ви все обставили колючим дротом, а тому, що тебе обирають, з тобою хочуть залишатись, бути поряд.
Однак істину цього ризику у стосунках можна прийняти, якщо є сили самовпевненості. Це взаємопов'язані моменти.

Отже, ростиш із себе гідну, добру людину і ризикуєш.

Сказати завжди легше, аніж зробити, але якщо постаратися, то можна.

Живи і будь 🫶


разом_краще_підпишись/#питаливідповідаємо

В будь-якій ситуації завжди є простір, щоб із неї зробити краще або гірше.

Доброго ранку 🫶


#тайтаке

Пам'ятаєте, я обіцяв розповісти, як по взутті можна здогадатись політичні вподобання людини? Ось тут

Так от

Думаю, то зрозуміло, що у побуті людина проявляє свій характер. Характер - це вираження світогляду і того, що у психології називається життєвими переконаннями. Тож за побутом людини можна зрозуміти її характер, а за характером уже і політичні настрої.

- Якщо людина кидає своє взуття як-попало, не старається, щоб було все в порядку і рівненько, то це свідчить, що вона відкрита до нового. Яким чином? Таким, що нове - це завжди певний безпорядок, але очевидно, що таку людину він не напрягає. Тож, ймовірно і скоріше за все, що такий виборець віддасть свій голос за політичну силу, яка пропонує відкритість і зміни.

- Якщо ж людина дбає, щоб взуття стояло рівно і на своєму місці, то це свідчить про те, що ця людина відчуває себе комфортно у визначеній обстановці. Безпорядок нового буде бентежити її, тому у своєму політичному виборі вона буде схилятись до консерватизму і традиційності.

Однак, у такому підході до електорату є суттєва прогалина. Не зрозуміло, як визначити масового виборця, що голосує за гречку? Які ознаки тапок мають на то вказувати? Є якісь здогадки? Пишіть на @psy_from_God

Живи і будь 🫶


підпиши-сь/#психомудрості

Українська ніч має бути тихою. Це традиція. Традиції треба шанувати, а то потім клопіт, проблеми, війна на твоїй території...

Спокійної, брати і сестри, тихої 🫶

На 📷 Куїнджі "Місячна ніч на Дніпрі"

Боже, дякую!
Україно, люблю.
Українці, пишаюсь.

Молимось, боремось 🫶


#зісвятом

Честь!

Слава Україні 🫶

#зісвятом

Життя - то завжди чудо.

Не звикай 🫶


підпиши-сь/#атисобідумай

Євангельська історія свята Преображення має ще й певні психологічні конотації (Мф. 17. 1-9).

На самій горі вже, переживаючи піднесення, апостол Петро вигукує:

"Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі".

Його можна зрозуміти, він хоче залишитись в цьому, тут добре.

Однак Христос веде своїх учнів назад у будні. Не час іще забуватись у блаженстві, життя і світ потребують ще праці і служіння.

Час від часу кожна людина зустрічається з якимось одкровенням, яке підносить її до блаженних відчуттів. Це може бути одкровення якоїсь важливої істини життя, може - одкровення іншого, що зветься коханням, може - одкровення Бога, одкровення буття через красу природи тощо. Зрозуміло, що хочеться цей момент схопити, утримати, зостатись в нім, але так не можна.

У блаженство можна сходити тільки ненадовго, як на гору, з якої треба повертатись. На вершинах зазвичай дуже гарно, але жити там не можна. З найкращих переживань і блаженства ми маємо спускатись у наші будні, знову і знову, для праці і служіння.

Це правда і про стосунки між людьми. Найкращі миті кохання потребують тривалого буденного служіння, звичайної роботи із пилососом і біля плити.

Якщо би ми захотіли таки схопити ці блаженні миті, змушували б їх тривати далі і далі, то це найгірше, що можна зробити - ґвалтувати буття. Ми б самі не встигли помітити, як наше добро стало би тиранією, любов - ненавистю, а ми самі - нещасними людьми. Як воно нерідко і буває у житті.

Бережи будні, із них блаженство 🫶


разом_краще_підпишись/#думи