thedudewhoreads

Як швидко ростуть чужі діти виходять продовження гучних книжок 😎

Ще недавно «Посібник з убивства для хорошої дівчинки» був новинкою, а тут вже вийшла фінальна частина трилогії від видавництва READBERRY - «Ні жива ні мертва» Голлі Джексон.

Головна героїня, яка веде подкаст про злочини, береться за розслідування нової справи.

Піппа звикла до смертельних погроз в Інтернеті після її вірусного подкасту про справжні злочини. Але ігнорувати аноніма, що продовжує запитувати її: «Хто буде шукати тебе, коли ти зникнеш?», таки трохи складно. Погрози посилюються. Хтось переслідує Піппу.  

Вона знаходить зв'язок між своїм переслідувачем та місцевим серійним вбивцею, спійманим 6 років тому. Та що як за ґратами перебуває не він? Поліція відмовляється діяти, тож Піппа вирішує знайти підозрюваного самостійно. Проте цього разу ризик занадто великий. Бо якщо Піппа не знайде відповідей, то зникне сама. І стане наступною жертвою…

Хороша можливість зануритись в загадковий детективний світ. Рейтинг на Goodreads - 4,2 🔥

Передзамовити книжку по спеціальній ціні можна тут.

#партнерський_допис

Наш Формат прислав таку от книжечку з цікавою назвою )

Пишуть, що «Моссад» доклав чимало зусиль, щоб ця цеглинка не зʼявилася на світ. Ну, почитаємо-почитаємо 🫡

✍️ На курсі Літосвіти про видання книжок одна з лекторок сказала, що не варто часто згадувати в соцмережах про свій рукопис, поки ти його ще пишеш. Тому що потенційні читачі можуть втомитися від цього. А якщо ще й не буде логічного підписання контракту з видавництвом, то це буде фейл ))

Але щоб зафіксувати момент, коли я перетнув позначку в 200 тисяч символів, і написаних 7/10 оповідань в жанрах містики/горору/психологічної прози, то все ж напишу про це в блозі.

⚡️Які інсайти:

- Виявилося, що це це справді непроста робота. Тому неймовірно вдячний бета-рідеркам, які дають конструктив, емоції, враження, і разом зі мною йдуть цим шляхом. Без вас я б поплив. Цікаво бачити, як одні оповідання отримують найвищі оцінки від дівчат, а інші в когось викликають захват, а в когось навпаки )) Це все допомагає робити історії кращими та сильнішими.

- Працювати над збіркою оповідань - це прекрасне тренування перед романами. Реально набиваєш руку і отримуєш досвід.

- Я надіслав перші 5 оповідань у декілька видавництв, які мені імпонують. Хтось встиг відмовити, хтось встиг зацікавитись. Те, що це не роман, а збірка - це виклик, тому врахуйте це, хто пише, адже видавництва не дуже люблять збірки.

Загалом це неймовірне відчуття - бачити, як історії оживають, викристалізовуються, отримують перших читачів. Я вже на тому етапі з рукописом, на якому ніколи не був, тому радію будь-якому двіжу ))

P.S. Наступний допис про збірку опублікую тоді, коли зʼявляться якісь конкретніші новини 😎✌️

🔥 О, в межах «Підпільного стендапу» якось непомітно (нарешті) вийшов перший випуск «Підпільних читань». Це шоу, в якому коміки обговорюють літературу.

Гість першого випуску - Макс Кідрук. Обговорюють книжку «Не озирайся і мовчи».

🤔 Літературознавиця Ірина Ніколайчук написала про експлуатацію людей, маніпуляції та лицемірство в культурній сфері, зокрема у книговиданні.

В коментарях додає, що допис в тому числі стосується видавництва «Видавництво».

Та й таке.

Які часи, така і дитяча література 🤷‍♂️

КСД у Франківську

Прочитав за декілька годин текст, який страшно було читати. Страшно було продовжувати, і страшно було зупинитись. Перед тим, як писати відгук, зайшов почитати враження інших — і трапилось перше речення Данила Судина, в якому він каже, що “Рамю написав твір, який належить до тієї гілки модернізму, яку я умовно називаю конрадівською”. І я такий — точно, ось чому я десь на середині книжки почав проводити паралелі з “Серцем пітьми”! 👌

#прочитане

“Великий страх у горах” — маленька книжка зі справді великим страхом. Повільне, медитативне, екзистенційне читання. Перед нами невеличке селище в Альпах, в якому громада живе коштом того, що має худобу. Якось вони голосують за те, щоб зійти на високогірне пасовисько, де ідеальні умови для випасу. Чому голосують — бо пропозиція з нюансом, адже 20 років тому туди вже підіймався один гурт селян, і нічим хорошим це не закінчилось. Хтось це гарно пам’ятає і перестраховується, хтось пам’ятає, але не сприймає серйозно, а хтось взагалі каже, що все це вигадки.

Коли семеро людей, які погодились повести худобу на декілька місяців у потенційно небезпечне високогір'я, таки приходять на місце — тоді і з’ясовується, небезпечно це чи ні.

🏔️ Це історія про непрості взаємини людини і природи. Про те, наскільки люди мало знають та розуміють в контексті існування всього живого. Власне, і сам текст якоюсь мірою некомфортний, загадковий, хочеться залишити його з усіма таємницями і зануритись в щось позитивне. Але потрібно пройти цей короткий шлях до кінця. Відчути саспенс, психологізм, напружитись від опису гір. Злякатися того, що відбувається і що не відбувається. Тут якраз ідеальна можливість протестити свою уяву. Сторінка за сторінкою відчувати, що ситуація важка і неконтрольована, і на горизонті видніється лише катастрофа.

Чи могли люди вчинити інакше і не наступити на граблі, на які вже наступили інші? Могли. Чи проаналізувати все і не наступили? Звісно, що ні ))

У «Темпори» вийде нова книжка письменника та військового Сергія Демчука.

На обкладинці малюнок його доньки, яку, як пише Сергій, він вже три роки не бачив 💔

Кожен з текстів збірки – це окрема подорож таємними підвалами наших спогадів. В один клубок, який проводить нас лабіринтом невідомості, вплетені історії про військових, волонтерів, цивільних, полонених, окупованих, живих і мертвих, тварин, будинки, міста, руїни – про всіх нас, котрі в одну мить перетворились на постійну мішень для ворога. Війна змінює долі, але не позбавляє надії. Ми боремося за право жити, планувати і нарешті творити без війни і глибоких підвалів.

📸 Зайшов днями у «Сенс», побачив колег з «Текстури» і випадково став фотомоделлю.

Дали потримати в руках великий читацький щоденник для дорослих, до створення якого долучився як співавтор. Він дуже солідний, і коли тримаєш в руках, то прям кайфуєш. Наповнення хороше, з класними ілюстраціями, різними порадами, додатковими матеріалами тощо. Робилося з любов’ю! 🔥

Можете ознайомитися і замовити тут (є ще читацькі щоденники для дітей та підлітків).

А тут можна прочитати про культуру ведення читацьких щоденників.

Як часто ви натрапляли на текст, який хочеться перечитати ще раз — не тому, що складно, а тому, що зачіпає? 🤔

📁 “архіви” — це телеграм-канал, в якому можна знайти саме такі тексти. Які відчуваються, а не просто прочитуються і забуваються. Тут зібрані фрагменти метапрози — ритмічні, нервові, меланхолійні. Іноді вони звучать, як внутрішній монолог, іноді — як нуарний детектив, де більше питань, ніж відповідей.

Автори цього каналу залишаються в тіні, і дають говорити лише своїм текстам. Це їхні авторські речитативи — сюрреалістичні, переповнені надмірним описом романтичних стосунків, почуттів і бачення світу.

“Я не можу без цих вулиць. Не можу без цих слідів, цих кроків, що залишилися після нас. Без цих кав’ярень, без цих порожніх столів. У кожному провулку, в кожному камені — ти.”

Це простір для тих, хто любить короткі атмосферні тексти, музичні підбірки та тематичні візуальні сети. Канал з особливою атмосферою 🪐

Якщо зацікавились — зазирніть у “архіви”.

#партнерський_допис

Та за шо((

Детальніше тут.

Коли відчуваю, що нечитун прийде через 3..2.., то маю перевірений лайфхак - дістаю з полиці чергову книжку про Відьмака 😎✌️

Ладно, я здаюсь, читати далі «Осину фабрику» не буду, бо відчуваю, що за секунду до чергового нечитуна.

Може в інших умовах дочитав би і відрефлексував, але зараз такий інформаційний та ментальний фон, що читати, як головний герой знущається з тварин, вбиває братів тощо - якось не дуже хочеться. Може заціню «геніальність» цього тексту пізніше, а поки просто від нього погано 🤷‍♂️

Опача, Наш Формат видасть мемуари Ентоні Гопкінса 🔥