наввипередки з часом
мені забракло усерйоз годин в одній добі.
я гаю час на вірші про його нестачу.
я так втомилася вести із Долею двобій,
я так втомилася щодня давати здачі.
біжу наввипередки з Часом (поки без звитяг),
нудьга, рутина, сум - це мій щоденний розклад.
зробила вигляд, що мене влаштовує життя,
цю роль я граю на «відмінно», дайте Оскар.
і кожен день - це нескінченний колообіг
одних подій, вже вивчила його напам’ять.
та чи спроможна я знайти себе між злоби,
як немовля сліпе, що загубило маму?
як це заведено в суспільстві кволих пацюків :
у сірім світі я сірію - мімікрія.
хоч прагну залишити щось, не знаю навіть ким
я є чи стану. личко замаскую гримом.
я так втомилася вести із Долею двобій…
та виграти ще трохи часу - ось моя мета.
продовжу боротьбу, мені б води й нових чобіт,
що, Часе, позмагаєшся зі мною ще? на старт!..
незнайомка в аптеці
пройшли роки і згасло сяйво
і все покрило сивиною
і голова моя та думна
та й ще біла як інія роса
та й вставши сталлю, взявши ноги в руки
щоб дотягнути шмат життя
ти вдягаєш лапті
і йдеш в забуту всесвітом будку де тебе зустрічає
вона
низенька, понівечена бабуся за прилавком
і ти просиш у неї анальгін...
(с) @nnaste4kaa_lyrics
