УП. Подорожі


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Travel



Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Travel
Statistics
Posts filter


Київщина. Реабілітаційний центр з сімома ведмедями

В 2012 році сім'я Марини та Єгора організували притулок для ведмедів у Житомирській області для порятунку тих, хто перебував у приватних звіринцях, контактних зоопарках і в цирках.

У минулому році пара перевезла притулок в Чубинське, під Київ, де з серпня цього року відкрили для відвідувачів реабілітаційний центр. Його вони збудували своїми руками, за свої гроші, завдяки допомозі друзів, активістів, благодійних внесків та навіть кредитів. 

Крім Марини, Єгора і їхніх друзів, в притулку працюють два доглядача. 

"Що можна б було купити на ті гроші? Мабуть, Range Rover. Ні, два", – каже Єгор.

Загальна площа 2,5 гектари для розвитку реабілітаційного центру, який діє в рамках всеукраїнського громадського проєкту "Збережи дикість".

Зараз тут семеро ведмедів, переважно бурих. Є один рідкісного, зникаючого на планеті тяньшанського підвиду. І одна білогруда гімалайська ведмедиця. 

Прямі контакти з ведмедями заборонені.

У тварин проблеми із зором, кишково-шлунковим трактом, імунітетом, шкірою, кігтями, суглобами – плюс-мінус один набір хвороб ведмедів, яких використовують у цирках та тримають в приватних звiринцях. 

Ведмедям не подобається примушення до трюків, обмеження вибору. Якщо ви не надаєте їм можливість проявляти природну поведінку, у них починаються серйозні психічні розлади. 

Насправді всі ці розлади вже ніколи повністю не зникають. Завдання реабілітаційного центру – максимально зменшити частоту цих проявів. Після приватних рук тварини все одно залишаються скалічиними на все життя, не лише фізично, а й психічно. 

"Ведмеді, які виросли з людиною, ніколи не зможуть повернутися в дику природу, бо не зможуть витримати конкуренцію з дикими сородичами".

На диких тваринах дуже просто заробляти. Їх тримають в жахливих умовах, годують якимось сміттям. Щоб зробити фото або відео для соцмереж, заради контенту для YouTube чи TikTok величезна кількість людей в чергу стають та гроші платять. Але коли те медвежа досить швидко виростає та стає дуже небезпечним, його вже треба годувати з лопати, тримати в вольєрі  це вже нікому не потрібно. 

Для когось дика тварина  іграшка на місяць, яку він купив в інтернеті. Пофоткався, виклав, полайкали  о'кей! А іншим потім доводиться рятувату цю тварину, будувати вольєр, витрачати гроші та роки на реабілітацію.

"Ми віримо у людей, у громадську, колективну відповідальність. У нас є стратегія: не просто врятувати тварину або сидіти десь в лісі та любити її. Ми хочемо глобально вирішувати проблему поводження з тваринами в Україні. Зокрема, за допомогою нових законів та просвітництва", – ділиться Марина.

Читайте репортаж


Київ. Совські ставки

Горностаї, сапсани, боривітри, орлани-білохвости, лисиці – попри жорстку урбанізацію, в межах київської агломерації все ще можлива зустріч із різними хижаками.

Вперше Совські водойми разом з млинами, названими "печерськими", зафіксував в плані Києва і його околиць військовий інженер Данило де Боскет 1753 року. Їх на річці Совка облаштували монахи Києво-Печерської лаври, якій певний час належало тутешнє село.

Ставки включили в межі Києва в 1923-му. Взимку тут добували брили льоду для побутових потреб, а в 1930-х почали розводити рибу.

Забруднення місцевості почалося з появою заводу "Червоний гумовик".

У деяких місцях стоїть сильний запах каналізації. Місцеві іноді називають річку Совку "Говнюшка".

"Потрібно провести чистку, вирішити питання з колекторами, щоб сюди не скидали каналізацію. При цьому максимально зберегти територію в її первозданному вигляді" – каже еко-активіст.

За попередніми підрахунками, для реалізації проєкту потрібно близько 80 мільйонів гривень.

Читати репортаж


Соледар – місто солі на Донеччині

Соледар – невеличке містечко в Донецький області, де проживають трохи більше 11 тисяч людей.

Майже 4 тисячі мешканців працюють на державному підприємстві "Артемсіль" – найбільшому виробнику кам’яної солі в Центральній і Східній Європі й одному з найбільших у світі.

Трохи історії
На мicцi сучасного Соледара ще з початку 18 століття були хутори бахмутських жителів. Вони приїжджали сюди, на річку Бахмут, на солеваріння – і залишалися тут жити.

У 1881 році запрацювала перша Брянцівська копальня, а незабаром – ще п’ять. Довкола них виросло робітниче селище, яке 1926 року отримало назву Карло-Лібкнехтівськ – на честь одного із засновників компартії Німеччини Карла Лібкнехта.

Статус міста селище отримало у 1965 році. А у липні 1991 року – стало Соледаром.

За понад століття тут видобули більше 250 мільйонів тонн солі. На екскурсіях гіди розповідають, що це приблизно 3% усіх тутешніх покладів.

Екскурсії у соляні шахти
Донедавна для відвідувачів була відкрита лише одна соляна шахта, в якій вже давно не ведеться видобуток солі.

Туристи у спеціальній кліті спускаються на глибину майже 300 метрів – і потрапляють у дивовижний світ. Їм показують музей солевидобутку, соляне футбольне поле, самородний кристал солі розміром з людський зріст, скульптури, створені місцевими майстрами.

Відвідувачів ведуть у величезну залу, де часом проходять симфонічні концерти. А в 2003 році тут вперше у світі відбувся підземний політ на повітряній кулі.

На екскурсію в соляну шахту не радять одягати речі темного кольору: тут вже не ведеться видобуток, але сіль помітно осідає на одязі та взутті.

Не варто туди спускатися й тим, хто боїться закритого простору: підземні галереї там величезні, але раптом що, вийти звідти у будь-який момент ви не зможете.

Треба враховувати і те, що дітей до 10 років у шахту не пускають – з питань безпеки.

А ось підліткам тут буде цікаво: вони зможуть наробити селфі й одразу запостити їх у соцмережі (у шахті є інтернет) та пограти у футбол на величезному полі, де замість трави  сіль.

Як і в будь-якому музеї, вам буде цікаво дивитися, але інколи нудно слухати. Хоча велич природи, застиглої у вигляді соляних хвиль глибоко під землею, вражатиме й без пояснень.

На початку квітня 2021 року "Артемсіль" відкрила для відвідувачів "Брянцівську копальню" – найстарішу соляну шахту Донбасу. Екскурсія проходить на глибині 200 метрів і триває дві години.

Туристам показують діючу соляну церкву, цінні експонати, пов’язані з історією солевидобутку, оригінальні фотозони, зони зі світловими ефектами, багатотонну соляну глибу-трибуну, прозорі монокристали, соляні барельєфи та скульптури.

"У шахті досі добувають сіль, там стоять вагонетки і частина галерей прорублена спеціальними комбайнами, але водночас там є галереї, в яких можна побачити, як видобували сіль раніше. Не комбайнами, а буро-вибуховим методом. Через це стіни тут мають зовсім інший рельєф і структуру. І це дуже автентично й круто виглядає".

Соледару, окрім шахт, є чим здивувати: залишки прадавнього Пермського моря, індустріальні об’єкти, степ, бездонні озера і навіть "марсіанські пейзажі". А віднедавна – ще й твори сучасних українських митців, створені в межах арт-резиденції "Заземлення" від платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ.

Детальніше у матеріалі


Бессарабія. 10 найцікавіших місць

Бессарабія займає територію між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю та Чорним морем, і переважна більшість її земель перебувають у складі Молдови.

В Україні бессарабські землі знаходяться у двох областях, розповідаємо про місця, варті уваги та відвідування.

🗺️Вилкове – місто на воді
🗺️Дунайський біосферний заповідник, пташиний рай
🗺️Білгород-Дністровський, Аккерманська фортеця
🗺️Ізмаїльські острови
🗺️Тузловські лимани, земля пеліканів
🗺️Ізмаїл, центр української Бессарабії
🗺️Кілія, найдавніше місто України
🗺️Ліски, полунична столиця та рисові поля
🗺️Фрумушика Нова, бринза і заховані радянські пам’ятники
🗺️Озеро Ялпуг, риболовля і прісні рекорди

Детальніше про кожну локацію


Харківщина. Шарівський замок

Шарівський замок – одна з найцікавіших пам'яток Східної України, яка бере свій початок з 1700 року.

У другій половині 18 ст. власники вирішили створити на своїх землях щось таке, що мало вразити гостей маєтку красою та величчю. За легендою, у 1881-му спадкоємці програли садибу в карти німцю Гебенштрейту. Він продовжив будувати замок і розширювати парк.

Згодом його син за 1 млн 100 тис рублів продав маєток "цукровому королю" Кенігу, який для благоустрою парку запросив садівника із Риги та архітектора з Німеччини.

Кеніг дав розпорядження розписати стіни палацу за західноєвропейською модою. У 1912 завершили будівництво палацу.

Після Жовтневого перевороту радянська влада експропріювала маєток, а в 1925-му відкрила там туберкульозний санаторій, який діяв до 2008 року.

Сьогодні відвідувачам ніщо не загрожує.

Незважаючи на це, останні десять років садиба стоїть пусткою і повільно руйнується.

Читайте репортаж



6 last posts shown.

522

subscribers
Channel statistics