Записки пасквілянта

Друзі, ви, може, не повірите, але запевняю, що так і було.

Вчора надійшов наказ терміново висуватись на Схід, тож сьогодні я, язика висолопивши, спочатку помчався в бригаду здати деякі папери, потім рванув додому до Києва (наша частина була півтора місяці тому виведена з-під Курахового на доукомплектацію в Київську область), щоби забрати зимові речі. Потім – назад у частину. Коротше кажучи, один переїзд – це як дві пожежі.

На блок-посту в Нових Петрівцях зупинили мене двоє поліцейських. Один з них представився, попрохав показати документи. Доки я відкривав «Дію» в телефоні, другий каже своєму напарникові: «Ти що, не бачиш, хто це? Це ж той, що про Шабуніна пише». Перший поліцейський аж засяяв: «Невже це Ви? Ми всім підрозділом читаємо, як ви підорасите цього покидька. Особливо здорово Ви ще про одного написали... як його…» - «Про Шерембея?» – підказую я. – «Ні, про В’ятровича, який взявся білобрисого захищати. Паліть їх, сук, напалмом».

Тут другий знову звертається до першого: «Він твій земляк, також з Донецька». Перший: «Невже? А ким Ви були до війни?». – «Я, – кажу, – взагалі-то раніше був журналістом, але це вже пройдений етап. Демобілізуюсь – піду в управдоми».

Одним словом, отримав я сьогодні моральну підтримку від читацької громадськості й дійшов висновку, що треба вже починати публікувати ті скарги на слідчого Романа Коломійця, які я регулярно направляю в ДБР і Київську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону. Завтра почну.

Вітаю з новим трудовим тижнем слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві, Романа Коломійця та прокурора Київської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону Руслана Балійчука, які вже півроку роблять вигляд, що розслідують кримінальне провадження стосовно витівок «бойового медика» Шабуніна.

Відсвяткувавши 15 червня піврічний ювілей своєї бездіяльності, Роман Реневич і Руслан Іванович готуються відзначити нове свято – 28 червня виповнюється рік, як військовослужбовець за мобілізацією Шабунін став щасливим володарем автомобіля Nissan Pathfinder, який він поцупив у 207 окремому батальйоні ТрО, де фіктивно рахувався на військовій службі. Враховуючи, що фейєреверки в Києві заборонені, я навіть не знаю, як Роман Реневич і Руслан Іванович зможуть гідно відсвяткувати цю дату.

Щоправда, мені не вдасться розділити радість прокурора Балійчука – командир не відпускає мене у відпустку, доки я не подам скаргу на Руслана Івановича в Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів, докладно розписавши всі порушення закону, допущені Балійчуком за півроку своєї бездіяльності. Тож доведеться мені попрацювати в цьому напрямку.

До речі, Романе Реневичу, припиніть смішити людей і більше не направляйте мені листи «Укрпоштою», не давайте приводів зайвий раз публічно згадати Ваше ім’я. За тією адресою мене вже немає – військова частина знову висувається в зону бойових дій. Долучайтесь до благ цивілізації і в спілкуванні зі мною користуйтесь електронною поштою. Бо за кожне Ваше ненадання мені відповіді віддуватись буде прокурор Балійчук, який досі не склав на Вас адмінпротокол за невиконання законних вимог прокурора.

Стогін і волання доносяться з антикорупційного болота – то професійні громадські активісти б’ються в істериках з приводу кримінального провадження, зареєстрованого за моєю заявою стосовно військовослужбовця за мобілізацією Шабуніна, який під час фіктивної служби в 207 окремому батальйоні ТрО мало того, що жодного разу за півтори роки не з’явився в підрозділі, але ще й привласнив автомобіль Nissan Pathfinder, ввезений в Україну як гуманітарна допомога для цієї військової частини.

Фабула справи проста, як господарське мило: мільйонер Шабунін, який у березні 2022 року з метою уникнути мобілізації «заднім числом» фіктивно оформився на службу в 207 окремий батальйон ТрО, навесні 2023 року вирішив оновити домашній автопарк. Але так, щоби за чужий рахунок. І при цьому не сплачувати ані платежі при розмитненні, ані податок з вартості подарунка.

Для цього Шабунін звернувся до командира 207 об ТрО підполковника Віктора Юшка й підписав у нього лист з проханням до митних органів пропустити на територію України автомобіль Nissan Pathfinder 2005 року випуску, номер кузова VSKJVWR51U0032826, номерний знак KV 2132, без сплати митних платежів, оскільки цей автомобіль є гуманітарною допомогою для батальйону. Цей лист Шабунін передав представнику Благодійного фонду «Паладини», з яким домовився про ввезення автомобіля, а також передав гроші на придбання авто – гроші Шабуніну подарували бізнесмени з CEO Club.

Після ввезення автомобіля в Україну БФ «Паладини» мав упродовж 10 днів передати авто у 207 об ТрО, а на митницю надати акт приймання-передавання на доказ того, що гуманітарна допомога потрапила за призначенням. Але автомобіль отримав солдат Шабунін, який пиячив у Києві й ні на який фронт не збирався. З тим, щоби не платити при реєстрації автомобіля на себе податок з доходу та мито, Шабунін і БФ «Паладини» підписали акт, відповідно до якого БФ «Паладини» передає Шабуніну автомобіль у безстрокове безоплатне безповоротне користування, тобто назавжди. При цьому БФ «Паладини» залишився власником автомобіля, який зобов’язаний був передати у військову частину, а Шабунін зазначив у своїй декларації, що він цим авто просто користується, не сплативши жодної копійки до бюджету.

Узнавши, що за моєю заявою в ТУ ДБР у м.Києві зареєстроване кримінальне провадження щодо Шабуніна, директора БФ «Паладини» Долинського та екс-командира 207 об Тро підполковника Юшка, Шабунін став волати, що, дозволю собі процитувати цього світоча та морального авторитета: «Також мене звинуватять у тому, що я не передав у військову частину авто від благодійного фонду, надане особисто мені як військовослужбовцю. Шановні діячі з ОП, я і не мав цього робити. Є дві форми передачі авто: для військової частини (авто ставлять на чорні номери) і військовому особисто (лишається на іноземних номерах) (п. 3-3 ст. 15 ЗУ «Про гуманітарну допомогу»)».

Діячі з Офісу президента, про яких пише Шабунін – це я, сержант Збройних Сил України Володимир Бойко, який вивів на чисту воду цього покидька. От тільки з якого дива Шабунін щось мав передавати чи не передавати у військову частину? Яке він має відношення до автівки, яка була ввезена в Україну для 207 об ТрО згідно з листом командира військової частини? У нього, що, була довіреність командира батальйону?

Що стосується п. 3-3 ст. 15 ЗУ «Про гуманітарну допомогу», який тимчасово визнає «гуманітарною допомогою транспортні засоби, кінцевими набувачами яких є військовослужбовці, для використання під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України», то по-перше, цей пункт був внесений у ЗУ «Про гуманітарну допомогу» законом № 3448-IX від 8 листопада 2023 і набрав чинності лише 21 січня 2024 року, у той час, як Шабунін привласнив військовий автомобіль 28 червня 2023 року. По-друге, Шабунін не є кінцевим набувачем – він не зареєстрував на себе цей автомобіль, щоби уникнути сплати податків, власником авто досі є БФ «Паладини». І, по-третє, яке відношення аферист Шабунін, щодо якого розслідуються кримінальні провадження за ухилення від військової служби та самовільне залишення частини, має до оборони України?

Зателефонували мені виборці, які голосували за депутата Київської обласної ради Олексія Михайловича Мешкова (партія «Слуга народу»), і повідомили, що вони опізнали його на відео мордобою в Дніпрі, де Олексій Михайлович виступав у ролі охоронця народного депутата Миколи Тищенка.

Напевно, виборці помилились. Хіба може представник такої славної партії брати участь у порушенні громадського порядку?

Хочу зробити комплімент інтернет-виданню «Главком». Після того, як попередній хазяїн Віктор Шлінчак продав це ЗМІ легендарному СБУшнику Артему Шилу, «Главком» змінив редакційну політику й став значно цікавішим. Бо раніше, коли видання харчилось з рук Петра Порошенка, цей партійний листок навівав лишень смуток. А зараз – і огляди судової практики, і корупційні скандали, і примітивна «заказуха» з розповідями про неймовірні чесноти міністра оборони Умєрова.

Аналогічні зміни вже відбуваються з виданням delo.ua, яке також придбав Шило, і ось-ось мають розпочатись у виданні «Ліга». При цьому всі розуміють, що Шило – це підставна особа, бо викидати на вітер десятки мільйонів доларів для придбання інтернет-видань громадсько-політичного спрямування ніякий співробітник СБУ не стане, якщо навіть у нього і є такі гроші, нажиті непосильною працею. Російський підприємець з українським паспортом Максим Кріппа, який стоїть за Шилом, також не став би з власної волі розставатись з такими сумами. Інша річ, якщо Кріппу попрохали Олег Татаров і глава держави Андрій Борисович Єрмак (нехай святиться ім’я Його!), монополізуючи інформаційний ринок в очікуванні майбутніх політичних потрясінь.

До речі, одне з небагатьох видань, яке відмовилось продаватись Шилу (у смислі Єрмаку-Татарову) – «Цензор.нет». Як відомо, це чесне й непідкупне видання має трьох власників: мого бойового побратима генерал-майора Турчинова, який фіктивно рахувався на службі в одній військовій частині зі мною, – Олександр Валентинович володіє 45% статутного капіталу «Цензор.нет». Ще стільки ж, 45%, тримає Сергій Володимирович Пашинський, про якого можна говорити годинами й не набридне. І ще 10% має народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов.

Власне, Шило вже домовився з Турчиновим і Пашинським, що «Цензор.нет» буде проданий за 3 млн. доларів. Але скандал влаштував міноритарний акціонер Бутусов, оскільки це видання приносить йому чималий дохід, який він приховує від старших товаришів. За розміщення «заказух» (а це – головний напрямок редакційної політики) Бутусов бере по 10 тис. доларів, не ставлячи про це до відома Турчинова з Пашинським – в курсі лише Тетяна Ніколаєнко, яка сидить на касі. Зрозуміло, що віддавати за якихось 300 тисяч доларів таке джерело доходу Бутусов не погодився і угода не відбулась.

Що ж стосується «Главкому», то після придбання цього видання Артемом Шилом воно стало активно співробітничати з новим проєктом, який розкручують міністр оборони Рустем Умєров і військовослужбовець за мобілізацією Віталій Шабунін – «Громадська ініціатива «Голка», записана на якусь Ірину Федорів. На проєкт виділено 1 млн. доларів, головною його родзинкою мають стати статі, у яких розповідатиметься, як після приходу в Міністерство оборони «антикорупційних активістів» в армії зникла корупція.

Щоправда, знайти авторів, які б могли писати бодай примітивні тексти – це в наш час справа непроста. Тому військовослужбовець за мобілізацією Шабунін цілими днями рисачить по Києву на автомобілі, який він увів у 207 окремому батальйоні ТрО, у пошуках студентів, що дописуватимуть для «Голки». Доки получається не дуже.

Конкретні приклади співпраці Шабуніна та належного Шилу видання «Главком» я наведу наступного разу.