Типове Зізнання


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Edutainment


Незвичайні історії з повсякденного життя.
Надіслати свою історію ботові @add_ziznannya_bot або на сайті ziznannya.org.
Сюди публікуємо найцікавіше 💜
Наша спільнота: vk.com/ziznanya
Наш чат: @ziznannya_bot
Для зв'язку: @zhecky

Related channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Edutainment
Statistics
Posts filter


Привіт. Як ваші справи? Я тут вирішила трохи виговоритись, але не знаю навіть з чого почати. Хммм, можливо стартом буде те, що вже певний період я думаю над самогубством. Так складаються останнім часом обставини що ти усе більше думаєш над тим, що може це щось змінить. Ситуація ось яка: я сама старша у сім'ї, а це значить, що ти маєш усе робити правильно і так як хочуть твої родичі. Це трохи напрягає, адже всі від тебе чекають того, що ти зробиш так, як вони вважають за правильне. І спробуй тільки піти проти них, одразу ж станеш ворогом номер 1. Далі те, що мій тато, скажімо так, веде себе як принцеса. Тобто усі мають його забезпечувати, піклуватися про нього, а він в свою чергу буде говорити як його ніхто не любить, і як без нього нічого не робиться. При цьому він "не просихає" тижнями і ставить із себе голову сім'ї. Хоча цю роль давно займає моя мама. Матеріальне забезпечення, робота по дому — грубо кажучи, усе лежить на ній. Я допомагаю, по мірі своїх можливостей, але на всю ситуацію я вплинути не можу. При цьому, останнім часом у мене були відносини з такими людьми, після яких ти переконувався, що краще взагалі жити десь в горах щоб не бачити нікого. Друзів у мене не багато, але я не розповідають їм це все (і про сварки вдома, і проблеми на роботі і навчанні), адже не хочу нав'язувати свої проблеми. Тому, я подумала, що можливо, якщо мене не стане, то це щось змінить в тих людях які мене оточують. Може змусить їх задуматись над своєю поведінкою і відношенням до інших, або їм навіть стане легше жити. Просто зараз я взагалі не знаю, що мені робити, і як вирулювати з усього цього.


Знаєте, коли колготки капронові одягати, то вони, буває, сповзають, і таке відчуття неприємне. Крч, я надивилась лайфхаків в інтернеті, і був один у тому, щоб труси обягнути зверху. І що ви думаєте, я так і зробила. Пішла в універ, спершу все було ок, а потім ми пішли в столовку, де було купа народу. І тут ці труси неочікувано сповзають і падають вниз, ахахах, прям на підлогу, соромно було – жах. Я їх швидко підтягнула, пішла в туалет і зняла їх. Згадала, бо щойно побачила цей лайфхак.


Пишу перший раз. Просто хочу поділитися, як то кажуть «наболівшим», бо у реальному житті, на жаль, ні з ким.

Так склалось моє життя, що з дитинства йдуть якісь втрати (маю на увазі рідних людей), постійні проблеми з грошима та багато чого іншого. За свої 18 років у мене не стало 4 рідних людини, залишилась тільки мама. Це так сумно. У всіх є тати, мами, бабусі, дідусі, а у тебе мама, якій часом, буваю непотрібною. Типу є рідня, але їм настільки все одно, що складається враження ніби їх і нема.

Життя мене занадто випробовує. Таке відчуття, ніби у минулому житті я настільки нагрішила, що у цьому за все відплачуюсь. Писати всього не буду, хоча це і анонімно. Тому я дуже часто задумуюсь про те, чи варто взагалі бути у цьому світі. По суті, мене тримає лише матір. Мене дістало таке життя. Постійні трабли та думки за що жити та як жити далі... Думаю, цьому світу було би краще без мене. І ні, я не скаржуся, просто захтіла комусь вилити душу чи що... По суті, у мене і друзів то нема. Є подруга, але вона часто на мене забиває болт. Коли хочу від неї якось підтримки, то лише чую: «Сама винна» або щось у цьому дусі. Є друг, з яким років десять дружимо, але йому про таке не розкажеш, бо по суті, він ще дитина, хоча на голову вищий за мене. І більше нікого і нема... Кому б можна було вилити душу, почути підтримку, а не дорікання. Тому я реально задумуюсь над цим питанням. Можливо, я хвора або ж у мене з нервовою системою не добре, але, що маємо, то маємо.

Сподіваюсь, цей пост не видалять. Просто реально з кимось захотілось поділитися... Дякую, якщо дочитав до кінця.


Не забувайте про наш Анонімний чат!

Це місце, де можна поспілкуватися з випадковою людиною тет-а-тет та інкогніто один для одного. Можна знайомитись, а можна просто поговорити і розбігтись.

Зараз функціонал розширено. Додано пошук людей у своїй області, чіткіше вказати віковий діапазон та ще багато чого іншого. Принаймні спробуй :)

➡️ @AnonChatUAbot ⬅️
➡️ @AnonChatUAbot ⬅️
➡️ @AnonChatUAbot ⬅️


Ми з моєю мамою дуже схожі за тілобудовою і зачіски у нас теж майже однакові. І одного разу ми поїхали сім'єю в Метро за продуктами, а батя щось купував собі в ларьку. В магазині я замерзла в рядах, де холодильники, і мама дала мені своє пальто. Ми з нею скупилися і подзвонили татові сказати, що ми впоралися і можна їхати додому. Я пішла з візком до машини на парковку, а мама в туалет. Стою біля машини, розмовляю по телефону, раптом хтось ззаду підходить, хапає мене за цицьки і стискає їх 2 рази зі словами «бі-біп!». Я офігіна і аж відскочила. Повертаюсь, це батя))))
Думаю не варто пояснювати, що він зі спини переплутав мене з мамою. Так соромно і ніяково потім їхати з людиною в одній машині мені не було ще ніколи. Йому, я думаю, теж


Привіт! Хочу розповісти про одну дуже приємну, як на мене, історію. Якось одного дня в мене не було настрою, я сиділа дивилась мелодрами. Мені написав друг "що робиш?" І я на швидку руку не задумуючись відписала "дивлюсь фільм) потім відпишу, зараз нема настрою" і вийшла з мережі. Через годину до мене в кімнату заходить мама і каже:" Тебе там на дворі чекають". Виходжу, а він каже "збирайся, поїдем тобі настрій піднімати"
Здається дрібниця, але це так приємно і неочікувано. Як на мене, варто берегти таких друзів😌


Колись давно, дуже язикатих називали «триндичиха», а зараз називають «блогерша»)


Якби не карантин, я б не замовляв собі взуття через інтернет. І не знав би, що кроси, які я раніше купляв на ринку по 1000 гривень, в інтернет-магазинах коштують по 250...


В свої 19 років маю 0 розмір грудей. Через це в мене комплекси і відчуваю себе неповноцінною. Хлопці, наскільки вам важливо щоб у дівчини були груди?


Мрію стати моделлю, мені 15 і я навіть незнаю з чого почати і що взагалі потрібно робити щоб нею стати. Яке агентство обрати і чи потрібно взагалі боротись за свою мрію. У кого є знайома моделька, чи може хтось являється нею, чи просто знає з чого можна почати, допоможіть будь ласка, порадьте.


Я відслужив відразу після універу і не жалію анітрохи. Мав лише один рік служби, оскільки випустився магістром. Важко йшов період КМБ (курс молодого бійця) в Десні, та потім перший місяць в частині - слухатися в усьому "старших", хоч я і був старшим за віком навіть за деяких офіцерів. Плюси: маю військовий квиток та виконаний обов'язок перед державою, тепер я знаю, що таке армія, і які в неї задачі, прокачав стресостійкість та адаптувався у великому колективі, знаходив спільну мову з різними людьми, мав змогу проявити лідерські якості, також відчув, що більшість моїх переживань на "гражданці" стали далекими та незначними, виявилось, людина може пережити все, їй комфортно може бути і в палатці взимку на полігоні, аби лише поруч була добра компанія та піджарений хліб). Зона комфорту, що утворилась вдома, нас розбещує. Мінуси: монотонність. Робити щодня одне і те саме, план, розпорядок, задачі, нормативи і т.д. Все робиш за розпорядком, який не можна порушувати, бо існує законний та ідеальний механізм покарань. Так простіше тримати дисципліну, і я розумію, що цей механізм є ефективним, хоча іноді не справедливим. Зарплатня маленька, у моїй частині була десь 540 грн на місяць, хоча можна просто поїхати на сезонні зарбітки, не втрачаючи гроші та час. Ще мінус - твоє его отримає удар під дих, не всі на таке можуть погодитися. Тобтою можуть керувати менш чесні, менш розумні та менш компетентні люди. Малограмотні маргінали серед солдат, які на півроку більше прослужили ніж я, вказували мені що і як робити. Я з цим змирився, розуміючи, що більше втрачу, якщо влаштую зарубу з ними. Кінець-кінцем, всі чвари забулися і ми під кінець нормально спілкувалися. Стрес - стресу багато, бо багато відповідальності через зброю, через різноманітність колективу та різну мотивацію у солдат та офіцерів. Багато криків, мат-перемат, перекладення відповідальності. Ще у нас поки що лишаються деякі елементи радянської армії - днювальні, що стоять на тумбочці цілий день або постійне прибирання території, на Заході це вважалося б марним витрачанням людського ресурсу та часу, тому усі прибирання території там здійснюють підрядні організації. Останній мінус: рік або півтора часу ти проводиш у середовищі з усіма вищеперерахованими факторами. Якби це відбувалося у форматі підготовки резерву , тобто навчання на 3-4 місяці і потім регулярні збори - це б дало більшу віддачу, бо по факту ми живемо в воюючій країні з крайнощами - частина молоді волонтерить, допомогає фронту та підписує контракти, а частина через непоінформованість та відверту байдужість косить від простої "срочки", повторюючи мантри кацапопропоганди про те, що "сліпа покора вбиває особистість". Так, вбиває, мої любі, але кацапські РСЗО та "ополчєнці Донбасу" у підвалах ОРДЛО вбивають теж, і від них нас в змозі захистити тільки ЗСУ.


Працюю суддею. Хочу поділитися однією дивною історією. Це один із найцікавіший позив з моєї практики. Подружжя при розведенні не змогли поділити КОТА. Жінка називає домашнього улюбленця майном, і вимагає його повернення. Стверджує, що тварину чоловік тримає проти її волі, і не забезпечує достатнього догляду. За словами чоловіка, кіт був придбаний особисто ним задовго до шлюбу. В результаті буде купа перевірок, в тому числі на вік тварини, умови та прихильності до членів вже колишньої сім’і. Шкода, що не можна розставити їх у різні кути і подивитися, до кого піде кіт. Я би на його місці тікала геть)

А що у вас цікавого траплялось на роботі? Поділіться, я тоді ще щось розповім)


Закохався в однокласницю і нe можу зустрітись з нeю чeрeз карантин, жизнь боль


В свої юні, чи точніше сказати зелені роки, я вважала, що коли в мене з'явиться хлопець, наші стосунки складатимуться з одних тільки мімішностей, обнімашок, поцілунків і палкого сексу. І навіть не підозрювала, що в стосунках крім світлої, є і темна сторона. Боже, якою ж дурною і наївною я була. Але розумієш це на жаль тільки тоді, коли життя добряче потовче тебе пикою об твердий асфальт реальності.
А як ви уявляли собі свої перші стосунки з хлопцем (дівчиною) і що отримали натомість? 😊


Недавно бачила як мужик підняв капот у своєму авто і залив туди відро води. Після чого сів у авто і поїхав! Невже є автомобілі на воді?


Працюю в цілодобовій аптеці. Не буду розказувати про те, що люди зараз скупляють всі підряд противірусні і т.д. Помітила закономірність: люди почали масово купувати контрацептиви різних видів. Найчастіше — презервативи і засоби екстреної контрацепції (таблетки, не буду писати назву). Чому люди так бояться вагітніти і народжувати? Що з нами сталося? Демографія і так залишає бажати кращого.


Всім привіт. Не знаю, можливо у когось була схожа ситуація. Я закохалась в хлопця. Помічаю, як деколи він подивиться в мою сторону. Через кілька місяців я його вже не побачу, і я не знаю, що робити. Розумію, що не факт, що це взаємно 😭


Ми з моїм найкращим другом дружимо вже 3 роки. Він старший за мене на пів року і ми дуже схожі, вчимося на одній спеціальності, але в різних містах. Кожень день ми з ним говорили по телефону, переписувалися, весь час були на зв'язку. Але вчора сталося щось незрозуміле. Він змінив фотку на сторінці, я її прокоментувала, у коменті звернулася до нього "бро". Він чогось дуже розізлився, розпсіхувався, по телефону накричав, щоб я його більше ніколи так не називала. Цілу ніч проплакала, на пари не пішла, на душі так мерзенно. Що могло його так рознервувати?


Мене обурила надзвичайна ситуація (не можу підібрати слів) бо без цензури тут не обійтися. Їхала я в маршрутці №22, на сусідньому одиночному сидінні сидів п'яний (це м'яко кажучи) молодий чолловік, який незважаючи на те, що він знаходиться в громадському транспорті, вивалив своє хазяйство і сходив в туалет. Я це надзвичайно м'яко описала цю ситуацію.


Ми часто шукаємо щастя в речах, в місцях, і, найчастіше, в людях. Мені знадобилось 25 років, щоб усвідомити що щастя — це відчуття всередині нас. Відчуття гармонії з собою. А тепер мені, мабуть, знадобиться ще 25 років, щоб цю гармонію у собі віднайти. Мені нудно наодинці із собою, і нудно серед людей. Подавлений настрій, апатія. Я так хочу віднайти себе, відчути себе щасливою, та знати б як.

20 last posts shown.

380

subscribers
Channel statistics