Розповім історію, яка мучить мене вже четвертий рік. Так от, перейшовши до нового класу подобався мені один хлопець. Ну не те щоб дуже, але симпатія якасьбула. І можливо всієї ахінеї могло і не бути б якби не розповіла я про свою начебто "закоханість" у нього своїй колишній однокласниці, яка знала цього хлопця. Одним словом я підбрехала і трохи боялася, що він про це дізнається. Ну, і в решті - решти настав той момент, коли все випливло. Проте це випливло аж через 3 роки, коли я й забула про цю ситуацію. Згодом я дізналася, які "хороші" слова він про мене говорив, і як будь - яка дівчина шукала докази, адже спочатку не повірила. Та коли всі пазли зійшлися зрозуміла, що таки закохалася. Однак прокинулася моя гордість(як завжди "вчасно") і в 11 класі я взагалі перестала з ним спілкуватися. І спочатку не жалкувала, та в кінці року, перед випускним все змінилося. І що ви думаєте, зараз сижу я із хандрою і думками як можна було бути такою конченою як я. Так що сила моєї історії така: думайте, що говорите і кому говорите.