Сьогодні ми згадуємо події одного з найтрагічніших періодів нашої історії — часу, овіяного втратою незалежності, глибокими суспільними помилками та незліченними людськими жертвами.
Народи живуть своєю історією та волею, і в цьому полягає їхня правда. Для нас правда — це не лише біль втрат, але й усвідомлення причин і витоків цієї трагедії. Проте що таке пам’ять? "Історичні" люди пам’ятають трагедії, а "над-історичні" — виклики.
Голодомор був не лише соціально-політичною катастрофою, а насамперед популяційною трагедією. Забуття цього аспекту послаблює нас перед обличчям власної історії. Юрій Липа слушно зазначав, що під час голоду основний ресурс віддавали жінкам, розуміючи критичну важливість збереження репродуктивного потенціалу, — репрезентація цього наразі у нас відсутня.
Чи можна назвати сучасну історичну рефлексію про Голодомор збалансованою? Ні. Цю подію потрібно розуміти передусім у популяційному контексті, а не лише як геополітичне протистояння. Росія, як була для нас чужою і ворожою, так і залишилась.
Іншими словами, ми не можемо дозволити Росії визначати зміст нашої пам’яті. Вони повинні отримати відплату, але варто робити фокус більш глобальним. Не можна визначати себе лише через антитезу: там, де помста, там і розуміння важливості популяції.
Голодомор мав би ініціювати створення культу розмноження, збільшення та зміцнення популяції, бо ми втратили мільйони людей та за весь цей час тільки продовжували втрачати. Цей день нагадує про жахи й слабкість, про нашу вразливість — про те, що в цей самий час Захід торгував із СРСР, який забезпечував експорт за рахунок конфіскованого. Все це створює необхідність непереборної концентрації на нашому минулому, бо інакше не створити життєтворчого виміру в житті нашого народу.
