Forward from: NIHILIST.LI
Те, що КиївПрайд проводить події з "магічних практик" – доволі показовий випадок щодо нашої системи знання загалом.
Річ у тім, що останніми роками можна спостерігати два паралельні і тісно взаємопов'язані процеси. З одного боку, наукове знання, як культурний феномен, дійсно зазнає звуження. Під звуженням йдеться про те, що наука стає усе більш закритою цариною, до якої вхід закритий частині концептуальних апаратів (частина з яких, у свою чергу, дійсно має конфлікт з домінуючою науковою парадигмою, інші просто не вписуються органічно в ієрархію цієї парадигми). Це звуження, звісно, ніяк не виключає надзвичайного поглиблення наукового знання, тому не поспішайте звинувачувати у захисті обскурантизму.Цьому звуженню можна можна знайти кілька пояснень: наприклад, популяризація, що вимагає спрощення (здається, особливо яскраво виражена у біології як радикалізація риторики СТЕ та біологічних антропологів а-ля Сапольскі); також причиною може бути те, що головну скрипку сучасної науки грають в штатах, де дуже поверхнево сприйняли європейські гуманітарні науки та філософію.
У той же час, виразною є і протилежна тенденція, широка популяризація беззмістовних, теоретично безглуздих практик: таро, астрологія, різновиди магії тощо.
Дуже важливо простежити загальну картинку в ситуації сучасного знання і зафіксувати принциповий зв'язок цих двох процесів. Наука переживає звуження, лишаючи за бортом окремі концептуальні апарати, у той же час паралельно народжуються "магічні" мікронаративи, котрі не мають з науковим знанням зовсім нічого спільного. Ситуація є нічим іншим, аніж внутрішньою поляризацією системи знання. Наука стає лише одним з можливих наративів пояснення світу. Це стається і по причині недоречного звуження теоретичного блоку самого науково знання, і по причині нашої "постмодерної" терпимості навіть до обскурантних наративів.
Вимальовується вибір, який необхідно зробити: або ситуація буде прогресувати в цьому ж руслі, ми будемо терпимі до "альтернативного", анти-наукового знання, а наука в той час буде концептуально закриватися від того, що називають гуманітарним знанням. Або ж навпаки, ми продемонструємо епістемологічну нетерпимість, визнаємо поширення подібних практик як шкідливе та деструктивне явище, і в той же час опонуватимемо снобському прагматизму сучасної наукової парадигми, що відмовляє в існуванні незручним концептуальним апаратам.
/Денис Султангалієв
Річ у тім, що останніми роками можна спостерігати два паралельні і тісно взаємопов'язані процеси. З одного боку, наукове знання, як культурний феномен, дійсно зазнає звуження. Під звуженням йдеться про те, що наука стає усе більш закритою цариною, до якої вхід закритий частині концептуальних апаратів (частина з яких, у свою чергу, дійсно має конфлікт з домінуючою науковою парадигмою, інші просто не вписуються органічно в ієрархію цієї парадигми). Це звуження, звісно, ніяк не виключає надзвичайного поглиблення наукового знання, тому не поспішайте звинувачувати у захисті обскурантизму.Цьому звуженню можна можна знайти кілька пояснень: наприклад, популяризація, що вимагає спрощення (здається, особливо яскраво виражена у біології як радикалізація риторики СТЕ та біологічних антропологів а-ля Сапольскі); також причиною може бути те, що головну скрипку сучасної науки грають в штатах, де дуже поверхнево сприйняли європейські гуманітарні науки та філософію.
У той же час, виразною є і протилежна тенденція, широка популяризація беззмістовних, теоретично безглуздих практик: таро, астрологія, різновиди магії тощо.
Дуже важливо простежити загальну картинку в ситуації сучасного знання і зафіксувати принциповий зв'язок цих двох процесів. Наука переживає звуження, лишаючи за бортом окремі концептуальні апарати, у той же час паралельно народжуються "магічні" мікронаративи, котрі не мають з науковим знанням зовсім нічого спільного. Ситуація є нічим іншим, аніж внутрішньою поляризацією системи знання. Наука стає лише одним з можливих наративів пояснення світу. Це стається і по причині недоречного звуження теоретичного блоку самого науково знання, і по причині нашої "постмодерної" терпимості навіть до обскурантних наративів.
Вимальовується вибір, який необхідно зробити: або ситуація буде прогресувати в цьому ж руслі, ми будемо терпимі до "альтернативного", анти-наукового знання, а наука в той час буде концептуально закриватися від того, що називають гуманітарним знанням. Або ж навпаки, ми продемонструємо епістемологічну нетерпимість, визнаємо поширення подібних практик як шкідливе та деструктивне явище, і в той же час опонуватимемо снобському прагматизму сучасної наукової парадигми, що відмовляє в існуванні незручним концептуальним апаратам.
/Денис Султангалієв