Booksвіднасті

​«Машина» Дарія Піскозуб
Моя оцінка: 4 з 5

Постапокаліптичне фентезі, для розуміння якого потрібно трошки часу та терпіння. Це історія з непростою для мене світобудовою і щоб зрозуміти як все це працює та «увійти» в цей світ мені знадобилося десь 100 сторінок. Після 100 сторінки все потихеньку стає на свої місця, авторка додає певні загадки та таємниці, від яких сюжет для мене став цікавішим і було читати трохи легше.

Світ в якому головне божество — це Машина. Люди служать їй та живуть за принципом завоювань племен. В історії залишилося всього 3 племені — Катакла (основне місце подій), Цембенга та Тридакна. Настала весна і племен чекає війна, хто ж в цей раз поглине інших та зробить своїми рабами?

В цьому світі є магія — люди-ткачі, які можуть ткати та управляти звірами та людьми. Але щоб управляти людьми вони мають скласти іспит і отримати дозвіл Машини на це.

Є три головні персонажі — двічі кровні Алекс та Бастіан, кожен має свій шлях та свої «подарунки» долі, а також Етан жрець, який має почуття справедливості та людяності, що у цьому світі доволі рідке явище.

Це точно не книга для відпочинку або зайняти пару вечорів. Це книга, яка змусить поступово пробиратися в історію, зрозуміти світобудову та розкрити всі плани та бажання персонажів, які мають певне підґрунтя в минулому та певні плани на майбутнє. Тому читати може бути важко, але водночас цікаво. По вайбу книга нагадала мені серіал «Сотня».

І останнє, що хотілося б сказати, що особисто мені не вистачало візуального матеріалу в цій книзі. З ілюстраціями було б значно простіше розуміти та уявляти світобудову.

​«Мости округу Медісон» Роберт Джеймс Воллер
Моя оцінка: 4 з 5

Почати хочеться з того, що це реальна історія кохання, яку автор переповів у цій книзі, додавши від себе інформацію, яку знайшов після того, як дізнався цю історію. Дорослі діти Франчески знайшли автора та розповіли історію своєї мами, вони вважали, що ця історія варта бути почутою та опублікованою в пам’ять про їх маму та ту самопожертву, яку вона зробила заради них.

Цю книгу не хочеться аналізувати, не хоче думати про те, що було б якби герої вчинили так, а не інакше, що було б якби ризикнули та спробували. І ще так багато цих «що було б». Кожна історія кохання унікальна, кожна історія кохання має право на життя і кожна історія кохання не повинна бути зрозумілою всім і кожному. Кохання не питає коли приходити в наше життя, воно просто приходить і перевертає все з ніг на голову.

Роберт та Франческа зустрілися випадково. Роберт в минулому військовий фотограф, один із фотокореспондентів видання National Geographic, мандрує світом та робить фото для журналу. 1965 року він приїхав зробити фото критих мостів в окрузі Медісон. Франческа італійка, яка вийшла заміж за американського військового та переїхала в Америку. Має двох дітей та чоловіка, їх сім’я утримує ферму.

Роберт зупиняється на цій фермі, щоб запитати дорогу, з цього і починається ця історія. Історія, яка спочатку подарувала крила та безмежне щастя, а потім ці крила спалила вщент.

Книга мені сподобалася та викликала у мене певні емоції, але водночас ця книга не стала для мене однією з кращих в цьому жанрі, тому поставила від себе 4 з 5.

Ідеально підійде для тих, хто любить емоційні історії кохання.

​«Ідеальне Різдво для собаки» Брюс Кемерон
Моя оцінка: 5 з 5

Люблю історії в яких є песики і ця не стала виключенням.

Ця книга про сім’ю котра переживає кризу та про песика, який знайшов свій дім. Кожен член сім’ї для мене був описаний так, що його було легко уявити та ідентифікувати його вчинки, думки та дії. Дуже зайнятий на роботі тато, людина-список мама, підліток зі своїми найстрашнішими життєвими проблемами старша сестра, торнадо у вигляді двох хлопців близнюків та дідусь, який втратив сенс життя.

Кожен з них так і жив би у своїй мушлі, якби не одна подія, котра змусила їх всіх об’єднатися та бути в одному таборі. Ця подія була важкою для їх сім’ї, але водночас потрібною, щоб зрозуміти цінність один одного.

В деяких моментах мої очі були на мокрому місці, бо я проживала схоже у своєму житті. На жаль, історія моєї сім’ї була абсолютно інакше, але почуття головних героїв, нагадали мені те, що я відчувала.

Тому будьте готові до того, що в книзі є такі події, котрі можуть змусити вас трошки посумувати. Але прийде Різдво і забере всі труднощі, а натомість принесе багато щастя.

​«Казки Барда Бідла» Джоан Роулінг
Моя оцінка: 5 з 5

З цією книгою я на годинку уявила себе справжнім чарівником. І це все завдяки коментарям Дамблдора до кожної казки, він наче розмовляв зі мною та аналізував казки. Цікаво було спочатку читати казку, а потім дізнаватися ще якісь факти про неї. Наприклад, деякі з казок хотіли заборонити, деякі дивно трактували, деякі переписували і повністю змінювали ідею автора, щоб зробити їх приторно-солодкими та ніжними.

Казки мені сподобалися, мали свій сенс та повернули мене у світ чарівників та маґлів. У той світ, який я обожнювала в дитинстві. З мінусів, хотілося ще. Книжечка невеличка і прочиталася дуже швидко, але я б з радістю ще трошки побула у цьому світі.

Тож, якщо ви не хочете перечитувати Гаррі Поттера, можете сміливо брати казки Барда Бідла та прочитати їх. Приємні емоції вам забезпечені.

​«Котик, Півник, Шафка» Олександр Михед
Моя оцінка: 4 з 5

Це здавалося б казка, але зовсім не про щасливі події. Історія однієї сім’ї та Шафку — зроблену дідусем Петром, Півника — подарованого на свято та Котика — врятованого онукою Софією. Ці речі та котик в казці символи незламності кожного українця. Бо ми маємо витримати все те, що випало на нашу долю як Шафка, Півник та Котик, як би важко та боляче не було.

Бородянка, 24 лютого і бабуся Ліза знову повертається в минуле, де їй вже довелося пережити війну з совєтськими визволителями. Вона розуміє, що зараз буде точно так само, але вона більше не хоче ховатися та тікати. Вона хоче дивитися їм в очі та бути сильною. З нею залишається онука Софія, яка спочатку просить бабусю зібрати речі та поїхати, але бабуся не може кинути Шафку. І це для мене було якось дуже тригерно, бо ми свою бабусю також не могли вмовити поїхати, постійно чули у відповідь на наші прохання: «тут же квартира, все моє життя, куди я поїду». Ця прив’язка до речей тоді мене просто вбивала і зараз, читаючи це, я знову загадала свої почуття.

Навіть в цій казці ми бачимо, що все могло б бути інакше, якби не речі, до яких була прив’язана бабуся. І з одного боку я розумію, що автор хотів нам показати саме цими речами, а з іншого, я ніколи не зрозумію, як речі можуть бути важливіші за власне життя.

І ще з мінусів, що все якось циклічно-песимістично — бабуся була впевнена, що війна буде знову і ось це сталося. Тобто ніякого світлого майбутнього, треба сидіти та чекати поки загарбники знову прийдуть на нашу землю.

Але в цілому книга непогана, читається швидко, можна читати з дітьми.

​«Що мій син має знати про світ?» Фредрік Бакман
Моя оцінка: 4 з 5

Книга батька сину, про важливі життєві істини. В ній автор зібрав неідеальні історії з життя, де він був стомлений, розгублений, інколи з дурними жартами, бо ніхто не видає інструкцію до дитини після народження. Ти маєш сам з усім цим розбиратися і з першого разу не завжди все виходить так, як потрібно, але це не тому, що батьки не люблять свою дитину, а тому, що вони не знають, як бути батьками. І при цьому не варто забувати про те, що життя двох дорослих людей кардинально змінюється. Для всього потрібен час, щоб зрозуміти як все це працює та звикнути до нового життєвого етапу.

В кожній такій історії автор дає якийсь підсумок, інколи ці підсумки ну дуже смішні. В цілому вся книга наповнена якимись моментами, котрі викликають посмішку. Але також є і корисні поради про людину, якою потрібно стати, про друзів, яких варто знайти, про повагу та любов до рідних, про важливість хоббі в житті.

Думаю, що багато саме тат впізнають в деяких моментах себе та зрозуміють, що все роблять правильно. Головне для мене в цій книзі, що автор показав — дитина це відповідальність обох батьків і всі обов’язки мають бути спільними. Можливо чоловікам, потрібно трохи більше часу для цього. Але валити все на жінку під прикриттям того, що вона знає краще, це взагалі неправильно.

І авжеж, наскрізна тема книги для мене — ідеальних батьків, як і людей, просто не існує, але ви можете стати найкращими для своїх дітей, якщо у вас буде величезне бажання, час та можливість знайти сили в собі, коли здається, що їх вже просто ніде брати.

​«Весілля Настусі» Ольга Богомаз
Моя оцінка: 3 з 5

Ця книга про повернення додому. Але не до того дому, в який хочеться повернутися, а до того від якого хочеться тікати, бо з ним не пов’язане те, що хочеться зберегти у пам’яті або те, що дарує щастя та радість.

Близнюки Олег та Яра давно поїхали з дому будувати своє життя. Але весілля молодшої сестри Настусі змушує їх, в прямому сенсі цього слова, повернутися додому на Донеччину. До матері з якої стосунки не ладналися ніколи та до минулого, яке хотілося б там і залишити. Ще й до цього це 2016 рік і війна на Сході України триває вже 2 роки.

Спочатку авторка пише про їх дорогу додому, про їх небажання повертатися та перелітає це все зі спогадами дитинства та з людьми, які були чимось пов’язані з їх сім’єю. Інколи цих людей було так багато для мене, що я незрозуміла доречності їх появи у книзі. Це були якісь рандомні люди з їх діями, які ніяк не впливали на сюжет та особисто мені ні на що не вказували.

Мені, на жаль, не вдалося перейнятися історією цієї сім’ї та зрозуміти їх біль деяких пережитих ситуацій. Але дуже яскравою та важливою темою цієї книги для мене була навіть не ця сім’я та все, що з ними пов’язано. А те як авторка показала різницю між людьми, котрі не готові кидати свій дім та починати нове життя та тими, хто може це зробити. Нам дійсно важко інколи відмовитися від звичного нам, навіть коли це необхідно. Але важливо відпускати щось старе, щоб отримати щось нове.

​«Поліанна» Елеонор Портер

Я обожнюю цю книгу і готова знову і знову її перечитувати, коли в житті щось йде не так. Вона нагадує про те, що в абсолютно кожному життєвому моменті можна знайти радість, навіть там, де знайти її ну дуже важко, все ж таки має бути промінчик чогось доброго та світлого.

В ході читання цієї книги зараз, я помітила за собою, що дійсно намагаюся знайти позитив абсолютно у всьому і в моєму житті стало набагато менше негативних моментів та розчарувань. Мені ця книга дарує душевний спокій та тепло. З нею я відпочиваю і згадую про такі важливі речі в житті, котрі за плином часу та справ виходять на другий план.

Ця дівчинка Поліанна вдихнула нове життя і подарувала радість не тільки героям цієї книги в містечку, в яке вона переїхала, а і мені.

Тому якщо вам зараз необхідно щось затишне, тепле та душевне, обов’язково відкладайте всі справи та читайте цю книгу.

Дуже часто саме дитяча література нагадує мені про надважливі речі, про які, ми дорослі, частенько забуваємо. Впевнена, що ще неодноразово буду перечитувати цю книгу і обов’язково прочитаю їй своїй дитині.

📚 Нове відео чекає вас на каналі:
https://youtu.be/tdAO4fas9sM?si=3dLJLZiN9cAC65TL

​«Зів’ялі квіти викидають» Ірен Роздобудько
Моя оцінка: 4 з 5

Історія про те, що життя буває доволі непростим — ставить палки в колеса, інколи збиває з ніг, інколи може в один момент все відібрати і залишити ні з чим. В ній багато спогадів вже немолодих актрис радянського кіно, їх біль, їх злети та падіння. Що їх поєднало багато років по тому? Молода робітниця притулку для самотніх акторів Стефка, яка сама того не розуміючи подарувала їм шанс відпустити всі минулі образи та почати жити з любов’ю та розумінням.

Едіт Береш та Леда Ніжина були гарними дівчатами, які знайшли свій шлях в кіно. Об’єднала їх не слава, а один чоловік, якого вони кохали. Через це, авжеж, стали суперницями та намагалися перевершити одна одну. Історія кожної жінки вразила мене по своєму, сподобалися їх роздуми та аналіз свого минулого життя.

3 жінки, 3 різні історії минулого та сучасного і таке важливе прощення спочатку себе, а потім інших.

Книга однозначно на любителя, бо історія доволі прозаїчна та життєва, але авторка змогла викликати у мене емоції, тому від себе поставила цій книзі 4 з 5.

​«Плем’я» Себастьян Юнґер
Моя оцінка: 4 з 5

Мені ця книга допомогла зрозуміти чому військовим так важко повертатися до нормального життя, після всього того, що вони пережили. Тому що там вони були об’єднані однією ціллю, однією ідеєю, а повернувшись вони відчувають себе, наче відірваними від соціуму і стають самі по собі. Психологічно це дуже важко.

Автор наводив приклади, як люди не хотіли повертатися з племен, які їх вкрали і вибирали жити з ними в спільноті, ніж жити своїм минулим життям. Що не вкладалося в моїй голові. Бо мені важко зрозуміти, що взагалі переживають такі люди та чому вони вибирають життя заручників, замість вільного та спокійного.

Для людей, котрі пережили важкі емоційні події дуже важливо відчувати себе потрібним в соціуму. Щоб було видно заради чого все це було та заради чого вони боролися, якщо брати до уваги військових.

В книзі є дуже багато інших прикладів, деякі мені доводилося перечитувати по пару разів, щоб зрозуміти чому відбувається саме так, щоб хоча б на трохи уявити, що відчувають ці люди і як, наприклад, я можу їм допомогти.

Недарма кажуть, що людині потрібна людина. І в цій книзі автор пояснює для чого і чому варто підтримувати людей, котрі повернулися з війни, пережили важкі травми та зіштовхнулися з важкими життєвими подіями.

Для мене книга була корисною, тому можу від себе її порекомендувати. Бо війна зовсім скоро закінчиться нашою перемогою і ми повинні знати та розуміти, як допомогти нашим військовим повернутися до нормального та спокійного життя. Від себе поставила книзі 4 з 5.

📚 Новеньке відео чекає вас на каналі: https://youtu.be/qVGlrldddbQ?si=1H07vIugihiqF5CU

​«Усі в моїй родини вбивці» Бенджамін Стівенсон
Моя оцінка: 3 з 5

Взагалі не сподобалася манера оповіді цієї історії. Автор вибрав концепцію на прикладі цього детектива показати, як же правильно писати детективи й для мене ця концепція виявилася провальною. Це мене відволікало від самої історії та від подій, які відбувалися. Через це сам сюжет не тримав у напрузі, я постійно засинала, коли читала цю книгу, настільки мені було нудно.

Наприклад, герой розповідає якусь історію і потім каже «зараз як ви знаєте буде це» чи «на цій сторінці вбивств не буде, я ж вам розповів про це в передмові», «не звертайте увагу на дії цього персонажа, вони незначні», а потім виявляється, що все ж таки значні. І так постійно, в кожному розділі було щось таке.

Ернест Каннінґем — це і є наш оповідач, який обіцяє бути надійним та послідовним, але по факту все виходить з точністю та навпаки, багато плутанини, багато «а, зовсім забув вам сказати», тому після 1/3 книги, ви вже просто не вірите йому і намагаєтеся якось самостійно проникнути в цю історію.

В основі сюжету вся сім’я Ернеста, кожен член якої мав певне відношення до вбивств. Не всі вбивали своїми руками, але потрапляли в ситуації, які призводили до цього. Тому слава у цього сімейства така собі. Вони всі приїжджають у відпочинковий комплекс «Скай лодж», щоб возз’єднати сім’ю. Але щось, авжеж, йде не так. Помирають люди, на горизонті з’являються чутки про серійного вбивцю та розкривається багато сімейних таємниць.

Якщо абстрагуватися від манери оповіді автора (хоча це зробити дуже важко), то детектив просто на один вечір, без особливих емоцій та шокуючих подій. Для мене були очевидними деякі вчинки героїв та до чого вся ця історія приведе.

Тому від мене ця книга отримує 3 з 5, і якщо чесно жалкую тільки про одне, що не кинула її, а дочитала, бо у мене від неї більше негативних та бісячих емоцій, ніж позитивних.

🫰🏻 Нове відео чекає вас на каналі:
https://youtu.be/AQ797ATxLOU?si=nkhJY1vmjfy7up1G

​«Тихий орендар» Клеменс Мішлон
Моя оцінка: 3 з 5

Історія нічим мене не здивувала 🤷🏻‍♀️ якось все занадто банально та класично для такого сюжету. З плюсів швидко читається і те, що розповідь йде від жертв маніяка Ейдена, який в повсякденному житті зразковий сім’янин, хороший робітник, добра та надійна людина.

Він викрав дівчину та тримає її 5 років в сараї, яку він називає Рейчел. Та вбиває їй в голову те, що в неї немає минулого і що вона має бути йому вдячна за те, що він її врятував та підтримує зараз її життя. Кожної ночі він ґвалтує її. Коли помирає його дружина, він її не вбиває, хоча тут також можна було щось вигадати та додати якоїсь інтриги, але ні, її життя забрала хвороба. Будинок, в якому вони жили, продають її батьки і він з донькою має з’їхати. З собою він бере і Рейчел. З сараю вона перебирається в кімнату в будинку, але вона все одно його заручниця.

Для мене ця книга була занадто очевидною, коли я починала її читати, я розуміла яким буде фінал, але очікувала якихось цікавих поворотів. І якщо чесно рухатися було куди й була сюжетна лінія, від котрої я хотіла значно більшого, але на жаль авторка дала читачам тільки якусь інтригу і ні до чого ця інтрига не дійшла. Луснула, як мильна кулька. І в цілому у мене виникло запитання — до чого ця сюжетна лінія взагалі була?

Фінал викликав у мене дуже багато запитань і якийсь він був занадто швидкий. А також були гіперболізовані почуття однієї з героїнь, вона постала такою нещасною та стражденною, але, як на мене, їй дуже пощастило.

Слабенький та очевидний трилер, який від мене отримує 3 бали.

😍 До перегляду на вихідних:
https://youtu.be/7_G-qXgBev0

​«Соня» Катерина Бабкіна
Моя оцінка 1 з 5

У мене тільки одне запитання — «Що це взагалі було?».
Максимально дивна книга, з головною героїнею Сонею, яка дійсно «не від цього світу». Людина у котрої абсолютно відсутнє критичне мислення, адекватність дій та власне пізнання.

Соня — це дівчина, яка готова за першим покликом їхати невідомо куди, переспати з першим зустрічним в голуб’ятнику, завагітніти та почати пошуки свого батька, якого ніколи не бачила. Дівчина, яка не готова брати відповідальність за свої вчинки. Вона наче прилетіла з космосу у світ рожевих поні та веселки. У неї є три подруги, думки, котрих більше схожі на зважені та помірковані. Здавалося, що саме вони її мозок. Інколи виникали запитання до них також, але «подруги ж поганого не порадять».

Крім Соні в цій книзі так багато всього — і контрабанда, і заробітчани, і гомосексуали, і євреї, і багато різних країн. Але десь між цим всім для мене загубився сенс цієї історії. Бо я взагалі незрозуміла для чого це все було?

А «переломний момент» у кінці просто зірвав мені мозок.

Для мене це було прям дуже погано. Я не перейнялася, не повірила і взагалі дарма витратила свій час.

Коротка проза Катерини Бабкіною для мене набагато краща, тому якщо хочете познайомитися з творчістю авторки зверніть увагу на її збірки оповідань «Щасливі голі люди» та «Мій дід танцював краще за всіх».

​«Дім Терези» Ольга Деркачова
Моя оцінка 3 з 5

Кожна людина має свої болі та переживання, з якими йде по життю, які інколи переслідують ночами та не відпускають поки сам себе не пробачиш, поки не зачиниш двері всіх страхів, зрад та втрат.

Ця книга саме про це, в домі Терези зібралися люди зі своїми переживаннями, хтось втратив на війні руку, а потім зіштовхнувся зі зрадою коханої, хтось жив з тираном і втратив дитину, хтось втратив кохану людину і ця втрата довела до божевілля. Кожен прийшов в цей дім, щоб отримати затишок, комфорт та людей, які зрозуміють та підтримають. Всі вони випадково потрапили в будинок, можна навіть сказати, що він сам їх знайшов.

Тереза також пережила в минулому важкі події й цей будинок став її місцем порятунку. Вона працювала обіймаликом (до речі, дуже мила назва професії), так вона обіймала тих, кому було погано. Інколи нам всім треба свій обіймайлик, щоб забути про все і поринути в тепло іншої людини.

В цілому книга непогана в ній є те, що змушує задуматися, поспівчувати, подивитися на щось під іншим кутом, можливо, вам після прочитання також захочеться для когось стати обіймайликом. Але мені не вистачило почуттів, не пройнялася деякими героями та фінал виявився для мене занадто казковим.

🤫 Там на каналі новеньке відео вийшло: https://youtu.be/SejsxaE2WxM