Natalia Serebryakova пише для нас щоденники "Польові дослідження Берлінале-2024":
У четвер розпочався 74-й Берлінський кінофестиваль, у журі основного конкурсу цього року – українська письменниця Оксана Забужко. На прес-конференції Забужко розповіла про ситуацію в Україні та російські бомбардування, а також відповіла на запитання із зали про те, як вона почувається в одному журі з іспанським колегою Альбертом Серра, який неодноразово зізнавався у своїй любові до Путіна і Трампа. Оксана Стефанівна відповіла, що Серра купив її останню книгу про російсько-українську війну, і є надія, що він ознайомиться з фактами й змінить думку. Тож із культурною дипломатією на Берлінале все добре.
Фільмом відкриття став Small Things Like These Тіма Мілантса, спродюсований Меттом Деймоном і Беном Аффлеком. Ще один продюсер - Кілліан Мерфі, який грає головну роль, продавця вугілля Білла, глави сімейства та батька п'яти дочок. Можна було б сказати, що це бенефіс Мерфі, якби вже не було "Опенгеймера", справжнього світового успіху. Білл – меланхолійний чоловік, якому всіх шкода, чи то сусідського хлопчика, якому він напередодні Різдва дає трохи грошей, чи вихованку монастиря, що сховалася від суворих сестер у сарайчику. У Різдво всі почуваються нещасними – і дитина, якій подарували грілку, і дружина Білла, яка хоче нові туфлі, і сам Білл, який насправді нічого не хоче, а тихо плаче у ванній кімнаті. Фільм знятий за книгою ірландської письменниці Клер Кіган і загалом пасує для відкриття чергового соціально-політичного фестивалю, яким незмінно є Берлінале, бо задає потрібний настрій.
Відбулася довгоочікувана прем'єра «Редакції» Романа Бондарчука, гострої соціальної сатири на життя передвоєнної Херсонщини. Музейний працівник Юра стає свідком лісових підпалів, після чого влаштовується на роботу до газети, де стикається з повальною корупцією. У фільму два фінали – один, хибний, на кшталт «Сонцестояння» Арі Астера, другий, справжній, який говорить про те, що в нашій країні все сумно у політичному плані і не зміниться навіть після закінчення війни.
У цій же секції «Форум» показали необов'язковий, але милий фільм японського режисера Шо Міяке All the Long Nights про дівчину з екстремальним самопочуттям під час ПМС та хлопця з панічними атаками. Вони колеги, але далі за дружбу справа не йде. У середині фільму режисер, здається, забуває, про що знімав до цього, і впадає в тему астрономії.
Іранський конкурсний My Favourite Cake – сентиментальна історія кохання двох одиноких сімдесятирічних людей, домогосподарки й таксиста. Режисерів не випустили з Ірану з політичних причин за їхній попередній фільм. Британський іменитий кінокритик Пітер Бредшоу вже пророкує цьому фільму «Золотого ведмедя». Проте цілком може статися, що Забужко не допустить, щоб головний приз дістався Ірану, який постачає Росії шахеди.
Конкурсний Олів'є Ассайас порадував камерною ковідною автобіографічною історією Suspended Time у французькій провінції. Ассайас згадує всіх своїх улюблених режисерів, письменників і художника Девіда Хокні. Цілковите сінефільське задоволення.
Favoriten австрійської режисерки Рут Бекерманн із програми Encounters – соціальний портрет сучасного європейського суспільства, значну частину якого складають мігранти з Близького Сходу. У центрі історії – другокласники арабського походження.
Конкурсний A Traveler’s Needs корейського метра Хон Сансу про француженку у Південній Кореї, яка подорожує та навчає багатих корейців французькій мові. Цю героїню грає Ізабель Юпер з притаманним їй комедійним талантом. Хон Сансу вже має «ведмедя» за кращу режисуру, добре було, аби йому дали нового.
Ще один азійський титан Цай Мінь Лян зняв споглядальний фільм Abiding Nowhere, в якому його бойфренд Лі Каншен повільно ходить від одного до іншого краю кадру. Все дуже красиво і медитативно, знято у Вашингтоні. Каншен має свого двійника у вигляді молодого хлопця, який так само блукає по місту, а потім у готельному номері готує собі лапшу.